Не шукайте на ґуґл-картах хутір Черуковатиця, бо його там просто нема. Проте ви завиграшки знайдете цей хутірець, розташований між Стояновим та Журавниками, обіч автостради «Львів-Луцьк», за доволі простим орієнтиром — білосніжною церквичкою, поруч із якою височіє могила з козацьким хрестом.
Саме в цьому мало кому відомому, але мальовничому місці 17 жовтня 2021 святкували День захисників та захисниць України. Ініціатором проведення заходу став полковник Олег Вовк – начальник Луцького прикордонного загону. Він поділився ідеєю зі співаком Олександром Положинським, а той познайомив військового з Павлом Данильчуком, виконавчим директором ГО «Волинська фундація». Відтак ідея відсвяткувати День захисників та захисниць України саме у Черуковатиці втілилася у реальність. А місце було вибране зовсім не випадково…
Насамперед, хутір Черуковатиця – «родинне гніздо» Василя Парахіна, однієї з найяскравіших постатей у царині народних промислів України. Пан Василь – заслужений працівник культури, автор унікальної методики навчання народному мистецтву, митець-монументаліст, що у 1956-1966 роках працював у групі Алли Горської, організатор кільканадцяти осередків різьблення на дереві, плетіння з лози та соснового кореня, вибійки, каменярства… Цей список можна продовжувати й продовжувати: творчости пана Василя присвячують статті провідні видання, про нього пишуть мистецтвознавці, але локальне визнання, як це часто буває, бариться…
Багато років тому Парахін залишив Київ і разом із дружиною Богданою повернувся на рідну землю, бо відчував, що саме тут його місце сили. І взявся за справу, яка, здавалося б, не до снаги одній людині — спорудження храму, яке тривало 32 роки і завершилося лише торік – добудовувати храм допомагали волинські військові прикордонного загону за ініціативи та сприяння вищезгаданого полковника Олега Вовка. Нині цю напрочуд затишну і атмосферну церквичку Покрови Пресвятої Богородиці прикрашають наївні ікони в народному стилі, що їх написала дружина Василя Парахіна, і розмальовані дерев’яні скульптури, також в народному стилі.
Ще один амбітний проєкт Василя Парахіна – Пантеон героїв, що має увічнити імена місцевих борців за волю України, загиблих у боях з енкаведистами. Двох із них він знав особисто і ще малим хлопцем став свідком їхньої загибелі. «Хлопці втікали, а енкаведисти стріляли їм по ногах, щоб узяти живими. Василя Демчука вбили. Славко Лищишин упав пораненим, до нього кинулися енкаведисти, але він ще встиг застрелити когось, а потім – себе. Ми після того ходили туди, на те побоїще. Я бачив продірявлений автоматною чергою Славків черевик. На тому місці було багато крові та валялися прострелені закривавлені гроші. Голова колгоспу позбирав їх і відмивав у нашій студні. Після цього люди не хотіли з ним вітатися», — згадує пан Василь. На місці загибелі хлопців Василь Парахін насипав могилу і поставив хрест. У пам’ять про інших, безіменних упівців, він споруджує Пантеон героїв.
Ще одна ініціатива Василя Парахіна – пам’ятний хрест на місці, де з 1795 року, після третього поділу Польщі, проходив кордон між двома імперіями: Росією та Австро-Угорщиною. Нині тут проходить умовний кордон між Волинню і Галичиною, тому Черуковатиця – місце, символічне у кількох сенсах.
На атмосферне святкування Дня захисників та захисниць України з’їхалося з пів тисячі людей – мабуть, більше, ніж будь-коли збиралося тут, але менше, ніж могло бути. Утім, усе відбулося згідно з програмою: музична програма за участі Олександра Положинського, гурту Flyzzza – Флайzzzа, Юрія та Іллі Морозовичів, Оркестрів волинського прикордонного загону та військової частини 1141 Національної гвардії України, і реконструкція бою – не того, в урочищі Красна гора, де упівці загинули, а іншого, що закінчився звитягою. А потому регіональна представниця Українського інституту національної пам’яті Леся Бондарук представила документальну кінострічку «Справа дев’ятнадцятьох. Українське підпілля на Волині» про невідомих героїв створеної 1943 року Колківської Повстанської Республіки. Організатори свята, що, безперечно, вдалося, планують зробити його щорічним.
…Ми від’їжджали, коли зсутеніло, а обіч могили загиблих упівців ще палала висока ватра. На хуторі з дивною назвою Черуковатиця запанувала звична тут густа тиша. Утомлений пан Василь (старий, незручний дивак – в очах більшості місцевих, герой – в очах небагатьох, які вміють доцінити справжність та вірність ідеалам) шкандибає до свого будинку. А ми незабаром повернемося до нього, до його місця сили.
Автор: Олена Замойська.
Фото вгорі: Вадим Тєсунов.
Більше фото з заходу від Роман Невестенко-Домбровський за посиланням.
loading map - please wait...
