У Червонограді є вулиця, яку міські жителі облюбували, як місце відпочинку. Сьогодні вона має назву Михайла Грушевського, колишня – Возз’єднання, а на місцевому молодіжному сленгу відома як «брод», «бродвей» та «стометрівка».
Це найбільш озеленена вулиця у місті: каштани та липи у чотири ряди височіють вздовж усієї вулиці. Дерева – «ювіляри» висадили рівно п’ятдесят років тому– у 1959-му. Багато червоноградців росли і мужніли разом із цими деревами. Вулицю Михайла Грушевського навпіл розділяє перпендикулярна до неї вулиця Клюсівська. Забудова першої половини вулиці разюче відрізняється від другої. Початкова забудова – перша половина вулиці – це будівлі 1958 року, які у 1959 році були вже здані в експлуатацію. Увесь цей район будувався в’язнями, територія була огороджена дротом, цивільним працівникам видавався пропуск. Будівельні бригади прийшли вже на завершення – закінчували штукатурити зовнішні стіни. Високогабаритні квартири у цих будинках вважаються елітними і до цього часу. Саме у цих будинках отримували помешкання перші особи міста: партійні керівники, директори шахт. Квартири були просторими – деякі сягали 85 кв. м. загальної площі.
З 1959 року на перших поверхах цих будинків розміщувалися дитячі садочки, їдальня та магазини, відділення Ощадкаси. Тут з’явилася одна з перших бібліотек міста і розміщувалася вечірня школа. У будинку №2 знаходиться установа, яку кожен червоноградець відвідував бодай раз у житті – це ЗАГС. А раніше в будинку був дитячий садочок, де відділення Ощадкаси – аптека. Забудова вулиці Михайла Грушевського у сторону Народного Дому, це уже малометражні будинки, проекту який впроваджували на будовах міста з січня 1959 року. У народі він знаний як «будинки-хрущовки».У термінології архітекторів цей стиль відомий як «хрущовський мінімалізм». Перетворюючи в життя рішення ХХІ КПРС, велика увага почала приділятися зниженню собівартості житла.
Йшла мова про впровадження нових технологій «більш передових індустріальних методів» у будівництві житлових будинків. У цих будинках останній поверх споруджувався під невеликим кутом і це давало змогу використовувати його як стелю і як дах. Це нововведення значно економило кількість будівельних матеріалів, шиферу, цегли а також час і робочу силу. Як нововведення було замінено кладку східців маршами, запровадження шлакогіпсових перегородок, зниження висоти стелі та «усунення деяких конструктивних надмірностей». Будівництво таких приміщень давало економічну вигоду. Кожен квадратний метр тут здешевлювався на 300 карбованців що становило 22% проти кошторисної вартості будинків старого типу.
А для життя людей у цих будинках з’явилася маса незручностей, які їх супроводжують і дотепер: це маленькі кімнати, між якими майже немає ізоляції, та пекельно-жаркий у літню спеку останній поверх, над яким відсутнє горище. Сучасного вигляду бульвар Грушевського набув на початку 90-х. Замовником реконструкції стало вугільне об’єднання, а до роботи залучили місцеві підприємства. Наприклад, світильники виготовляли на заводі «Зміна». На той час вулиця вже була пішохідна, одночасно по ній продовжували їздити машини, хоча стояли знаки про заборону дорожнього руху, а зі сторони площі знаходились важкі бетонні вази. Після реконструкції проїзд став неможливим, а для зручності пішоходів врахували усі стежки, які протоптали червоноградці, виклали їх плиткою, поставили лавки, встановили паркове освітлення. Щоправда, коли починали працювати, мешканці вулиці Грушевського стали на заваді будівельникам, бо боялися, що робітники пошкодять липи.
Тепер цей бульвар – одне з найгарніших місць Червонограда. Бруковані доріжки, гарно викладені бордюри, що акуратно оформили газони та окремі дерева, зробили бульвар елегантно-вишуканим. Житлові будинки охайно оштукатурені та побілені. Нові офіси, магазини, ресторан, розміщуються у них, надали йому значимості, а також помпезності та розкоші. Затінені алеї та пішохідні переходи перетворили вулицю в зелену оазу міста і стали частиною парків та місцем масового відпочинку його жителів.
На фото вгорі: “Нова вулиця Воз’єднання” (тепер Грушевського) у Червонограді. – Адам Бача, 1963 р. З фондів Червоноградської філії ЛМІР.
Автор: Галина Гриник, зав. Червоноградської філії ЛМІР.
Джерело: Г.Гриник, “Немузейний експонат”, “Червоноградський рекламно-інформаційний Вісник”, № 27 від 29.07.2009 р.