І в Петербурзі писали про Кристинопіль. Частина ІII


Тепер на черзі стояв арешт Христини. Зробити це було набагато складніше ніж покарати підступного Сєраковского. Потрібно було якимось чином виманити Христину з Сушно і привезти її в Кристинопіль, а звідти до Львова, де заточити в монастирі на весь час процесу про розлучення, який, безумовно, мав би вирішитися на користь Потоцьких.

Хоча народна приказка й говорить, що «шляхтич поза містом рівний воєводі», проте це все лише тільки слова, так як на ділі завжди виходило інакше. Гордий воєвода не бажав звикатися з думкою, що його єдиний син, його гордість і відрада, останній представник славного роду і, раптом, жонатий на якійсь шляхтянці – бідній та незнатній – хоча і відомій своєю незвичайною вродою. І от щоб, як вже було сказано, виманити Христину з Сушно та заволодіти нею, строгий воєвода вигадав новий план, – проте і він, на його жаль, не вдався…

Ця публікація є продовженням статті І в Петербурзі писали про Кристинопіль. Частина І. Текст подається з оригіналу 1896 року без корегування. Тому деякі наведені історичні факти можуть не збігатися з результатами подальших досліджень – прим. Ю. Гринів.

Воєвода погрозами та ластощами схилив свого слабкодухого сина написати листа Коморовським, що він тяжко хворий і просить їх відпустити Христину до нього, в Кристинопіль. Лист цей був відправлений разом з дворянином Вільчиком та шести-кінною каретою для Христини.

Двір Коморовських в Сушно. ~1920 р. Roman Aftanazy.

Щойно гінець прибув в Сушно, як старий Коморовський затримав його в себе, а сам потай вислав в Кристинопіль свою вірну людину, щоб особисто випитала в Щесного чи справді він хворий та в якій мірі, і чи не загрожує Христині якась небезпека, якщо вона приїде на його прохання? Щесний, добре знаючи свого батька, написав тестю листа, що небезпека безумовно існує, що Салезій Потоцький вживе всіх заходів, щоб розірвати їх шлюб, та вмовляв Коморовських берегтись, без охорони нікуди не відпускати Христину, так як усюди слід боятися зради та засідки.

Посильний вручив листа по призначенню і він підштовхнув старого Коморовського до рішучих дій: – оздоблена, запряжена шестіркою баских коней карета воєводи повернулась в Кристинопіль порожньою.

Тоді Салезій Потоцький в гніві вирішив силою вирвати Христину з Сушно.

“Марія” – поема в двох частинах польського письменника Антонія Мальчевського. В основу твору покладено трагічні події, що розв’язались між родовими домами Потоцьких та Коморовських у січні-лютому 1771 року. – прим. Ю. Гринів.

Поміж тим, сім’я Коморовських, відчуваючи, що справа стає дедалі серйознішою і що воєвода може допустити насилля, розграбувати або спалити Сушно, швиденько зібрались та виїхали до Львова, знаючи, що там вони будуть у цілковитій безпеці перед Кристинопільським воєводою. Але, на превеликий жаль, по дорозі, недалеко від Куликова, в однієї з карет зламалась вісь, і Коморовські – волею-неволею – були змушені зупинитися. З труднощами вони все ж добралися до містечка Нове Село, що пролягало осторонь їхнього шляху і розташувались там на відпочинок. Наставали короткі зимові сутінки.

Села Нове Село та Гребінці на карті Ф. фон Міґа (1779-1782 рр.). Зліва вгорі – Куликів.

В той же час по сліду втікачів мчала погоня. Розлючений Салезій Потоцький, бачучи, що всі його плани не вдаються, відправив 150 козаків під проводом Вільчека, Домбровського та Грабовського, наказавши їм взяти Сушно і спалити його, а сім’ю Коморовських закувати в ланцюги і привести до нього. 

Перша частина доручення була виконана блискавично та старанно. В Сушно не залишилося каменя на камені, проте напівп’яний буйний натовп козаків та їх достойні провідники дуже добре розуміли, що головна суть задуму воєводи не розбій, а затримання Коморовських.

Розвідавши в яку сторону поїхали власники розореного Сушно, козаки розпалені вином та грабежем, не зволікаючи, помчались по слідах відбувших. Того, що вони вже отримали, їм було мало. Вони знали, що за доставку Христини воєвода осипле їх золотом, а з іншої сторони розуміли й те, що воєвода не пробачить їм, якщо вони повернуться з порожніми руками. І тому, вони з усіх сил кинулися наздоганяти втікачів, бажаючи застати їх ще в дорозі.

Сама доля допомогла їм!… – від зустрічних мешканців вони довідались про те, що вже відомо нам, тобто що Коморовські зупинились у містечку Нове Село і пробудуть там з добу, а можливо і довше. Козаки вже заздалегідь святкували свою перемогу.

Обкладинка видання поеми “Марія” Антонія Мальчевського. 1876 рік. Художник Міхал Е. Андріоллі.

О 10 годині вечора, 13 лютого 1771 року козаки під’їхали до містечка зі сторони Гребениць (тепер це село Гребінці Жовківського району – прим. Ю.Г.), оточили його, попередньо заспокоївши місцевих жителів, що їм і іх майну вони не представляють жодної небезпеки. Якщо тільки вони не будуть захищати та переховувати в себе біглих Коморовських. Налякані селяни, звичайно ж, згодились на пропозицію та позачинялись у своїх домівках. Тут на думку спадає ще один народний вислів «моя хата з-краю – нічого не знаю» або «своя сорочка ближче до тіла». Та звинувачувати бідних руських селян ми не в праві. Розпорядившись таким чином і забезпечивши собі тил та свободу дій, козаки взяли з одного двору сані, попередньо заготувавши їх для полоненої Христини і, під прикриттям декількох чоловік, заховали їх у найближчому лісі. Потім розділились на дві групи: одна – зайняла всі ті вулиці, що вели до будинку, де перебували втікачі, а друга, вимазавши собі розбійницькі обличчя сажею, щоб їх не впізнали, чи задля того, щоб колір сорому не проступив на їхніх щоках, з відчайдушними криками вломились у двір вищеназваного дому…

Далі буде…

На фото вгорі: ілюстрація до повісті “Марія” Антонія Мальчевського. ~1846 р. Дереворит. Фрагмент.

Підготував: Юрій Гринів.

Джерело: Н. Філіппов, “Счастный Потоцкий и Христина Коморовская. 1770-1772. Исторический очерк”, “Живописное обозрение”, Санкт-Петербург, №41-42 / 1896.


Hotels24.ua Отели за полцены и реальные отзывы гостей!

Залишити відповідь