Кристинопільські євреї

Приватне містечко Кристинополь було засновано 1692 року дворянином графом Щесним Казимиром Потоцьким, який назвав його на честь своєї дружини Кристини. У 1722 році, після смерті засновника міста і після того, як наступний власник міста, в той час, Станіслав Щесний Потоцький переїхав до Російської імперії в Тульчин, місто занепадає. Однак Кристинопіль продовжував залишатися важливим регіональним центром торгівлі зерном до середини XIX століття, завдяки великим сільськогосподарським господарствам дворян регіону. У 1854 році в Кристинополі спалахнула пожежа, що зруйнувала багато будинків. У XIX столітті, в місті з’явилися лікеро-горілчані заводи та пивоварні, а протягом 1880-х рр. була побудована невелика цегельня. У той час місто було з’єднано з іншими містами залізницею Сокаль-Ярослав. Російська армія захопила Кристинополь наприкінці серпня або на початку вересеня 1915 р., і завдала великих руйнувань. Місто було відновлене батальйонами австрійської армії в травні 1915 р. У листопаді 1919 р. Кристинополь перебував під владою Західно-Української Народної Республіки. Коли батальйони генерала Халлера увійшли в червні 1919 року, було встановлено польське правління в регіоні.

Очевидно, що перші євреї прибули до Кристинополя одразу після його заснування. І їх частка в кількості населення міста швидко зростала. Про це свідчать суми податків та суми сплат до королівської скарбниці. У 1717 році сума становила 200 злотих. У 1765 р. кількість платників готівкових податків у Кристинополі сягнула 759, що вказує на те, що єврейське населення складалося з 800-850 душ. Через відсутність даних про умови проживання та зайнятість євреїв, ми можемо лише робити висновки з ситуації у інших приватних містах Потоцьких. Євреї мали відносно ліберальні права, такі як право вести торгівлю та займатися нею без обмежень, а також сповідувати свої внутрішні традиції відповідно до єврейського закону, причому стосовно усього, що знаходиться в компетенції двору і скарбниці власників міста.

Джерела життєзабезпечення перших євреїв у Кристинополі були пов’язані з реалізацією продукції господарств власників міста та надходжень до  графського двору. Населення в місті складалося в основному з євреїв (75% від загальної чисельності населення), і місто залишалось «єврейським» до 1939 року. Жителі інших національностей жили в передмісті, займалися сільським господарством або пов’язаними з ним професіями. Вся комерція, насамперед торгівля зерном, а також інші сфери бізнесу, була в руках євреїв. Ця ситуація не змінилася навіть внаслідок правових змін, які мали місце у приватних містах на початку австрійської епохи. Насправді жителі міста, включаючи євреїв, продовжували залишатися економічно залежними від двору власників міста поки останні не продали свої маєтки в 1880 році. Вони були залежними від законів і конвенцій, які були на всій території Галичини з фізичної та адміністративної точки зору. Не дивно, що населення міста зменшилося після продажі його власниками. Ця ситуація принципово не змінилася, навіть коли у місто було прокладено залізничну колію.

Спочатку євреї Кристинополя були залежними від єврейських спільнот Сокаля та Белза – регіональних міст. Проте в другій половині XVIII століття вони стали незалежними, створені їх власні інститути, і вони мали власного рабина. У ці роки рабин Мейр, син Раббі Цви-Хірш Халеві служив рабином у Кристинополі. Йому було дано прізвисько “Крістінополер” за місцем його служіння, і він був автором” Яд Хамейр “. Він став рабином у Бродах в 1785 році і навіть був призначений там районним рабином (Крейцраббінер). Раббі Іцхак, автор “Єсод Британ Йітчак”, переміг його в рабинаті. На початку XVIII століття Раббі Цві служив рабином у Кристинополі (помер в Росії у 1820 році). Члени відомої Теомімської равинської сім’ї служили в рабинаті Кристинополя протягом наступних років до Холокосту. Перший з них, рабин Єфрем, син Раббі Моше, служив до 1879 року. Його син Раббі Іцхак, колишній рабин Снятина та гміни Великі Очі, успадкував від нього рабинат. Після його смерті в 1911 році його син Раббі Авраам прийняв рабинат. Він служив до Холокосту і загинув разом зі своїм сином Раввієм Моше.

У Кристинополі, який знаходився біля Белзу, більшість євреїв були хасидами. Ця хасидська група мала повний контроль над громадою. Під їх впливом, аж до Першої Світовій війні ніякому світському руху не було дозволено закріпитися в місті. Тому сучасні освітні системи не були створені. Дуже мало єврейських дітей навчались у громадській школі, яка мала лише два класи. У 1895 році Шейнфельд, один із заможних чоловіків Кристинополя, який, очевидно, зацікавився сучасними ідеями, був настільки нахабним, що передав свій дім для створення школи в ім’я барона Хірша. Однак його зусилля не досягли успіху. У 1908 році деякі місцеві люди намагалися створити сионістску організацію, яка невдовзі, після восьми місяців свого існування припинила свою діяльність під тиском губернатора області (мабуть, під впливом лідерів громади). Під час парламентських виборів 1912 генеральні збори відбулись в синагозі, на якій виступив доктор Ізадор Шнайдер. Шпігель, тодішній керівник громади викликав поліцію, а спікер був ув’язнений і забраний поліцією до сусіднього Сокаля.

На фото вгорі: клас хлопчиків у єврейській школі Кристинополя, 1917 рік. Фото з приватної колекції Мірам Вогефангер, Аргентина.

Населення Кристинополя:

1765 рік – ? жителів – 759 євреїв

1880 рік – 3,484 жителі – 2,747 євреї

1900 рік – 3,522 жителі – 2,651 євреї

1921 рік – 2,805 жителів – 2,086 євреї

У перші тижні після початку Першої світової війни місто було завойовано козаками, які чинили погроми проти місцевих євреїв. Вони завдали великого руйнування будинкам (багато з яких було спалено), і розігнали практично всі магазини. Три євреї були розстріляні, а двоє побиті до смерті. Близько 30 жінок були зґвалтовані (одружені, в присутності своїх чоловіків). Люди сусідніх сіл взяли участь у грабежах. Через кілька днів після погрому керівництво армії, що знаходилася в місті, видало наказ, що всі чоловіки віком від 18 до 50 років повинні залишити місто. Комітет єврейської допомоги Києва прийшов на допомогу тим, хто залишився. Його представником був письменник А. Анський, який побував у місті в ті дні і надав місцевій раді 500 рублів як початкову допомогу.

Після того, як Кристинополь був завойований бригадами австрійської армії, життя в місті не повернулося до свого звичайного ритму аж до кінця Першої Світової війни. Не відбулось покращення і в часи  правління ЗУНР (листопад 1915 р. – червень 1919 р.) та Польщі.

Близько 1000 колишніх жителів міста не повернулися до міста після війни. Економічний спад, який вже почався з 1880-х років, ще далі погіршувався. Відносно великомасштабна торгівля зерном припинилася. Більшість купців міста були зайняті невеликою торгівлею або торгівлею в селах. Зменшення сфери господарської діяльності можна побачити із сум позик, наданих позичальникам благодійним фондом (створено в 1927 р.): 1929 р. – 55 кредитів на загальну суму 2200 злотих, 1933-1934 рр. – 24 позики на загальну суму 1885 злотих, 1936-1937 рр. – 81 кредит на загальну суму 4 184 злотих. Позичальники у 1936-1935 рр. – 35 торговців і 47 дрібних бізнесменів.

Враховуючи, що економічне життя в місті було заморожено між двома світовими війнами комунальне життя зазнало значних змін. У 1927 році місцевий рабин, який допомагав міліції, як і раніше мав право втручатися в танцювальні вечірки, створені сіоністською молоддю. Проте під час того в Кристинополі були створені і розвинені сіоністські організації, в тому числі і ” Йеменські євреї”, Мізрахі та Загальні Сіоністи. У 1935 році була створена сионістська молодіжна організація, з прикріпленою до неї бібліотекою. Пізніше була створена “Гордонія”. У 1922 році були відкриті єврейські мовні курси. Відвідувало їх тридцять студентів. У 1923-1924 роках розпочали роботу курси “Об’єднання громадських середніх шкіл” Львова. Незважаючи на зусилля хасидів Белза у голосуванні до польського уряду, місцеві євреї віддали свої голоси за національно-сіоністський список – 866 голосів на виборах сейму 1922 року та 605 голосів на виборах 1928 року.

У 1931 році 160 платних членів змогли проголосувати за Сіоністський Конгрес, а в 1935 році – там було вже 497 платних членів, з яких 103 голосували за Загальних Сіоністів, 144 – за Мізрахі, 241 – за список Робочої землі Ізраїлю, 7 – за Народну партію, 4 – за Hashachar. Сіоністи також закріпилися в міській раді. На виборах 1927 р. євреї отримали 20 мандатів із загальної кількості 31; в тому числі 6 сіоністів та 4 представники Яд Харутзім, жоден з яких не був пов’язаний з хасидами Белзу.

Протягом останніх років до Другої світової війни єврейські торговці зіткнулися з труднощами при поверненні з села. Були напади, і деяких з них навіть били.

З початком війни у ​​вересні 1939 р. Кристинополь переходив з-під однієї влади до іншої. Спочатку місто було завойовано німцями. Потім місто повертається до Польщі на короткий термін, перш ніж знову повертатися до німців, які помстилися, спалюючи значну його частину і вбиваючи євреїв (приблизно 20). Радянські війська увійшли до міста наприкінці вересня. Коли кордон між Радянським Союзом і Німеччиною було прокладено по ріці Західний Буг,  Кристинополь переходить до німців. Перед відступом радянська влада звернулася до населення, більшість з якого були євреї, і закликала їх переправитися через Буг на територію СРСР. Майже всі євреї перейшли берег Бугу протягом перших тижнів німецького правління. Вони пішли до Сокалю і Нового Виткова, які перебували під контролем радянської влади до початку війни з Німеччиною 22 червня 1941 р. Єврейська громада на території м. Кристинополь перестала існувати в кінці вересня та на початку жовтня 1939 р.

Підготував: Юрій Гринів.

Джерела: JewishGen, Iyo”sh: 03/1857; M-I/E 796/657. YIVO: Adr”f 44: Ezrat Torah 60-100.
“Tagblattt” February 2, 1922; “Morgan” January 9, 1927; April 28, 1927; June 4, 1927.
“Hanar Hacijoni” June 15, 1936; “Narod i Chaluc” May -June 1926; “Wschod” July 3, 1908, May 5, 1912.