Дуже і дуже давно у його стінах було гамірно і людно. Він пам’ятає пишні прийоми, коли до «малого короля на Русі» Францішка Салезія Потоцького з’їжджались найвпливовіші магнати Речі Посполитої. Знав палац і шелест бальних суконь, коли до Лянцкоронських на свята приїздили впливові гості. Пізнав і місцевих колгоспників та школярів у радянські часи, коли тут була адміністрація колгоспу та школа.
Башта Тартаківського палацу. Фото до 1939 року. Національний цифровий архів Польщі (NAC). Кольори штучні.
Серед пишної зелені старовинного парку, що був закладений у ХVIII ст. сьогодні височіють лише руїни старого князівського палацу, що був збудований Збіґнєвом Лянцкоронським у 1896 році. Однак ще можна розгледіти на стінах палацу сліди колишньої ошатності, витриманого стилю й скромної архітектурної елегантності від львівського архітектора Вінцента Яна Равського-молодшого. Проте, туристів, котрі планують відвідати цей палац, окрім захоплення чекає ще й велике розчарування – на жаль, побачити цілий палац не вдасться – страшна пожежа у 1996 році знищила повністю і його інтер’єр, і перекриття, і практично саму будову. Він, як і сотні інших подібних споруд в Україні міг би служити людям і досі, але, як завжди є але… – палац-перлина Сокальщини став палацом-руїною через пожежу з людської недбалості.
Тартаківський палац. 1915 р. Національний цифровий архів Польщі (NAC). Archiwum fotograficzne Ignacego Fudakowskiego. Кольори штучні.
Залишки величної двоповерхової будівлі з баштою та шпилем, балконом над парадним входом, попри повну занедбаність і руйнацію, таки вражають. Сусідство зі стародавнім замчиськом Потоцьких XVIІ століття та грубі мури навколо парку додають їй таємничості й містичності, а оповідання-легенда про білу пані від Леопольда фон Захер-Мазоха (історично не підтверджено, що саме про Тартаків писав автор), збуджує уяву та навіває думки про таємничі історії, які завжди були частиною середньовічних замків. Описи палацу, зроблені у різні часи, та зовсім невеличка добірка давніх світлин з австрійських та польських архівів, дають нам можливість побачити, який вигляд мав інтер’єр Тартаківського палацу та дізнатись про його славну історію. Розпочинаємо розповідь з опису старого замку Потоцьких та будівництво палацу Збіґнєвом Лянцкоронським.
Дане дослідження виконане у рамках гранту від Українського культурного фонду. Автор висловлює подяку за консультації та надані до статті наукові та іконографічні матеріали: Василині Ілечко (Сокаль-Краків), Віктору Штикалу (Сокаль).
Інтер’єр тартаківського палацу. Поч. XX ст. Кольори штучні.
За Збіґнєва Лянцкоронського, який у другій чверті ХІХ став власником Тартакова та навколишніх сіл, стало зрозуміло, що старий замок у містечку вже застарів. Була запланована його радикальна реконструкція та перебудова. Старий замок Потоцьких було практично повністю розібрано, залишено одне бічне крило з контрфорсами з південно-західної частини, і на підвалинах оборонного замку (XVII століття), орієнтуючись на архітектурне рішення помпезного «Casino de Paris» в Монако у стилі французького необароко, збудовано нове житло для Лянцкоронських. Ця цікава пам’ятка архітектури створена львівським архітектором Вінцентом Яном Равським-молодшим (1850-1927), та датується 1896-1898 рр.
Питання датування надходження маєткового комплекту Тартакова з присілками до Збіґнєва Лянцкоронського потребує додаткових наукових розвідок, і у майбутньому має стати новим окремим дослідженням.
Сходи та поручні другого поверху палацу. Поч. XX ст. Кольори штучні.
Палац – цегляний, двоповерховий зі складною конфігурацією в плані (габаритні розміри 43,69 х 24,79 м). Основний об’єм-прямокутник у плані, багато декорований. Стіни палацу муровані з цегли, товщина стін – 800 мм. Центральна частина головного фасаду акцентована ризалітом (виступом) з балконом і вишуканою ліпниною. Перший поверх палацу оброблено під руст, другий має відкриту цегляну кладку, його кути оформлені заштукатуреними пілястрами. Західний флігель оздоблює триярусна, квадратна в плані, із зрізаними кутами вежа.
Елементи оздоблення ХІХ ст. на фасадах палацу – картуш з родовим гербом Лянцкоронських Задора виконаний із пісковику, ліпний декор обрамлення вікон, маскарони над вікнами ризаліту, пілястри коринфського ордеру, складні карнизи, картуші з лев’ячими маскаронами на зрізаних бічних гранях вежі. В інтер’єрах – канельовані пілястри, фестони у вигляді в’язки роз, картуші з орнаментом, квіти лотоса, листя пальмети, волюти.
До південного крила палацу зі сходу прилягає флігель – Г-подібна в плані одноповерхова службова будівля, проста, одноярусна, прямокутної форми, яка була зведена одночасно із палацом у стилі необароко.
У палаці було багато металевих та кованих елементів, підлога мощена плиткою виробництва фабрики кахлевих печей Івана Левинського у Львові.
Кахель підлоги вестибюлю Тартаківського палацу. 2019 р.
27 вересня 1939 р. відповідно до Пакту Молотова — Ріббентропа територія сільської ґміни Тартакув Място (1934–1939 рр.) (Сокальського повіту Львівського воєводства Польської республіки) була зайнята радянськими військами, а 17 січня 1940 р. включена до Сокальського району Львівської області, в 1941—1944 роках входила до Дистрикту Галичина.
У 1940 році, після приходу радянської влади, замок-палац передали громаді. Марія Урбанська, остання власниця Тартакова була вивезена до Сибіру, про її подальшу долю невідомо (це теж тема для окремої наукової розвідки та пошуків).
Палац Лянцкоронських. Фото до 1939 року. Надано Тартаківською селищною радою.
Під час другої світової війни Тартаків і місцевість навколо палацу сильно постраждали. У 1941 р. гітлерівські війська піддали артилерійському обстрілу поселення Тартаків. Пожежа, що виникла внаслідок цього, знищила багато будинків, і, по суті, містечко припинило існування. Відродилося воно після війни вже як одне із сіл Сокальського району.
За Совєтів у палаці недовгий час розміщувалась адміністрація колгоспу, про це згадує Збіґнєв Гаузер (Zbigniew Hauser). Він зазначає: «По війні палац містив бюра колхозу і був утриманий в хорошому стані».
Довший час приміщення палацу використовувались для потреб сільської семирічної, а потім середньої школи, а в одноповерхових службових приміщеннях були шкільні їдальня та майстерні. В палаці школа розміщувалась до 1995 р.
За Радянських часів були втрачені величні сходи, що були розташовані при башті, і які можна побачити на старих фотографіях.
Боковий вхід до палацу. 1915 р. Національний цифровий архів Польщі (NAC). Archiwum fotograficzne Ignacego Fudakowskiego. Кольори штучні.
За незалежної України ця пам’ятка – державна власність. У 1996 р. сталася пожежа, в результаті якої було знищено більшу частину дахів, значну частину внутрішнього інтер’єру. Були заплановані реставраційно-відновлювальні роботи, однак досі вони так і не були зроблені. В 2017 р. втрачена кована барокова решітка віконного заповнення порталу.
Палацово-парковий комплекс включає в себе палац, флігель, мури та парк. Палац з навколишнім парком – пам’ятка архітектури та садово-паркового мистецтва кінця ХІХ ст. (охор. № 1424, згідно «Доповнення до списку пам’яток архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави» затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1979 року №442), розташований в центрі села неподалік магістралі.
На фото вгорі: палац Лянцкоронських на листівці «Gruss aus Tartakow», 1916 р. Національна бібліотека Польщі (Варшава).
Автор: Оксана Лобко (м. Київ), кандидатка історичних наук, кураторка виставкових проектів, дослідниця палацу у Тартакові.
Джерела: Aftanazy Roman. Materiały do dziejów rezydencji. — Warszawa, 1989. — VI a. – S. 208-210.; Śp. Inż. Wincenty Rawski, Czasopismo Techniczne za 1927 r., nr 19. – S. 305.