Замок Потоцьких у Тартакові. Яким він був?

Містечко Тартаків розташоване на тартаківському або сокальському тракті, який проходив зі Сокаля до Олеська і далі до містечка Топорова повіту Броди. Воно було фортецею, яка захищала підступи до сусідніх Кристинополя, Сокаля, Белза.

Дане дослідження виконане у рамках гранту від Українського культурного фонду. Автор висловлює подяку за консультації Василині Ілечко (Сокаль-Краків), Юрію Гриніву (Червоноград), Агнешці Поспішель (Варшава).

У 1676 році, згідно із записами Мауриція Мачішевського (1847-1917), Тартаків отримав локаційний привілей, як один з населених пунктів в створеній сітці оборонних споруд, які мали захищати Річ Посполиту від ворожих набігів. Тоді ж, ймовірно, і був збудований замок, точний опис якого не дійшов до наших днів – Maciszewski, Maurycy. Brzeżany w czasach Rzeczypospolitej Polskiej: monografia historyczna. imprint: Brody: skł. gł. Księg. F. Westa, 1910. – S. 7.

Тартаківський замок Потоцьких (таку назву він має в науковій літературі) був справжньою окрасою Тартакова та навколишніх місцевостей Потоцьких, однією з перлин Львівщини. Вже своїм зовнішнім виглядом він вражав своїх сучасників, однак ще більше вражень він справляв на тих, кому пощастило потрапити всередину. На той час модно було будувати міцні споруди, які були не лише домівкою, а добре укріпленим місцем, де можна було сховатись від численних ворогів. Замок, яким так пишався давній Тартаків, був збудований у другій половині ХVII ст. під керівництвом невідомого архітектора, можливо місцевого (бо не вирізнявся пишністю та складністю будівлі), за вказівкою родини Потоцьких, тогочасних власників маєтку.

Ймовірно це міг бути Фелікс Казімєж (Фелікс Казимір, Фелікс Щенсний, Felicjan Szczęsny Kazimierz) Потоцький (1630-1702) коронний гетьман Речі Посполитої, гетьман великий коронний і каштелян краківський, воєвода київський і белзький, підстолій великий коронний у травні 1685 року успадкував значну частину галицької землі, і саме тоді Тартаків на певний час став його головною резиденцією. Відомо, що 9 липня 1685 р. на прохання спадкового власника Фелікса Казімєжа Потоцького Тартаків отримав привілей і права містечка.

Замок («форт», «укріплення») – укріплене житло феодала доби середньовіччя з оборонними, господарськими, культовими будівлями, звичайно оточене високим кам’яним муром з кількома вежами, ровом з водою, розташоване на пагорбі. Як правило, замок займав найвигідніше (з військової точки зору) положення  на місцевості.

Точний опис та вигляд старого замку не дійшов до наших днів. За часів Францішка Салезія Потоцького (ХVIII ст.), як доносять до нас старі легенди, у тартаківському замку збирались вельможі із різних місцевостей на відпочинок та прийоми,  навідувалася італійська опера, творило чимало визначних художників. Тут була рідкісна книгозбірня, навіть дзеркальна зала. Знаємо, що було чимало картин, які пізніше перейшли «у спадок» до наступних власників маєтку. При замку також працювала фабрика суконних виробів. У наступні століття власники маєтку Тартаків та замку здійснювали його незначні перебудови, пристосовуючи до своїх потреб та часу, поки він не був практично цілком розібраний у кінці ХІХ ст. для побудови нового палацу Збіґнєва Лянцкоронського (залишились лише підмурки (підвалини) старого замку (XVII століття) та частково одне бічне крило (?) з контрфорсами з південно-західної частини).

«На північ від ринку лежить замок. Сліди давніх мурів та ровів свідчать про те, що мав він бути добре укріплений. Замок добре збережений до сьогодні». – Tartaków, [w:] Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, t. 12, red. F. Sulimierski, W. Walewski, B. Chlebowski, Warszawa 1892, ss. 216–217.

Ймовірно, що саме про Тартаківський замок (історики не підтвердили факт опису саме цього замку) 1840-х років у своєму творінні «Мертві ненаситні» описав Леопольд фон Захер-Мазох: «Неподалік від маєтку N, на широкому пологому плато самотньо стояв напівзруйнований замок Тартаків, про який серед народу ходили моторошні легенди…».

Нові дослідження вказують, що замок, який знаходився на території сучасного палацового комплексу і справді був великим.

«Під оподаткування підпадали, окрім двору (особняка) в 30-35 кімнат, тільки 2 будинки на 4-5 житлові приміщення. У інших кількість житлових покоїв не перевищувала 3». – Dodatek Tygodniowy do Gazety Lwowskiej, 1854 r. № 17. – S.68.

Тут мусимо детальніше зупинитись на слові «двір». Наскільки відомо у Тартакові найбільшими спорудами на середину ХІХ ст. були: Костел св. Архангела Михаїла, ратуша та замок Потоцьких (на той час Тартаків вже був у власності родини Росновських, а на 1854 рік господарем (dominium) власне цього «двору» згадується Францішек Ксаверій Росновський). Нам відомо, що після заміжжя у 1849 році його дочки Рози із Теодором Лянцкоронським Тартаків перейшов до неї, як посаг. Але у багатьох документах її батько Францішек Ксаверій ще дуже довго зазначається «Тартаківським землевласником».

Далі цитуємо przypisek (постскриптум) до згаданої газети від 1854 року. «Містечко Тартаків лежить між Сокалем і волинським кордоном на Жовківщині, над невеличкою річкою, яка впадає до Бугу, і разом з селом, яке має таку саму назву і присілком Тартаковець становить податкову ґміну, яка у 1829 році налічувала 227 будинків без поверхів (партерів), а саме 1 будинок о 30-35; 1 о 6-7; 3 доми о 4-5, а 222 будинків о 1-3 житлових приміщеннях. Упродовж 1821 до 1850 років впали чи було розібрано 39 будинків….. На 1850 рік було 209 будинків, з яких 206 підпадали під оподаткування. До вільних від податку належать: будинок священника з 7 приміщеннями, уніцька з 4 та лікарня з двома приміщеннями». Наступне речення описує, що ця осада вже втратила давне своє значення і усе більше занепадає». Так само у тексті згадується кількість землі у власності Росновського: 4222 моргів 1497 саженів (морг та сажень – одиниця виміру ґрунтів. 1 морг звичайно дорівнював – 0,5755 га, тобто у власносні Росновського було біля 2500 га. Землі орної та неорної, лісів, парків тощо).

Гравюра Пйотра Піллера «Тартаків» з 1847 р. (автор Мацей Богуш Стенчинський) показує загальний вигляд містечка з ледве накресленим замковим комплексом на другому плані. На першому плані гравюри видно лише довгу, одноповерхову будівлю з ламаним дахом з портиком, яка входить у замковий ансамбль. Житловий корпус замку криється в глибині за деревами. У своїй книзі “Околиці Галичини”, Львів, 1847 р., Мацей Богуш Стенчинський подає нам лаконічну згадку, що замок в Тартакові був достатньо великим і оборонним. А також, що замкові кімнати були прикрашені вишуканим розписом «альфреско» і дорогоцінними текстильними шпалерами. У Тартаковському замку була «добірна бібліотека» і «картини великої вартості, а саме Лампі й Баччареллі» (Йоганн Баптист Лампі старший (1751 – 1830) – австрійський художник-портретист; Марчелло Баччареллі (1731 – 1818) – портретист, придворний художник короля Станіслава Августа Понятовського. Обидва художники робили численні портрети представників родини Потоцьких) – Stęczyński Bogusz Zygmunt, Okolice Galicyi, Lwów, nakł. Kajetana Jabłońskiego, 1847. – S. 121..

«У північній частині міста, що називається «Winnicą», колись був укріплений замок Потоцьких. На його місці стоїть палац, оточений парком. Посередині нього 4-рівнева 4 поверхова вежа». – Przewodnik po Polsce w 4 tomach, Polska południowo-wschodnia (Stanisław Osiecki, Stanisław Lenartowicz). – Warszawa 1937.

З двох боків замок був оточений глибоким ровом з водою, третя сторона виходила на парк та на місто – це ми можемо добре роздивитись на кількох картах датованих 1854 – 1855 роками з фондів Національного архіву у Кракові. На карті також видно тераси з квітами перед воротами, а з четвертої сторони, що виходила на дорогу та долину, замок був захищений алеєю з високих дерев. Ймовірно, що крім замкового комплексу, існували ще й службові приміщення, які утворювали квадратний двір з терасою, яка, ймовірно, у давні часи була пристосована до оборони замку.

Питання щодо функціонування замку, забудови його терену та розташування як самого замку, так і технічних приміщень, і подальша його перебудова зможуть бути зняті лише після подальших археологічних досліджень цієї території. Авторка статті щиро буде вдячна коллегам за доповнення, дискусії та розмірковування з приводу давніх будівель у Тартакові.

На фото вгорі: костел, ратуша та замок на панорамі Тартакова. М. Стенчинський, 1847 р.

Автор: Оксана Лобко (м. Київ), кандидатка історичних наук, кураторка виставкових проектів.