На початку XX століття католики Борятина не мали своєї святині, хоча віряни села відносились до Кристинопільської парафії. До костелу у селі Острів віддаль становила 4 кілометри, а туди й назад – 8. Тому частина борятинських поляків не ходила до цього костелу, а відвідували місцеву церкву святого Миколи.
Це дуже турбувало польських ксьондзів, а особливо монахів-бернардинів з Кристинополя. За їх ініціативою та за вказівкою власника поселення графа Тадеуша Дідушицького і з прибутків його місцевого маєтку у 1908 році в Борятині збудовано невеликий костел-каплицю. Для відправи богослужінь до села майже щонеділі почав приїзджати з Кристинополя польський ксьондз.
З 1943 по 1946 рік через польсько-українські протистояння в костелі богослужіння не відправлялись. Після виселення українців із Закерзоння до УРСР боратинські поляки не відправляли служб у своєму маленькому костелику, а пристосували місцеву церкву під костел. Коли ж у 1951 році Сокальське Забужжя повернулось до УРСР, костел та церква були віддані радянською владою колгоспу під склади. Свою церкву українці зуміли відстояти. Її відремонтували та вже у 1955 році використовували за призначенням. А костел продовжував слугувати складом міндобрив радгоспу “Шахтар” села Острів.
З середини 2000-х років будівля пустує. Щоправда всередині будівлі збереглися залишки дерев’яного вівтаря. У наш час костел у Борятині знаходиться в дуже запущеному, навіть аварійному стані.
Джерело: “Моє село у вирі історичних подій рідного краю”. Василь Филипчук. Львів, 2005 р., с. 157-158.
Підготувала: Олена Британ.
loading map - please wait...
