Старі назви в Добрячині

Зі збірки про Добрачин, село що знаходиться між між Кристинополем та Сокалем, ми публікуєм деякі фрагменти про різні області цього села. В даній публікації автори пояснюють походження назв, пов’язаних з цією місцевістю, і не для всіх зараз зрозумілих.

Село в давні часи лежало в, так званому, урочищі “Погоріло”, де раніше проходила дорога від Завишні до Боратина. Село в той час мало зовсім іншу назву, яка не збереглася до наших днів. Під час однієї татарської навали село було повністю спалене, звідси і назва цього місця – “Погоріло”.

За часів татарських набігів.

Село було відбудоване, але ближче до Бугу, де були великі болота, порослі високим очеретом, який давав захист простим людям від нападів татар та козаків. На цих луках люди викопували в землі землянки і переховувались, чекаючи відступу ворога. Ці поля отримали в народі назву «Будки». Саме село, яке з усіх сторін було оточено болотами з великою кількістю жаб отримало назву «Жаботиння».

Під час одного татарського набігу, люди сховали на «Будках» пана з садиби, котрий не встиг заховатися у безпечне місце. Після відходу татар, як винагороду за врятоване життя, пан дав людям землю і збудував дерев’яну церкву. Він вчинив добре. Отже з того часу поселення йменується «Добрий Чин» – Добрачин.

Рудки – Проскирки – Лопата.

Назва «Рудки» (rudky) походить від червоного (іржавого) кольору землі, що знаходиться тут під невеликим шаром чорнозему. Таку саму назву отримала і річка, що тут протікає. Лан «Підгай» знаходився біля лісу, і мав окремі назви своїх частин в залежності від переважаючого типу дерев. Берези – «Березник», дуби – «Дубове»,  клени – «Клин». Після вирубки дерев назви полів закріпилися в народі і надалі. Після переходу населення до католицької віри, частина все ж залишалася православною, переважно старші люди. Так як православним було заборонено проводити свої релігійні ритуали, люди потайки раз в рік, на Великдень, збиралися в таємному місці і ділилися проскурками. Це місце отримало назву – «Проскирки». Поля, розташовані в невеликій долині зі сторони Клюсова, утворювали заглиблення, формою схожою до лопати. Звідси і їх назва – «Лопата». Місце де колись люди тримали пасіки у стовбурах дерев – отримало назву «Пасіка».

На фото вгорі: церква Воздвиження Чесного Хреста у Добрячині.

Найдавніші відомості про церкву у Добрячині походять з 1578 р. Давніша дерев’яна була збудована у 1688 р. У 1880—1886 pp. зведена існуюча мурована церква (будівничий Павло Левицький), дзвіниця та огорожа. Сильно пошкоджена під час воєнних подій у 1941 p., пізніше відновлена мешканцями. Тепер це хрещата в плані споруда, вкрита сферичною банею з ліхтарем на циліндричному барабані середхрестя. Зачинена у 1961—1989 pp., використовувалася як колгоспний склад.

Лан «Могилки».

На дорозі між Кристинополем та Мадз’ярами знаходиться поле “Могилки”. Нещодавно там була могила, в якій були поховані конфедерати, вбиті в боротьбі проти московитів. Є два посилання на цей бій. Один міститься в “Літописі Кристинопільського монастиря” від 1766 року. Це книга з 160 сторінок, обтягнута шкірою, написана польською та латинською мовами. Друга згадка в рукописах Тартаківського костелу 1769 року “Liber memorabilium” («Книга пам’яті»). Броніслав Сокальський у книзі “Повіт Сокальський” вказує на те, що ці дві згадки є правидивими і подає їх таким чином:

170 років тому.

У 1769 році Кристинопіль опинився у вирі варварського протистояння з московитами. Справа була така: Барські конфедерати, після героїчного виходу з Окопів св. Трійці і Жванця увійшли до Галичини. В одній милі від Львова стали на нічліг. Тут прибув шляхтич Яновський, перебравшись угорським торговцем маслом, з листом від пана Яна Замойського, воєводи подільського. В своїм листі воєвода запропонував конфедерації свою фортецю в Замості, яка була обладнана усім, щоб витримати облогу. В результаті конфедерати звернули з дороги, об’їхали Львів і повернули на Жовкву. Тут вони розділилися на три загони. Першим йшов на Великі Мости, Кристинопіль і Сокаль маршал Ломжинський Казимир Пулавський, другий загін, під керівництвом Бержинського відправився в Белз, третій – під керівництвом старости Каньовського пішов у Кам’янку.  Маршал Ломжинський, обігнавши багато військ, які йшли разом, і не зустрівши ніде московитів, доїхав до Сокаля, затримався там, давши відпочити людям і коням. Одночасно Бержинський стояв у Белзі, а найменший за чисельністю загін старости Каньовського прибув до Кристинополя, власність Салезія Потоцького, воєводи київського. Залишивши частину свого війська за Бугом увійшов до міста, де чудово був прийнятий кам’янецьким генерал-губернатором воєводи. Староста, не маючи досвіду ведення бойових дій, не був обережний. Не відіслав патрулі і не виставив чатових. А тим часом російський військовий загін Древіча у засідці за містом чекав зі значними силами. Коли деякі з конфедератів веселилися в палаці, а інші були на службі у Бернардинівському костелі, на необачних насунулась хмара козаків. Саме на початку нападу на Кристинопіль, подорожні, мандруючи до міста, повертають назад до Сокаля і повідомляють конфедератів про битву.

Битва під Добрачином.

На допомогу конфедерату Каньовському відгукнувся маршал Ломжинський. У селі Добрачин, що на шляху до Кристинополя, він отримав звістку про поразку загону старости. В очікуванні того, що московити вийдуть йому назустріч, він зайняв хати і забудови вздовж гостинця, а сам з кіннотою залишив село і став на шляху, що вів до Белза. Згодом було помічено виходячих з Кристинополя першими козаків, за ними піхоту та кавалерію. Була битва, в якій московити втратили кілька сотень померлими і стільки ж раненими, а також не підрахованими, що загинули на луках. Кілька сотень попали в полон до конфедератів, також великий запас боєприпасів та зброї і, що найвизначнішим є, – це було захоплення штандарту, що був подарований ще царем Петром Олександровичем одному з полків.

Після цієї перемоги з частинами маршала Ломжинського об’єдналась частина старости, що залишалась за Бугом, також надійшов Бержинський, якому усі докоряли про його бездіяльсть. Усі разом вони вируши до Замостя. «Життєпис кристинопільського монастиря» подає 123 людини вбитими конфедератами. Московитам довелося ховати своїх уночі. Конфедерати поховали частину своїх в Кристинополі, частину в місці званим «Пасіка» в Добрачині і Боратині. В Бернардинському костелі було поховано відомих конфедератів та старостину Терезу Вишневську, що померла від страху.

Рішення про перейменування села Доброчин на село Добрячин прийняла Львівська обласна рада 19.09.1989 р. Дата опублікування 01.10.1989 р. (“Відомості Верховної Ради України”, №43, стор. 617). Виконавчий комітет Львівської обласної Ради народних депутатів рішенням від 19 вересня 1989 року в окремих районах уточнив назви населених пунктів: у Сокальському районі села Доброчин Острівської сільради на Добрячин.

У монастирських записах згадується, що ксьондзи Василіани кристинопільські мали великі неприємності, через те, що на хорах в церкві моквичі знайшли пораненого конфедерата. Проте, все закінчилося тим, що московити забрали гроші кляштору і гроші знайдені в настоятеля.

В тім місці, де сьогодні протікає селом струмок Торговиця між школою і цвинтарем, мав бути ставок з млином. Частина села, розташована за ставком, називалася «Заставка», а група будинків, де мав бути млин – «Мельники». Походження таких назв, як Торговщизна та Чемерин, у селі вже ніхто не пояснить.

Підготував: Юрій Гринів.

Джерела: “Nasza praca”, №16 від 17 квітня 1938 року,  Eug. Bielawski, м. Львів, вул. Чарнецького, 1.; DocPlayer, Filosokal, Україна туристична, Верховна Рада України.