Дуже часто доводилося чути чи читати думку як пересічних так і офіційних осіб, що, мовляв, ніхто особливо не буде цікавитися екскурсіями на діючі чи колишні промислові підприємства. Я переконаний, що це не так; туристи вже давно наситилися традиційними історичними замками, екскурсіями центром Львова, пивними турами та іншими ребернями…
Це вже давно зрозуміли в Європі, де індустріальний туризм дуже розвинутий. Старі штольні, заводи, шахти, кар’єри, військові частини, аеродроми, бомбосховища часто перетворюють на музеї чи такі собі парки, де залізні монстри мирно уживаються з цивільними відвідувачами. На діючі ТЕЦ, ГЕС, атомні станції чи інші підприємства теж переважно можна сходити на екскурсію. Такі місця незмінно користуються популярністю і жвавим інтересом серед туристів різного віку та соціального статусу. Людям надзвичайно цікаво послухати розповіді про історію та технології виробництва, подивитися на великі машини та механізми та привести дітей, щоб ті на власні очі побачили те, про що розповідали в школі.
Як приклад хочу розповісти про історичний музей-скансен в Чехії. Облаштований він на закритій в 2002 році шахті Майрау, в селі Вінаріце, зовсім недалеко від містечка Кладно. З Праги автомобілем сюди їхати менше години. На офіціійному сайті музею можна знайти інформацію про актуальні виставки та розклад роботи.
На невеликій території типові будівлі радянської доби мирно вживаються зі зразками австро-угорської промислової архітектури. Дуже добре збереженими, до речі. Це взагалі якась відмінна риса Чехії: завжди якось мимоходом виявляється, що он той гарненький сільський костелик стоїть посеред села з середини 14 століття. Корчма через площу навпроти, як правило, теж.
Екскурсія тривала загалом більше двох годин. Спочатку ми почули про вугілля взагалі та історію розвитку вуглевидобування біля Кладно. Виявляється, від найдавніших часів в цих краях існувало біля тисячі різного типу вугільних шахт і копанок. Майрау була закрита однією з останніх. Територія навколо зараз повністю ревіталізована, крім колишніх будівель шахти і двох старих копрів нічого не нагадує, що тут займалися брудним і неекологічним гірничим промислом.
На цій шахті був високий рівень загазованості, досить часто траплялися нещасні випадки та пожежі. Один із залів присвячений засобам захисту. Я не фотографував стандартні радянського типу гірничі саморятівники, а от регенеративні ранці для пожежників виявилися цікавими. Вага одного такого 14-17 кг, залежно від моделі.
Цікаво також було дізнатися, що після зміни шахтарі перевдягалися, а робочий одяг в буквальному сенсі “підвішували до стелі”. Як пояснив екскурсовод, таким чином він просушувався, наверху тепліше… Переходимо до приміщення, звідки колись спускалися в шахту. Кліть двоповерхова, кожна секція розрахована на одну вагонетку або шість людей.
Символічні “останні вагонетки” вугілля, з кожної з найбільших тутешніх шахт. На них написана назва та дата закриття шахти. А також зберігся підземний електровоз Сіменс, 1910 року.
В наступному приміщенні – збережений механізм парової машини, яка колись піднімала вантажі і людей по стволу. Вироблена 1905 року в Празі, пізніше двигун був замінений на електричний. Оригінальна потужність парового двигуна – 100 кінських сил. Для порівняння – звичайний фольксвагенівський дволітровий дизель зараз має біля 150 “коней”.
Частина експозиції розміщена надворі. Наприклад, отака штукенція для перевозу людей під землею. Коментар екскурсовода: “Приїхали до нас пражани, покаталися на нашій чудовій трубі. Їм дуже сподобалося, приїхали додому і викопали собі метро”.
Механізми, вирвані зі свого рідного підземного середовища,на поверхні виглядають трохи недоречно, як риба на березі.
Заходимо в наступне приміщення, а там… ще одна величезна парова машина! Блискуча і холодна, повний стімпанк! Ексурсовод натискає кнопку і важелезні поршні починають безшумно рухати п’ятиметрове колесо. Ця лялька мала 450 коней потужності, була виготовлена і встановлена тут в 1905 році.
Наприкінці екскурсії ми відвідали прототип діючої шахти, що облаштований в схилі пагорбу. Як казав наш екскурсовод, саме так і виглядає зправжній забой – з низькими ходами, підпорками, конвейєрами, гідравлічними опорами і майже повною відсутністю світла. Тільки без пилюки, води і смороду. І дихати є чим) Фото тут я не робив.
Щоб уявити, як шахта Майрау виглядала в свої кращі часи, перегляньте це документальне відео, відзняте на початку 1990-х років.
Окремо хотів би розповісти про європейську організацію ERICH (European Route of Industrial Heritage). Вони займаються індустріальною історією, описують туристичні об’єкти індустріального спрямування в Європі, складають маршрути для туризму та підтримують локальні проекти в сфері промислового та індустріального туризму. Офіційний сайт: https://www.erih.net/
Дуже прикро, що на їх мапі об’єктів Україна з нашою багатою історією промисловості – практично виступає білою плямою. Я вірю, що завдяки ентузіастам цю ситуацію вдастся найближчим часом змінити на краще.
На фото вгорі: шахта Майрау в Вінаріце, Чехія. © Eva Kořínková
Автор: Bottlehunter.
Окремі частини матеріалу були вперше опубліковані автором на сайті eXplorer.lviv.ua
loading map - please wait...
