Територія нашого краю приваблювала своїми природними умовами людей з давніх часів . Найбільш ранні сліди перебування людини на території нашого краю відносяться до епохи мезоліту та пізнього палеоліту , цим часом датуються крем’яні знаряддя праці , знайдені в басейні Зах. Бугу (поблизу с. Баяничі (Опільське) стоянка – 20 000 р. тому назад , на краю села Ільковичі та Суховоля – залишки двох стоянок – приблизно 20 000 р. тому назад).
В долині Зах. Бугу , були знайдені залишки мамонта. Перші землеробські поселення нашого краю у період середнього неоліту входять у систему пам’яток культури лінійно – стрічкової кераміки , яка була поширена в Європі від наших земель до сучасних Англії , Голландії , Франції.
У пізньому мідному віці на території нашого краю під впливом лендельського комплексу Подунав’я та місцевої неолітичної культури лінійно-стрічкової кераміки виникає лендельська культура .Дослідник В. Реннер у своїй роботі “ Хто такі Гури ?” , доводить , що племена Лендельської культури були стародавніми Гурами , які в епоху бронзи переселились на Близький Схід разом з іншими індоєвропейськими індоарійськими) племенами і брали участь у розбудові держав стародавньої Месопотамії . Поселення лендельської культури знаходились в районі впадіння Солокії у Західний Буг , у с. Сілець Белзький (біля мосту через р. Рата ) , у с. Волсвин на берегах Західного Бугу, с. Яструбичі . Племена лендельської культури займались тваринництвом та скотарством . У період бронзового віку лендельська культура зникає в результаті експансії культури лійчастого посуду з Центральної Європи та Трипільської культури з Правобережної України.
Залишки поселень епохи міді та бронзи знайдені у с. Волсвин ( поселення ранньої епохи бронзи ІІІ тис. до н.е.) , м. Червоноград ( поселення – ІІІ тис. до н.е. ). Археологічні матеріали , які відносяться до кінця епохи бронзи ( кін ІІ – поч. І тис . до н.е. ) , знайдені у декількох поселеннях і могильниках у с Бендюга поблизу шахти № 2 (крем”яний наконечник списа – ІІ тис. до н.е.), м. Червоноград ( поселення – 1200-800 р. до. н.е. ).
Городище та монастир на карті Ф. фон Міга. 1779-1783 рр.
В епоху раннього залізного віку ( XII – VIII ст до н. е. ) на території нашого краю проживають племена Лужицької та Висоцької культур. На протязі скіфського періоду на території нашого краю починає домінувати Чорноліська культура , яка асимілювала племена пізньовисоцької культури . Деякі дослідники асоціюють її з стародавніми сколотами . Сколоти витіснили племена Лужицької культури на захід , кордоном між ними став Зах. Буг. Сколоти були землеробами . що відрізняло їх від скіфів і дає підстави припустити , що сколоти являлись предками слов’ян.
Поселення раннього заліза знайдено у с. Сілець Белзький ( поселення лужицької культури ) ,
У кінці першого тисячоліття до н.е. долину Зах. Бугу заселяють племена Пшеворської культури . Жителі нашого краю були в основному слов’янами-венедами які стали одним з компонентів створення пшеворської культури.
В цей час місцеві племена венедів встановлюють торгові відносини з Римською імперією , про що свідчать знахідки на території нашого краю імпортних речей : амфори , бронзові і скляні речі , римські монети , зброя . Активно впливає на культуру нашого краю кельтська культура.
У ІІ ст. до н.е.- І ст н.е. на територію нашого краю відчувається вплив Зарубинецької культури , на пам’ятки пшеворської культури . Це підтверджують матеріали знайдені під час розкопок на давніх могильниках і поселеннях поблизу м. Червонограда та с. Биндюги . У багатьох рисах зарубинецька та пшеворська культури дуже схожі між собою , зазаймаючи схожі за типом ландшафтні зони (лісостеп) , їх носії вели одинакове господарство , мали багато спільного в побуті та віруваннях . Це може служити доказом того , що територія нашого краю була в центрі формування слов’янської мовної групи , яка виступила на історичній арені під назвою Венеди.
В ІІ ст. н.е. на територію нашого краю з Північної Польщі просуваються готсько-гепідські (германського походження)племена . Готи рухались через Полісся та долину Зах Бугу . Під впливом готів , які асимілювали слов’ян та сармат була утворена держава легендарного царя Германаріха . В археологічній літературі територія царства Германаріха виступає як Черняхівська археологічна культура , що виникає приблизно у ІІІ ст. н.е. Наш край знаходився на північно-західній окраїні ареалу вищезгаданої культури .
Кристинопільський Апостол.
У 375 р під тиском східних племен Хунну (гунни) держава Германаріха розпалась на декілька частин . Центральну частину держави у яку, можливо входила територія нашого краю , вспадкував готський вождь Вінітарій . У цей час слов’янські племена підтримали гуннів у війні проти готів повставши проти останніх . З вищесказаного можна припустити , що на території Черняхівської культури проживали в основному племена слов’ян-антів , які були у прямій залежності від готів або складали з останніми військово-політичний союз з метою нападів на прикордонні римські провінції . Про це свідчить факт швидкого виходу на історичну арену антів після нападу на державу Германаріха гуннів .
В ІІІ – V ст. н.е. наш край був північно-західною окраїною великого масиву східнослов’янських рільничих племен . Багаточисельні знахідки вказують на звязок з матеріальною культурою ранніх слов’ян.
Нестор Літописець у «Повісті минулих літ», говорить, що на території нашого краю проживало слов’янське плем’я бужан. У VI – ІХ ст. воно входило в склад Дулібського союзу племен, яке арабські мандрівники називали державою Валінана. У цей час з’являються міста Всеволож, Белз, Буськ, які були релігійними та культурними центрами бужан.
У 981 р. наш край під назвою Червенські городи було приєднано до складу Русі київським князем Володимиром Великим. В період феодальної роздробленості наш край перебуває у складі Белзького князівства, що входить в склад Галицько-Волинської Русі.
В княжий період неподалік від нашого міста, на території сучасного села Городище Василіанське виник християнський монастир Успіня Пресвятої Богородиці, засновниками та ктиторами якого були руські князі. Монастир був справжнім центром переписування книг, тут зберігалася велика бібліотека. Саме тут У ХІІ ст. був створений Кристинопільський Апостол та Бучацьке Євангеліє, які сьогодні рахуються одними з видатних пам’яток руського книгописання.
Монастир у Городищі мав велике значення на території не тільки Белзького але і Волинського князівств, про це говорять імена вписані до т. зв. Пом’яника (ХV ст.) де записувались імена ктиторів монастиря: князь Федір Землицький, княгиня Ілебська, великий князь Олександр, княгиня Марія Ровенська. Ігумен монастиря Петро, який був родом з селі Двірці, у 1309 році став митрополитом Київським, а з 1320-х років центром своєї митрополії робить місто Москву. Він вважається засновником Успенського собору, дзвіниці Івана Великого та храму Івана у Москві.
У ХIV ст. наш край окуповується Польським королівством на довгі 400 років. Белзьке князівство перетворюється на Белзьке воєводство. У 1590 році, привілеєм польського короля Сигізмунда ІІІ, монастир у Городищі починає опікуватись громада міста Белз, вона також дістала право обирати ігумена та контролювати монастирські витрати. У 1628 землі сіл Волсвин та Сілець Белзький стають власністю князів місцевого походження – Калиновичів.
Фрагмент польської карти. 1936 р.
У 1654 році в Городищі від епідемії холери померло 19 монахів, а також ігумен Варлаам. Монастир було перенесено у с. Волсвин а згодом до Кристинополя (Червоноград).
У 1772 року, в результаті І-го поділу Польщі наш край перейшов в склад Австрійської імперії (з 1867 року – Австро-Ургорської імперії), зокрема, у Сокальський повіт королівства Галіції та Лодомерії. У ІІ пол. ХІХ ст. було побудовано шлях, що з’єднував Кристинопіль з Великими Мостами, а у 90-х рр.. ХІХ ст. залізницю Кристинопіль – Львів, з цього часу розпочинає свою історію залізнична станція Сілець-Завоне. В часи І-ї світової війни в районі станції Сілець-Завоне було створено австрійську лінію оборони, яка збереглась і до сьогодні. Після розпаду Австро-Угорської імперії (1918 році) наш край відійшов до ЗУНР а у 1919 році до ІІ Речі Посполитої (Польщі).
У 20-х роках ХХ ст.. дідич Модейський збудував в урочищі Рочин віллу «Рочин» з цього часу залізнична станція отримала назву Сілець Белзький – Рочин. Модейський також створив декілька ставів залишки яких можна побачити і в наш час.
Джерело: svjatoslav.io.ua
loading map - please wait...
