Кристинопіль, як прикордонне місто, був приречений на швидке захоплення у Великій війні. На початку Першої світової Австро-Угорщина віддала все прикордоння на захист міському ополченню і невеликим групам піхоти та кавалерії. Вони діяли проти мобільних російських кавалерійських з’єднань, які весь серпень 1914 року наводили жах на околиці.
У перші дні війни кавалерія з обох сторін без перебільшення була очима обох армій, адже авіація перебувала на початковому етапі розвитку і не могла забезпечити глибоку розвідку. Прикордоння було суцільною сірою зоною і кавалеристи з обох сторін господарювали тут як риба у воді. Здійснюючи рейди через кордон, вони могли безперешкодно проходити десятки кілометрів за день чужою територією, ночувати у ворожих містах і селах. Їній порядок дій — розвідка, знищення комунікацій, грабунок — куди ж без цього. Обидві сторони надавали перевагу не вступати в бій: якщо чули постріли — переважно відступали.
На початку війни обидві сторони здійснили свої вклинення на чужу територію. У Кристинопіль росіяни прийшли 25 серпня 1914 року, щоб захопити міст через річку Буг. У цей момент наше місто обороняли 13 солдатів ландштурму (міського ополчення) та 4 кавалеристи.
Це перша стаття із серії про Кристинопіль у Першій світовій війні. Ми розповімо, як кристинопільці переживали перші дні війни і як Кристинопіль захищався від росіян.
Відчуття війни у повітрі
4 серпня 1914 року, через чотири дні після оголошення Німеччиною війни Росії, росіяни здійснили перший кавалерійський рейд із Володимира на Сокаль. «Мало їх було… Стріляли із гармат, спалили міст на Бузі і повернулись назад.» Такі записи у своєму щоденнику залишив отець Юліан Дацій, хроніст Василіанського монастиря у Кристинополі, який всю війну перебував у місті та детально описував усі події. До його записів ми повернемося ще не раз.
Цей перший російський рейд не дійшов до Кристинополя, однак здійняв у цілій околиці «великий переполох» — люди, які мали родичів деінде, почали виїжджати, забираючи найцінніші речі. «Села порожніють… люди подекуди залишають навіть худобу», — пише о. Дацій.Австро-Угорська влада відреагувала миттєво: наступного дня після сокальського рейду до Кристинополя підійшли гусари разом із цілим армійським корпусом (ілюстрація 1). Вони ночували у місті, а зранку рушили до кордону, де здійснили своє вклинення у напрямку Володимира-Волинського. У самому Кристинополі організовано «краєву оборону» під командуванням жандармерії — від 30 до 300 солдатів ландштурму , які чергували і змінювалися щоденно. Також австро-угорська влада почала перші арешти підозрюваних у москвофільстві, включаючи священнослужителів. Було заарештовано парохів із Добрячина, Сільця, Завишні, Белза і Боянця.
У перші тижні війни російського наступу на Кристинопіль не відбулося, і тому місцеві мешканці, які раніше виїхали, поволі почали повертатися назад. Кристинопільці готувались до війни — «люди копають по городах ями для укриття у разі обстрілів міста і ховають скрині із цінними речами», — пише о. Дацій.
До 25 серпня 1914 року російські набіги оминали Кристинопіль, однак в околицях відбувалось казна-що — постійно чути постріли і вибухи. Ширилися тривожні чутки. Державний апарат перестає повноцінно працювати. 14 серпня зупинилася залізниця. До цього дня з Кристинополя вже виїхали урядовці і залізничники. «Жандармерії — нема, сторожі скарбової — нема, у магістраті — нікого нема. Всі поховалися», — занотував о. Дацій. 15 серпня через Кристинопіль дуже поспішно відступає австро-угорський армійський корпус, який раніше ночував у місті. Мешканцям нічого не повідомляють. Кристинопіль охоплює паніка. «Між людьми — страх не до описання. Краєва оборона все ще є, але боїться, як і всі», — згадує о. Дацій.
Відчуття війни висить у повітрі. Російська кавалерія в околицях здійснює рейд за рейдом. Козаки у складі до десяти або кількох десятків вершників з’являються то тут, то там — їх уже бачили у Варяжі, Белзі, Острові, Пархачі та інших місцях. Після їхніх набігів горять міста і села.
Російські рейди в околицях Кристинополя
Із архівів дізнаємося, що тривогу у Кристинополі спричинила передусім російська комбінована кавалерійська дивізія генерала С. Ванновського. Вона здійснила найуспішнішу серію рейдів у прикордонні між 15 та 23 серпня 1914 року, хоча в результаті втратила свого командира та ще понад 150 солдатів. 11 серпня вона отримала наказ російського генерала Плеве визначити розташування австрійських сил біля Сокаля та поруч із Угновом, Белзом і Кристинополем. Якщо значних сил там немає — шукати далі.
Дивізія пройшла гаком від Грубешова до Кам’янки-Струмилової, обійшовши Кристинопіль (див. ілюстрацію 2). Діяли дуже креативно: часто рухалися від міста до міста вночі, а вдень перебували у лісі. Або навпаки — вдень рухалися в один бік лише для того, щоб вночі провести стрімку атаку у зворотному напрямку — так вони вдерлися у Раву-Руську. Вони знали, що австро-угорська 2-га кавалерійська дивізія перебуває десь поруч, тому часто рухались бездоріжжям і навмисно контактували з місцевими мешканцями, запитуючи про маршрути, а самі повертали в інший бік. Розрахунок був простий: місцеве населення рознесе чутки і передасть своїй армії хибні дані — так переважно і траплялося.
Ілюстрація 2: Схема рейду комбінованої кавалерійської дивізії РІА 15-23 серпня 1914 (червона лінія). Маршрут рейду: Грубешів – Варяж – Белз (знищення залізниці) – Хлівчани – Куличків – Тяглів – Угнів – Рава-Руська (знищення залізничної станції) – Гійче – Добросин – Туринка – Кам’янка-Струмилова (знищення моста). Повернення (сіра лінія) через Туринку (потрапляння у засідку, розгром і втрата основних сил) – Бутини – Хлівчани – Угнів. Фіолетова лінія – розвідка малими групами. Всі позначки зроблені автором на основі даних книги “Bitwa pod Komarowem”. Izdebski, Edward. 1931.
Знищивши залізничні об’єкти у Белзі, Раві-Руській та Кам’янці-Струмиловій, російські кавалеристи натрапили на засідку 2-ї кавалерійської дивізії Австро-Угорщини під Туринкою і були розбиті. Сам Ванновський був смертельно поранений ще під час сутички у Кам’янці, потрапив у полон і згодом помер від ран у Львові.
Тим не менше, головним результатом цієї розвідки стало розуміння, що в околицях Сокаля-Кристинополя основних австрійських сил немає, а у прикордонні діють лише два кавалерійські підрозділи Австро-Угорщини. Отримавши цю інформацію, генерал Плеве рушив уперед.
25 серпня. «Страшний день»
24 серпня 1914 року російська 7-ма кавалерійська дивізія ночувала у Радехові. Вона вже пройшла кордон і просунулась далі за інші суміжні підрозділи. Цього дня дивізія отримала завдання захопити переправу через річку Буг у Кристинополі. 25 серпня зранку вона без опору пройшла близько 30 кілометрів до міста через Йосипівку, Полове, Новий Витків, Радванці та Поздимир. Вістрям атаки був 7-й Донський козацький полк.
У Поздимирі росіяни отримали розвіддані, що Кристинопіль, Бендюзький ліс та Сокаль зайняті невеликими групами ландштурмістів. Щоб безпечно рухатися далі, дивізія розділилася. 7-й уланський Ольвіопольський полк відправили праворуч у ліс із завданням знайти і зайняти всі переправи через річку Білий Стік — від Андріївки до Вільки Поторицької. А шість сотень козаків було вислано вперед — прочесати густі ліси від Поздимира та Волсвина – аж до Бугу.
Перший спротив росіяни зустріли лише у Бендюзькому лісі — кристинопільські ландштурмісти із засідки обстріляли їх із кількох карабінів. Росіяни, маючи чисельну перевагу, без проблем відтіснили оборонців до мосту на Бузі, з якого австро-угорці встигли зняти лише шість дощок. Росіяни обережно підійшли до мосту, припускаючи, що він може бути замінований, однак це не підтвердилося. Вони швидко його відремонтували і кинулися навздогін оборонцям.
О. Дацій у своєму щоденнику пояснював, що в той «страшний день» у місті чергували 13 ландштурмістів, 2 гусари і ще 2 жандарми на конях. 17 оборонців міста висунулися на правий берег Бугу, вважаючи, що їм доведеться відігнати черговий дрібний козацький рейд. Однак цього разу їм назустріч рухалася ціла дивізія – близько 5 тисяч кавалеристів. Усвідомивши це, вони почали відступати.
По обіді 25 серпня за захисниками до Кристинополя, на ринкову площу, вискочило близько сотні козаків, які градом стріляли в усі боки. Ті оборонці, що були на конях, встигли втекти. Піхота ж скотилась у придорожній рів, відповзла, а далі на підводах змогла виїхати з міста — хто куди: у Мадзярки, Сілець та Добрячин. Загинув лише один австро-угорський капрал.
Того ж дня росіяни у складі трьох офіцерів, чотирьох козаків та православного священника увірвалися до монастиря, де шукали ландштурмістів. Не знайшли. «Офіцери були дуже чемні”, — занотував о. Дацій. «Християнам козаки кривди не чинили”, але з єврейським населенням поводилися інакше: пограбували всі магазини та пивниці, забирали цінні речі, а решту нищили і викидали на вулицю». За його словами, російське військо розквартирувалося по всьому місту, а генерал зупинився у замку (кристинопільському палаці – прим. автора).
Переночувавши у Кристинополі, в наступні дні 7-ма кавалерійська дивізія відбила спробу австро-угорської кавалерії повернути місто, не давши їм перейти міст на Солокії. Пізніше, 2 та 8 вересня 1914 року, до Кристинополя прибули основні сили російської армії, які візьмуть участь у великій стратегічній Галицькій битві. Місто стало периферією бойових дій — логістичним хабом російської армії, через який проходило забезпечення, а також перевозили поранених і полонених. Так почалася російська окупація Кристинополя у Першій світовій війні.
Висловлюю щиру вдячність пані Олені Замойській, яка віднайшла Хроніки Кристинопільського монастиря отця Дація та люб’язно надала мені копію для роботи над історичними статтями.
Автор: Віталій Різник.
Джерела:
- Хроніка Кристинопільського монастиря оо. Василіян отця Юліана Дація
- Звіти російських кавалерійських дивізій із російської електронної бази Першої Світової Війни “GWAR”.
- Книга “Bitwa pod Komarowem”. Izdebski, Edward. Warszawa: Wojskowe Biuro Historyczne, 1931
- Книга “Österreich-Ungarns letzter Krieg 1914-1918. Das Kriegsjahr 1914.” 1932.