У наш час в цифровому просторі можна знайти чимало матеріалів на тему культурної спадщини та традиційних ремесел Надбужанщини. Дана ж стаття не претендує на звання грунтовного всеосяжного наукового дослідження предмету, проте є спробою привернути увагу молодої аудиторії, юнацтва та школярства до культурного надбання Сокальщини – Сокальської кераміки.
Дана стаття є компіляцією матеріалів з конкурсної роботи до міського конкурсу з краєзнавства відділу освіти Червоноградської міської ради, 2023 р., Експедиція: «Моя Батьківщина – Україна», напрямок “Із батьківської криниці”, Тема: Сокальська кераміка. Унікальні традиції гончарства Надбужанщини. 2 місце. Автор – Гринів Олександр Юрійович, учень 6 класу гімназії №2 Червоноградської міської ради, Керівник – Костюк Ірина Олександрівна, заступник директора гімназії №2 Червоноградської міської ради, м. Червоноград (тепер Шептицький).
«Місто шахтарів», «Індустріальне серце Львівщини», столиця вуглевидобутку західної частини України – з такими епітетами асоціюється сучасний Червоноград (тепер Шептицький), 60-титисячний промисловий центр над Західним Бугом. Проте не завжди так було. До 1951 року тут розташовувалось поліетнічне містечко Кристинопіль, у якому дружньо співіснували впродовж багатьох століть українці, поляки та євреї, православні, католики та іудеї. Кожні зі своїми звичаями, обрядами, вбранням та побутом. Радянський період цілковито змінив ці території, ввівши унікальні народні традиції Сокальщини та й усієї історії північної Львівщини у стан забуття. І якщо тепер візитівкою Червонограда багато хто вважає монумент “Гімн праці” на в’їзді до міста зі сторони Львова, символічним втіленням історії давнини цього краю є все ще величний, проте вкрай занедбаний палац Потоцьких. Стан цієї архітектурної перлини XVIII століття цілком відображає наше ставлення до спадщини предків.
Такий стан речей є неприпустимим, адже втрати культурних цінностей, нерухомої спадщини, історичного вигляду регіону є незворотними і непоправними. Вони неминуче відображаються на нинішньому та прийдешніх поколіннях, приводячи до духовного жебрацтва, фальсифікації історії, втрат історичної пам’яті, знищення інтелектуального та творчого потенціалу суспільства в цілому і не можуть бути компенсовані створенням нових образів та шаблонів.
Вивчення та порятунок культурного надбання є загальносвітовим трендом та свідчить про високу освіченість і духовність нації, про її бажання розвитку в площині сповідування загальновизнаних людських цінностей.
СОКАЛЬСЬКА КЕРАМІКА. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ
Сокальська кераміка як явище культурної традиції Сокальщини особливого розквіту набуло у кінці XIX століття. Проте значні гончарні осередки відомі на цих територіях ще з XVI-го. За цей період часу промисел випалювання виробів з глини та його художнє оздоблення характерним унікальним візерунком розростається з 9 господарств до 40.
Найбільший доробок у збереження та популяризацію традиції вніс знаний сокальський майстер XIX століття, гончар у четвертому коліні, Василь Шостопалець. Його творчість – це узагальнення усіх гончарних течій Сокальщини впродовж десятиліть.
«Wzory przemyslu domowego. Wyroby gliniane wloscian na Rusi (Kossow i Sokal)». Muzeum przemyslowe miejskie. Lwow. 1889.
Орнамент виробів Шостопальця можна поділити на три групи: квіти, птахи, розети. Для розпису кахель і посуду він користувався всього трьома кольорами: жовтим, коричневим і зеленим, але вмів так поєднати їх, добре скомпонувати мотив, що не відчувається жодної монотонності. Його посуд, кахлі — ясні, теплих кольорів. Мотив дається крупним планом, немає перевантаження узором. Ця простота в трактовці орнаменту і є тою характерною головною рисою виробів.
На регіональних виставках народних промислів того часу Сокальська кераміка успішно конкурує з іншими проявами етно-посуду інших регіонів України. Проте, війни, переселення та індустріалізація північної Львівщини не сприяли збереженню давньої традиції. І, як відомо, Косівська кераміка здобула всесвітнє визнання і перебуває в переліку світової спадщини Юнеско, натомість її Сокальська «сестра» незаслужено занедбана та забута. Нечислені автентичні взірці цієї кераміки в експозиціях музеїв Львова, Сокаля та Червонограда здебільшого недоступні великим масам та є маловідомі.
«Wzory przemyslu domowego. Wyroby gliniane wloscian na Rusi (Kossow i Sokal)». Muzeum przemyslowe miejskie. Lwow. 1889.
Червоноградською міською радою спільно з Львівським обласним департаментом з питань культури, національностей та релігій та Управлінням туризму та курортів ЛОДА планується ініціювати процес занесення Сокальської кераміки до переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини України.
А вже сьогодні сучасні майстри Сергій Івашків, Володимир Довган та багато інших беруться відновити втрачене культурне надбання Сокальщини. Гончари опановують техніку давніх майстрів і виготовляють вироби за старими традиціям Сокальської кераміки, а також проводять майстер-класи.
В ГОСТЯХ У МАЙСТРА. СЕРГІЙ ІВАШКІВ
Практичне культивування в побуті давніх традиційних ремесел – один з основних пріоритетів для популяризації, відродження та визнання Сокальської кераміки, як елементу загальнодержавного надбання.
Саме з таких міркувань у 2021 році майстер гончарства, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, червоноградець Сергій Івашків на базі свого домашнього господарства у с. Бендюга, Червоноградського району, Львівської області створив осередок відродження традиції локального народного промислу – Сокальської кераміки. Тут налагоджено увесь цикл створення гончарного посуду: розписної кераміки Василя Шостопальця та чорнодимленої кераміки. Проводяться майстер-класи. Майстер освоює техніку давніх гончарів, а також і сам передає свій досвід молоді проводячи майстер-класи та навчальні зустрічі. У планах відкриття школи гончарства.
А далі на меті створення регіонального осередку гончарства, що покликаний стати одним з туристичних магнітів регіону. Тут відбуватимуться майстер-класи відомих майстрів-гончарів, а влітку функціонуватиме навчальний табір. Проводитимуться заходи з реабілітації дорослих та молоді з використанням методик арт-терапії та глинотерапії (робота з глиною, виготовлення виробів з глини), а гончарний фестиваль “Горна державності” у Червонограді, який вперше проводився 2021 року та зібрав гончарів з усієї України, стане традиційним.
ВИГОТОВЛЕННЯ СОКАЛЬСЬКОЇ КЕРАМІКИ. КРОК ЗА КРОКОМ
Процес виготовлення Сокальської кераміки розпочинається з добування глини, її проціджування та очищення через сита від сторонніх домішків (каміння, корінців). У такий спосіб вона вже стає «гончарною». Добавляючи воду її доводять до певної щільності, а виминаючи – надають пластичності.
Після цього майстер на гончарному колі творить свій виріб надаючи йому своїми руками та гончарним гребнем необхідної форми, час від часу змочуючи його водою. Коли процес завершено – виріб залишають на відкритому повітрі підсохнути. Згодом майстер визначається з візерунком та спеціальною паличкою виконує нанесення контурів майбутнього зображення на зовнішній поверхні виробу шляхом ритування (видряпування). Коли нанесення малюнку завершено – предмет готовий до випалу у горні (або на сучасний лад – в електричній гончарній печі).
Перший процес випалювання сокальської кераміки триває 8-9 годин. За цей час температура у горні доводиться до позначки у 1000 ֠С. Після випалу вироби так і залишають у печі остигати, що може тривати до 12 годин. Тепер прийшов час надати виробам гладенької фактури поверні та нанести колір фону. Для цього поверхню зачищують шліфувальним папером, пензлем чи щіткою знімаючи пил, та покривають ангобом – тонким шаром сирої розведеної у воді білої, яка ретельно підбирається відносно основи. Неправильно підібраний ангоб може призвести до його осипання після випалу кераміки.
Після обсихання ангобу приступають до розпису виробів: для цього попередньо нанесені контури зображень розфарбовують поливами з оксидів заліза та міді (після другого випалу ці матеріали дають насичений зелений, жовтий та коричневий кольори). У старовину використовався також свинець. Проте у сучасній кераміці, в силу своєї шкідливості, він не використовується.
Після розпису майстер знову розпалює піч і випалює предмети протягом 9 годин, доводячи температуру до 1070 ֠С. Другий випал та подальше остигання посуду у печі завершують процес виготовлення Сокальської кераміки.
ВИСНОВКИ
Процес проведення наочних та систематичних заходів з краєзнавства, пізнання та дослідження місцевих традицій, а також проведення практичних занять з вивчення нематеріальної культурної спадщини є чудовою альтернативої іншим видам дозвілля для дітей та молоді.
Оригінальність традицій північної Львівщини, зокрема Сокальської кераміки, захоплює як в культурному-естетичному розумінні так і в розгляді перспектив використання тематики локальних ремесел в реалізації стратегії патріотичного виховання учнівства, молоді та населення вцілому.
Сокальська кераміка неодмінно може стати культурною візитівкою Надбужанщини. Особливо це актуально в контексті сучасної промислової направленості регіону, якому вкрай необхідне підсилення акцентів культурної самобутності та унікальності.
—-
- Автор краєзнавчо-дослідницької роботи – Гринів Олександр Юрійович, учень 6 класу гімназії №2 Червоноградської міської ради, м. Червоноград (тепер Шептицький).
- Керівник – Костюк Ірина Олександрівна, заступник директора гімназії №2 Червоноградської міської ради, м. Червоноград (тепер Шептицький).
- Консультанти: Лобко Оксана Анатоліївна – кандидатка історичних наук, дослідниця, експертка Українського культурного фонду (напрямок культурна спадщина), м. Київ; Приймак Христина Петрівна – кандидат мистецтвознавства, дослідниця народного мистецтва Сокальщини; м. Львів; Замойська Олена Юріївна, письменниця, дослідниця локальної історії Сокальщини, м. Львів; Гринів Юрій Ярославович, адміністратор краєзнавчо-туристичного порталу «Krystynopol.info», спеціаліст відділу культури Червоноградської міської ради, м. Червоноград (тепер Шептицький).
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Орнаменти побутового промислу. Глиняні вироби селян на Русі (Косів і Сокаль). Міський промисловий музей. Львів. 1889. «Wzory przemyslu domowego. Wyroby gliniane wloscian na Rusi (Kossow i Sokal)». Muzeum przemyslowe miejskie. Lwow. 1889;
- Приймак Х.П. Народне мистецтво Сокальщини другої половини XIX – першої половини XX ст. в умовах етнокультурного порубіжжя (історія, типологія, художні особливості). Львів. 2019;
- Василь Шостопалець і кераміка Сокаля. // Галина Івашків, НАН України, Інститут народознавства. Київ. 2007;
- Сокальська кераміка. Юрій Євтушик. Авторське відео. Львівське телебачення. Львів. 2009;
- Традиційні ремесла Сокальщини: Сокальська кераміка, відеосюжет, Телестудія Бужнет, Червоноград. 2022.