Пропонуємо до вашої уваги тексти переможців II літературного конкурсу імені Марії Урбанської в номінації “Спецвідзнака”. Публікуємо авторську дослідницьку статтю про українського піаніста Романа Савицького, уродженця Сокаля.
СПЕЦВІДЗНАКА «За розкриття життя і чину маловідомих постатей Сокальщини»
Роман Береза
Роман Береза доцент Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Автор низки досліджень з мистецтвознавства, педагогіки, соціології, етнографії та фольклористики. До творчого доробку належать публікації, режисерсько-постановочні роботи, присвячені видатним постатям української культури, літератури та мистецтва. Упорядник та автор кількох видань: книги про життя Софії Берези «Мої сумні і радісні дороги», «Отелло родом з України», «Пісні з Галичини». Автор есеїв про життя і творчість українських митців та культурно-освітніх діячів.
БАРВИСТИХ ЗВУКІВ ЧАРІВНИК (Роман Савицький)
Роман Савицький. «Піаніст віртуозної вдачі», «поет динамічних відтінків», «чарівник темпових відхилень» – це далеко не повний перелік схвальних відгуків, які неодноразово доводилося чути на свою адресу цьому, правдиво, дивовижному музикантові.
Станіслав Людкевич, Антін Рудницький, Василь Барвінський, Любка Колесса, Нестор Нижанківський, Галя Левицька, Роман Криштальський, як і багато інших вітчизняних музичних авторитетів, слухаючи гру Савицького, вважали його мистецький хист феноменальним явищем в історії української, європейської та світової фортепіанної школи.
Народжений 11 березня 1907 року у славному галицькому містечку Сокалі (нині місто Червоноградського району Львівської області), Роман із самого малечку зростав у вирі музичного оточення. Батько Іван – катехит Сокальської чоловічої гімназії та мама майбутнього музиканта – Володимира (з Косоноцьких) вповні долучилися до того, аби їхнє, талановите від народження, дитя отримало якнайкращий доступ до світу музики, співу, театру.
Результат не забарився. Вже у віці трьох років Роман демонстрував дивовижну, як на свій вік, чистоту інтонування, бездоганну музичну пам’ять, та більш за усе – невпинний потяг до величезного фортепіано, яке стояло у центральній залі помешкання Савицьких, аби доторкнутися до його чорно-білих клавіш.
Початкова освіта у Сокальській чоловічій гімназії, а після переїзду батька на нове місце правці, продовження навчання у славнозвісній Самбірській чоловічій гімназії.
Тут, у Самборі, мистецьке життя, яким повнилося місто, цілком увібрало у себе й допитливу до усього прекрасного натуру Романа.
Перші експерименти з публічної гри на фортепіано Роман показує, супроводжуючи демонстрацію німих чорно-білих фільмів у місцевих кінотеатрах та приватних салонах. Аби не роз’ятрювати зайву зацікавленість публіки до особи піаніста, організатори кінопоказів ховають хлопчину за спеціально облаштованою завісою. Та вже за якийсь час юний Савицький стає доволі популярним акомпаніатором на публічних концертах «Самбірського Бояна» та під час сольних виступів окремих виконавців.
Удосконалюючи гру на фортепіано з допомогою місцевих учителів Ілевича та Вебера, шістнадцятирічний Роман вступає на фортепіанний відділ Львівського вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, у клас відомого українського піаніста та композитора Василя Барвінського.
Саме у цей період навчання Савицького у Львові, його музичні успіхи стають настільки помітними, що Барвінський радить молодому піаністу, аби той продовжував своє навчання за кордоном. А місію матеріальної підтримки Романа Савицького взяв на себе духовний авторитет Галичини і невтомний меценат української культури, митрополит Андрей Шептицький.
1928 рік. Роман Савицький – студент Празької консерваторії, одного із найславетніших навчальних музичних закладів Європи.
Навчання у класі професора Гежмана, а згодом удосконалення набутих навичок з гри на фортепіано у Празькій «Школі майстрів», де Савицький відвідує клас відомого педагога, професора Вілема Курца, дуже швидко роблять постать талановитого українського піаніста помітною, ба навіть відомою, в усьому європейському музичному просторі.
Часті приїзди Савицького в Галичину, його тріумфальні виступи у Львові, Перемишлі, Самборі, Дрогобичі, Яворові, Сокалі, Стрию, Коломиї, а також його викладацька робота у Стрийській та Самбірській філіях Львівського вищого музичного інститут ім. М. Лисенка, сприяють небувалому зростанню авторитету музиканта, щоразу відкриваючи перед ним все нові і нові перспективи для його самоутвердження у царині професійного музичного мистецтва.
У 1934 році разом із Станіславом Людкевичем, Василем Барвінським, Нестором Ниижанківським, отцем Йосифом Кишакевичем, іншими музичними авторитетами Галичини, Роман Савицький береться за організацію у Львові першого об’єднання професійних музикантів краю. СУПРОМ (Союз професійних українських музикантів), що стало саме тією мистецько-громадською організацією, яка у своїй діяльності якнайактивніше спричинилася до відкриття, підтримки та популяризації молодих музичних талантів, передусім, серед українців, рівно ж, як і до налагодження справи видання творів західноукраїнських композиторів, а також популяризації кращих набутків музичної культури із Наддніпрянської України. До слова, саме у СУПРОМі Роман Савицький обійняв чи не найдіяльнішу посаду – відповідального секретаря.
У 1937 році щасливого повороту зазнає і особисте життя Романа Савицького. Музикант одружується з відомою у Галичині поеткою Іванкою Трешневською. А вже наступного року у молодого подружжя народжується син Роман, у майбутньому, – відомий український мистецтвознавець.
Вже наприкінці тридцятих років авторитет Савицького-піаніста став настільки вагомим, що музикантові довіряють першовиконання своїх творів найвідоміші композитори Галичини. Зрештою, як це сталося у 1939 році, під час виконання фа-мінорного концерту для фортепіано з оркестром Василя Барвінського. Виконання цього непересічного в усій вітчизняній фортепіанній літературі твору відбулося у приміщенні кінотеатру «Атлантік» (нині зала Львівського національного академічного музично-драматичного театру ім. М. Заньковецької) під диригентурою Миколи Колесси. Тоді висока оцінка музичної критики Галичини, зокрема, виконання партії фортепіано Романом Савицьким, сягнула найвищих оцінок і відгуків.
Згодом праця на посаді доцента фортепіанного факультету новоствореної у Львові консерваторії, що тривала впродовж усього періоду Другої світової війни, а поряд із нею, робота на посаді музичного директора Львівського радіо, дають Савицькому змогу постати справжнім професіоналом як у музично-педагогічній діяльності, так і в музично-просвітницькому просторі краю. Адже, саме за його, Романа Савицького, активного сприяння, радіоефір Львова та прилеглих до міста окраїн отримав змогу трансляції у хвилях радіоефіру кращих музичних творів українських композиторів у виконанні відомих вітчизняних хорів, оркестрів, співаків та музикантів.
Черговий прихід совітів на терени західної України, у 1944 році, змушує Романа Савицького з сім’ю покинути рідну землю.
Табори для переміщених осіб у німецьких містах Карлсфельді і Бергстесгадені стають тимчасовим прихистком для Савицьких, як і для багатьох українських біженців.
Утім, і у цих непростих умовах Савицький не опускає рук. У Бергстесгадені він організовує і очолює музичну школу, яка не без успіху діяла аж до кінця сорокових років.
У 1949 році Савицький з дружиною та сином переїжджають до США, де осідають у Філадельфії.
Тут Роман Савицький спочатку працює учителем в музичній школі, а вже за рік після свого приїзду береться за організацію в Нью-Йорку Українського музичного інституту – унікального навчального закладу, у якому невдовзі велося навчання в одинадцятьох філіях (!), що діяли у різних містах США.
Поряд із адміністративними обов’язками на посаді директора інституту, Роман Савицький не припиняє своєї концертної та концертмейстерської діяльності. Його виступи у містах США, Німеччини, Чехословаччини, неодноразові приїзди з концертами у міста Західної України, а також у Київ, Дніпропетровськ повсюдно отримують, правдиво, знамените враження, щоразу сягаючи яскравого ствердження справжньої неповторності та безмежного таланту цього великого українця і музиканта світового масштабу.
Переступивши рубіж свого життєвого полудня віку, Роман Савицький був сповнений нових і амбітних творчих задумів, прагнув до реалізації своїх завжди непересічних мистецьких ідей.
Та тільки ніким ще не розгадана таїна тривалості життєвого шляху, що раптово обірвався для Романа Савицького 12 січня 1960 року у Філадельфії, коли йому виповнилося лишень 53 роки, так само раптово зупинила і здійснення усіх його мрій і сподівань.
З того сумного часу, відстань, що пролягла поміж Україною і США, ось уже, майже, у шістдесят років, вимірюється не тільки велетенським географічним простором, а й музикою… великою музикою, яка колись так неповторно звучала у виконанні геніального українця Романа Савицького…