Київський журналіст, мандрівник та дослідник Дмитро Антонюк видав черговий opus magnum, присвячений архітектурній спадщині польських родів в Україні. Запобігаючи можливим питанням (бо ж у книзі описані й замки та палаци православної шляхти), автор пояснює назву у передмові: «Справді, якщо такі руські роди, як Санґушки. Чарториські, Даниловичі, Четвертинські у широкого українського загалу прийнято вважати польськими, то як бути із замками Острозьких, Вишневецьких, Збаразьких, деякі представники яких до XVII століття сповідували православну віру своїх предків? Це питання виявилось зовсім непростим, але мені здається, я знайшов на нього відповідь […].
Усі без винятку давні руські та литовські родини, чиї резиденції дійшли до наших днів, в підсумку перейшли до католицької віри і в побуті та в документах послуговувалися польською мовою. Так склалося історично. Тож я абсолютно усвідомлюю і скрізь стверджую, що пам’ятки, які стоять на території України є українськими. Але водночас віддаю належне справедливості кажучи, що вони найтісніше пов’язані саме із польськими дідичами, бо будувались, наповнювались, прикрашались їхнім коштом і ними самими». На цьому, гадаю, годі про обкладинку. А тепер про сам зміст.
Цінність цієї книжки полягає насамперед в охопленні матеріалом цілої України. Автор подав інформацію про понад 500 об’єктів: 293 двори, 120 палаців, 96 замків та фортець та 3 паркові комплекси. Усі ці об’єкти позначені на мапі, а зісканувавши QR-код, ви зможете визначити точне місце розташування кожної пам’ятки, а відтак вибудувати маршрут до неї. Бо, ніде правди діти, про більшість описаних у цій книжці пам’яток ви, мабуть, ніколи не чули. Тому «Замки і резиденції» Дмитра Антонюка – це своєрідний путівник наявними (та потенційними) туристичними локаціями в Україні. Утім, як визнає автор, чимало з тих архітектурних об’єктів перетворилися у сумовиті руїни. Але є і такі, які потрапили у господарські руки і мають куди кращий вигляд, ніж десятиліття тому. І в цьому ще одна цінність книжки – автор фіксує актуальний стан пам’яток, який, як відомо, може стрімко змінюватися. Сподіваємося, на краще.
І яка ж рецензія без зауваг? Найбільша заувага – це… вага 720-сторінкової «цеглини» 😉 і те, що читання забере купу часу, бо якщо вас бодай трохи цікавить історія, відірватися від книжки буде вкрай складно.
P. S. Книжку можна замовити безпосередньо в автора (Dmytro Antoniuk), який передає частину коштів на потреби військових. Так, під час нещодавніх презентацій у Польщі автор назбирав необхідну суму на дрон, який придбав і передав українським військовослужбовцям.
Автор: Олена Замойська.
