Тартаківські атланти

Переглядаючи старі фотографії, помічаєш деталі, що занурюють тебе у інший світ. Так відбулось і з палацом Лянцкоронських у Тартакові. Відшукуючи нові деталі палацу, помітила, що на пізніших фотографіях відсутні дві важливі деталі: немає двох «атлантів» (теламонів) та відсутній годинник на вежі. На сьогодні відомості про перебудови і ремонти палацу дуже скупі і з них важко судити про ті зміни, яких зазнала споруда за довгу історію свого існування протягом ХХ ст. і до пожежі 1996 року.

Орієнтуючись на архітектурне рішення помпезного «Casino de Paris» в Монако у стилі французького необароко, на залишках оборонного замку Потоцьких (XVII століття) для Лянцкоронських у Тартакові було збудовано нове житло. Ця цікава пам’ятка архітектури створена архітектором Вінцентом Яном Равським-молодшим та датується 1896-1898 рр.

Палац у Тартакові – цегляний, тинькований, двоповерховий зі складною конфігурацією в плані (габаритні розміри 43,69 х 24,79 м) та Г-подібною прибудовою. Основний об’єм-прямокутник у плані, багато декорований. Стіни палацу муровані з цегли. Центральна частина головного фасаду акцентована ризалітом (виступом) з балконом і вишуканою ліпниною. Перший поверх палацу оброблено під руст, другий має відкриту цегляну кладку, його кути оформлені заштукатуреними пілястрами.

 

Праворуч від центрального входу у палац (західний флігель) здіймається триповерхова (триярусна), квадратна в плані, зі зрізаними кутами вежа, завершена мансардовим металевим дахом з вікном-люкарною в куполі (люкарна (фр. lucarne, від лат. lux «світло») — вид дахового вікна (переважно овальної або круглої форми), ліхтар на мансардному даху або склепінні). Такі описи палацу є логічними, якщо ми переглянемо фотографії з радянського періоду чи оглянувши сучасні залишки палацу.

Однак на старих фотографіях чітко видно годинник, який пізніше був втрачений і на його місці утворилось вікно-люкарна. Час втрати годинника (до 1939 року, поки ця територія входила до Другої Речі Посполитої чи після війни) поки неможливо встановити.

Спробуємо розібратись коли і хто міг «прибрати» з фасаду це оздоблення. Нам відомо, що у Тартаківському палаці, який був збудований у кінці ХІХ ст. (1896-1898 рр.) архітектором В. Равським молодшим було чимало декоративного оздоблення. Деякі з цих елементів оздоблення з ХІХ ст. ми бачимо і сьогодні – картуш з родовим гербом Лянцкоронських виконаний із пісковику, ліпний декор обрамлення вікон, маскарони над вікнами ризаліту, пілястри коринфського ордеру, складні карнизи, картуші з лев’ячими маскаронами на зрізаних бічних гранях вежі. В інтер’єрах – канельовані пілястри, фестони у вигляді в’язки роз, картуші з орнаментом, квіти лотоса, листя пальмети, волюти.

Одним із прийомів обробки фасадів, які прагнули підкреслити урочистість і химерність споруди, служила установка каріатид, атлантів чи теламонів, це було дуже характерно для оздоблення Львівських споруд того періоду. По своїх функціях теламон — це той самий атлант, тільки у півфігурному зображенні. Зазвичай він виконує функцію архітектурної деталі — консолі. В архітектурі теламони (з грец. tlenai — стійкий, витривалий, терплячий) – могутні чоловічі фігури (скульптури), які використовували архітектори замість колон. Ці елементи конструкції застосовувались як підпора, яка підтримує виступаючі частини будівлі, і виконує суто декоративну роль. Теламони несли не тільки декоративні функції, а давали можливість висловити свободу художнього смаку і імпровізації.

На старих фотографіях та листівках чітко видно, що над балконом, який акцентує центральну вісь палацу, на пілястрах були дві скульптури теламонів («атланти»), а дві крайні пілястри були без оздоблення.

Зараз на сучасному палаці ми бачимо, що на ризаліті будівлі ритмічно розміщені чотири пілястри коринфського ордеру. Одна капітель (оздоблення) втрачена. У композиціях теламонів, як допоміжний елемент, часто використовуються драперії, які ми бачимо на фігурах зі старих фото Тартаківського палацу. Драперії – це перехідний і поєднуючий елемент між нижньою (геометричною) та верхньою (фігуративною) частинами композиції. Залишки подібних зображень ще можна віднайти на львівських будинках (вул. Франка, 40 та 43; С. Крушельницької, 5; Проспект Шевченка, 26; Січових Стрільців, 19; Генерала Чупринки, 38; Коперніка, 50 тощо).

Дослідник львівської скульптури та архітектури Ярослав Костко так описує особливості застосування цього елементу в архітектурі: «Композиції з атлантами у Львові переважно є парними, їх використовували в більшості випадків як опору балконів, рідше — при декоративному оформленні порталів. Також атланти трапляються при декоруванні вікон та балконних дверей, розташовуючись обабіч від них. Як правило, вони зображувались як дві дзеркально-симетричні статуї або дві асиметричні статуї, і розташовувались на фасаді. В деяких випадках ця пара могла повторюватись одна біля одної. Також присутні і винятки, де можемо спостерігати однофігурну та трьохфігурну композиції» (цитата за: стаття: Костко Я. С. «Типологія скульптурного мотиву атланта в архітектурі Львова другої половини ХІХ – початку ХХ ст.» // Вісник ХДАДМ. Серія «Історія мистецтва». – 2014. – № 8. – с.61- 65.)

На старих фото з архіву чітко видно парність та симетричність чоловічих фігур невеликого розміру на Тартаківському палаці. Дві фігури підпирають капітель руками, зігнутими в ліктях під прямим кутом. Чіткіше їх розгледіти не має можливості через брак відповідних фотографій та якість зображень зі світлин датованих 1915-1920-ми роками. Але можемо констатувати по збереженим зображенням, що у Тартакові використано класичну, дзеркально-симетричну композицію. В могутніх фігурах присутні спокій та статичність.

Порівнявши фотографії з австрійського та польського архівів, ми дійшли висновку, що втрата елементів декору могла відбутись між серединою 1918 та 1938 роком. На фотографіях з австрійського архіву від лютого 1918 року атланти ще є, а вже Роман Афтаназі, який відвідав палац у 1938 році, про ці фігури не згадує, як і не згадує про них в розповідях з істориком тодішня власниця палацу Марія Урбанська. Тому питання часу реконструкції фасаду та зникнення теламонів потребує додаткового вивчення, порівняння та уточнення.

ДОВІДКОВО:

Атлант — персонаж з грецької міфології, який, згідно з міфом, брав участь у битві титанів проти Зевса, через що був покараний, та змушений вічно підтримувати небосхил. Згідно з іншою версією, за відмову Персеєві в гостинності він став височезною горою, що підпирала небо.

Піля́стра, також піля́стр або піля́стер (фр. pilastre) — плаский вертикальний прямокутний у плані виступ на поверхні стіни або стовпа. Зовні має ознаки колони — базу, тіло, але без ентазису (потовщення всередині), капітель. Може мати як конструктивну, так і декоративну функції, наприклад, для підсилення або членування стіни, обрамлення прорізів. Найчастіше пілястри використовували в декоративній ролі для оздоблення і ритмічного членування порожнього тла стіни, фасаду, дзвіниці тощо. Менші вимоги, ніж до колони, давали змогу архітекторам надзвичайно урізноманітнювати оздоби пілястр — від простого шліфування до викладення діамантовим рустом.

Архітектурний ордер складається з трьох основних частин: колони (або пілястра), її підніжжя — стереобата та верхньої плити — стилобата (або п’єдестала й антаблемента). Колони — опори, що підтримують антаблемент, їх завершують капітелі. Основна частина колони — стовбур — трохи стоншується догори, утворюючи ентазис. Стовбур колони часто має вертикальні улоговинки — канелюри. Підніжжям колони є база. Антаблемент складається з трьох основних частин: архітрава, фриза та карниза. Архітрав — тримальна частина у вигляді балки, що спирається на колонах. Над архітравом міститься фриз. Увінчує антаблемент карниз, захищаючи ордер від стікання з даху води. Колони з усіма своїми деталями, а також частини, що розміщені над колонами та під ними становлять гармонійну одноцілість, що підпорядковується єдиному основному правилу, цілком визначеному розпорядкові. Тому всю цю архітектурну сукупність, всю цю групу, теоретики називали латинським словом ordo, що означає порядок.

На фото вгорі: панорама тартаківського палацу, 22 лютого 1918 року.

Автор: Оксана Лобко (м. Київ), кандидатка історичних наук, кураторка виставкових проектів, дослідниця палацу у Тартакові.

Джерела: Національного цифрового архіву Польщі (NAC); Національної бібліотеки Польщі (Варшава); Австрійської Національної бібліотеки; Тартаківської сільської ради; Сучасні фотографії Максима Рітуса; Aftanazy Roman. Materiały do dziejów rezydencji. — Warszawa, 1989. — VI a. – S. 208-210; Костко Я. С. «Типологія скульптурного мотиву атланта в архітектурі Львова другої половини ХІХ – початку ХХ ст.» // Вісник ХДАДМ. Серія «Історія мистецтва». – 2014. – № 8. – с.61- 65.; Подяка за інформацію про архітектуру Тартаківського палацу Василині Ілечко (Сокаль-Краків).