Каплиця-усипальниця Плятер-Зибергів

На околиці села Гута, неподалік від Себечівського лісу, на краю стрімкого схилу, на диво, майже повністю збережена, як архітектурна форма, стоїть мурована надгробна каплиця в неоготичному стилі. Місце для неї вибрали специфічне, очевидно, щоб її було видно з усіх сторін. Крім того, частково під основу каплиці зроблено насип з підпірною стінкою з заходу. Зі сходу проходить цегляний мур.

Каплиця у селі Шмитків (тепер Гута, Сокальського району).

Каплиця висока, накрита ще старою бляхою, орієнтована з півночі вівтарем на південь. Складається з двох частин: нави та гранчастого вівтаря, кути яких зовні зміцнені контрфорсами. Перед входом ростуть дерева. Над порталом – велике вікно-розетка над яким напис : “CIENIOM RODZINY” (“тіням родини”). В інтер`єрі вівтарна частина трохи вища, її стіни, ймовірно, були колись прикрашені розписами.

Зовні, з півдня, є відкритий вхід під вівтарну частину, де колись були поховані Станіслав Костка Платер-Зиберг (1823-1896), фундатор святині, та його дружина Марія Тереза Борх з Чарторийських (1834-1875). З середини крипти виглядають як звичайний підвал.

Склеп на Бебренському кладовищі, Латвія.

За деякими відомостями ні Станіслав, ні його дружина тут все таки поховані не були, а їх могили знаходяться в склепі Бебренского кладовища (Латвія), зведеному у 1875 році. Зовні, в стіні склепу замуровані 4 мармурові плити з прізвищами графів Плятеров: Станіслав Плятер-Зиберг, Марія (при народженні Борха) Плятер-Зиберг, Ядвіга Плятер-Зиберг, Марія (при народженні Плятер-Зиберг) Велопольский. Виглядає він більш простішим ніж “гутівска” усипальниця.

Походження роду графів Плятерів слід шукати в середньовічній Німеччині, в Вестфалії, коли в 1210 році був вперше згаданий Вестфальський лицар Гумберт фон Плятер. Предки Плятерів прийшли в Балтію разом з хрестоносцями. Поселившись в Латгалії, вони асимілювалися і прийняли польську культуру, створивши родинні зв’язки з родом Зібергів. Згодом, Плятер-Зиберги стали одним з найвидатніших і впливових родів в Латгалії. У їх власності були також землі та маєтки у Польщі та Литві.

Автор: Максим Рітус.

Джерела: Rodovid, VisitDaugavpils, Wikimapia.