21 листопада 1951 року в Кристинополі, який згідно нової угоди між СРСР та Польщею тільки що повернувся до складу України, була відкрита перша в місті середня школа робітничої молоді № 1 в приміщеннях бувшого монастиря отців Василіан та у одному з бараків по вул. Дзержинського (тепер вул. Шевська).
У 1951-1952 н. р. нараховувалось 20 вчителів і 398 учнів. Важко було формувати класи. Вони були різні – від 20 до 45 учнів, залежно від того, скільки було дітей. Траплялось, що в одному класі сиділи діти різного віку, бо доля усіх складалась по-різному. Хтось був місцевий та не ходив до школи через війну і розруху, багато дітей приїхали з батьками з Східної України, інші переселилися з Польщі. Найважчим завданням вчителя тих далеких часів була ліквідація неписьменності. В школі навіть були 30-річні учні, які не вміли ні читати, ні писати. За кожним вчителем закріплювали кілька будинків старого міста, і після уроків вечорами педагоги після роботи ходили і навчали грамоти літніх людей. В ці роки очолював школу Володимир Васильович Сагура – вчитель історії, хороший організатор, добрий і вимогливий наставник молодих педагогів, талановитий методист. З кожним він проводив довгі співбесіди, давав консультації, вчив, як спланувати навчальний матеріал, скласти конспект уроку, написати виховний план.
Палац Потоцьких – старе приміщення школи.
Відділ освіти тоді був в Белзі, в центрі Забузького району. Відмічалось велике бажання дітей навчатися. Не було ніяких проблем з дисципліною, діти обожнювали школу, любили вчителів. Слід відмітити, що надійним помічником і творчим педагогом був завуч Олександр Михайлович Коробкін – вчитель географії, ентузіаст туристичних походів і поїздок, який запалив багатьох школярів бажанням пізнавати рідний край. Кількість учнів школі дуже стрімко зростала, адже місто росло, почали будуватись шахти, звідусюди приїжджали гірники, будівельники, працівники транспорту, лікарі.
В 1956 році школа частково перейшла в історичну будівлю палаці Потоцьких, де було обладнано 18 кабінетів фізики, хімії, біології, історії, української та російської мови. З 1956 по 1958 рік школу очолив Михайло Васильович Васьків, а з 1958 року по 1959 рік – Степан Іванович Кінах, який пізніше очолив освіту міста Червонограда. В ці роки в школі був створений кінотеатр, де демонстрували художні і документальні фільми. навчання було шестиденним, а в неділю вчителі і учні ставили вистави. На одній із них був присутній Микита Сергійович Хрущов, який в 1956 році відвідав місто Червоноград і нашу школу. Було обладнано шкільний радіовузол, виходила радіогазета, в якій висвітлювалося як життя школи, так і міста. Ініціатором цього всього був Д. В. Горішній. Завдяки ньому в Червонограді березні 1956 р. було здійснено постановку п’єси Івана Карпенка-Карого “Мартин Боруля”, де брали участь вчителі і діти спільно. З цього часу вважається, що прокинулась від сплячки культура міста. Був створений дорослий драмгурток, де поставили п’єсу “Безталанна”. Отже, вогонь Мельпомени запалили в місті учні школи №1.
Нове приміщення школи.
Уроки праці учні проводили на земельній ділянці 2 гектари, що належала школі. На ній орали, сіяли, збирали урожай, косили траву. В школі була пара коней, на яких директор їздив на нараду в Белз. В той час в школі працювали фанати своєї справи Софія Павлівна Остапик, Любов Григорівна Плавко-Лобич, Броніслава Вікторівна Іщенко, Олена Дмитрівна Козлова, Ольга Андріївна Рабець, Андрій Йосипович Вінницький, Михайло Іванович Браславський, Лідія Йосипівна Брижань-Мазуренко, Петро Григорович Мендус. Швидко зростало місто. Почали забудовуватись вулиця Перемоги (тепер Клюсівська). Відповідно збільшувалась кількість учнів. Влада вирішила збудувати типове приміщення серед нових новобудов по вулиці Галана, 19. З 1960 по 1961 рік йшла будова і 1 вересня 1961 року весела гамірна сім’я учнів зустріла перший дзвоник в новому приміщенні. Галина Іванівна Петренко – саме вона відповідала за будівництво нової школи – пропрацювали директором 4 роки. В школі при типовій наповнюваності 960 учнів навчалося 1600, у дві повних зміни директор і незмінний заступник Олександр Михайлович Коробкін зі своїми сім’ями проживали в школі, де зараз знаходиться харчоблок. Для них школа стала рідною домівкою і місцем праці.
Джерело: Червоноградська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1.
loading map - please wait...
