Два артефакти – спільна історія

Львівщина та, зокрема, Кристинопіль-Червоноград має надзвичайно багату і цікаву історію. Одним із джерел пізнання, вагоме місце слід виділити предметам старовини. Ці матеріали, в допитливих руках наукових працівників Львівської філії музею історії релігії, що у Червонограді та краєзнавців міста, стають відправною точкою дпя їх детального вивчення.

Неабияким інтересом, серед групи краєзнавців міста, користувалася свинцева пломба, що була знайдена в Червонограді біля залізниці у 2011 році. Нагадаю, що пломба — це унікальний прилад одноразового застосування, призначений для індикації факту несанкціонованого доступу до об’єкта, що охороняється. Пломби виготовлюються таким чином, чтоб зняття їх неминуче приводило до залишення явно видимих слідів на їх матеріалі, а зняття без залишення слідів було б неможливим.

Дослідити походження цієї пломби не складало багато труднощів, адже на ній був витиснений напис: ISTVAN VÜZMALOM TARSULAT. Переклавши з мови оригіналу (з угорської, дослівно – Іштван. Залізний завод компанія), стало відомо, що пломба разом з вантажем потрапила в Кристинопіль залізницею з Угорщини. Крім цього, слово “ISTVAN” означає – Szent István (Святий Іштван) – угорський король, який зробив християнство офіційною релігією Угорщини. На цьому етапі досліджень, більше нічого довідатись не вдалось, та не надовго.

Досліджуючи інші предмети старовини, зокрема вугільної жарової праски з Бродівщини, виявилася цікава паралель, яка пролила світло на історію нашої “кристинопільської пломби”. То ж так буває, коли поява кількох артефактів стає ключем для цілеспрямованого втручання в спостережуваний процес. Поєднання цих двох артефактів дозволило за допомогою методів дослідження довідатись про їх спільну історію. В даному випадку – це однаково, що розв’язати рівняння з одним невідомим. Саме за складовими елементами артефактів (психоаналітичний і структурний), вже можна робити припущення про їх зв’язок антропологічного спонукання та виявити комунікативно-функціональну домінанту в межах дослідженого минулого.

То що ж довелось довідатись про жарову праску з Бродівщини? Цікавою знахідкою під час будівельних ремонтних робіт на подвір’ї батьківського будинку (автора допису), стала масивна жарова праска з замком у вигляді голови людини. Така антропоморфна деталь, мимоволі зачаровує своєю таємничістю. Замок кришки праски у вигляді голови жінки стилістично вписується в цілісну структуру залізного литого виробу, надаючи йому містичного шарму. І як тут не припустити, що голова жінки — це голова коханої дружини майстра?

Чищення поверхні праски від іржі, на зворотній стороні кришки проявило напис: GYERTYANLIGET. То ж виявилося, що Gyertyánliget – свого часу угорське містечко, тепер українське містечко Кобилецька Поляна Рахівського району Закарпатської області. Вперше згадується у 1672 році як Кабола Поляна. Кобилецька Поляна (в другій половині XVII ст. – Шопурська Поляна, з другої половини XIX ст. і до 1919 р. – Дьєртєліґет). У 1910 році, була частиною Угорського королівства. Після Першої світової війни у 1919 році, як і все Закарпаття, відійшла до Чехословаччини. У 1945 році відійшла до Радянського Союзу у складі УРСР. Кобилецька Поляна лежить при підніжжі гори Кобили (1177 м), разташована в долині злиття двох гірських річок Крайньої і Шопурки, в 36 км від районного центру, в 12 км від залізничної станції Великий Бичків на лінії Королево – Великий Бичків і автодороги Ужгород– Ясіня. Перші письмові згадки про селище відносяться до XV ст.

У 1774 році наказом імператриці Австрії Марії Терезії було побудовано металургійне підприємство у селі Кобилецька Поляна (стара назва Дьертянлігет — Gyertyanliget). В околицях були виявлені поклади залізної руди, тож тут побудували невелике металообробне підприємство, а згодом і доменну піч для його потреб. Поступово підприємство переросло в невеликий завод, котрий виготовляв знаряддя праці. На початку XIX ст. на ньому працювало близько 300 робітників. На заводі щорічно виготовлялось 1000–1500 цнт заліза. На видобуванні руди працювали місцеві селяни, а на самому підприємстві – німці-колоністи. В радянський період металообробний завод розширився і в 1964 р. перетворений в арматурний завод, продукція котрого йшла у всі кутки СРСР і експортувалась в 30 країн світу.

Беручи до уваги вищезгадану історичну довідку, неважко здогадатись, що місце і час виготовлення праски — містечко Gyertyánliget (Дьєртєліґет) в кінці XIХ ст. – поч. ХХ ст. Враховуючи територіальне поширення Австро-Угорської їмперії, праска потрапила до Бродівщини, де довго і справно служила в дбайливих руках галицьких ґаздинь.

Повертаючись до “червоноградської пломби”, та беручи до уваги історію “бродівської праски”, стає відомо, що вони на диво мають спільну історію — це металообробний завод у Дьєртенліґеті. Власне, у тоді ще угорському містечку Дьєртенліґет була виготовлена праска, а металевий вантаж з цього ж угорського містечка, прибув у Кристинопіль з пломбою, котра по прибутті залізничного вагона була знята отримувачем. Ці два, як виявилося історично поєднані артефакти, як продукт господарського знаряддя, дозволили виявити дещицю цікавого про функціонування галузей матеріального виробництва та забезпечення умов життєдіяльності мешканців Кристинополя.

На фото вгорі: чавуноливарний завод у Кобилецькій Поляні, 1902 рік.

 

Автор: Іван Напора. 

Джерела: Угорський карпатський гірський портал; Вікіпедія.