II літературний конкурс ім. Марії Урбанської. Спецвідзнака

Пропонуємо до вашої уваги тексти переможців II літературного конкурсу імені Марії Урбанської в номінації “Спецвідзнака”.

СПЕЦВІДЗНАКА «За пропагування культури та збереження народних і родинних традицій»

Шляхтич Василь Миколаєвич

Шляхтич Василь Миколаєвич народився у селі Улючі, що над Сяном у 1946 році. У 1947 році родину було виселено на західні землі післявоєнної Польщі (Ziemie Odzyskane), де він проживає по нинішній день (Świdnica). Пан Василь почав писати з дитинства. Рідну українську мову вчив від батьків, які були тільки хліборобами, а далі читаючи українськомовні часописи, газети чи книжки. Його вірші друкувалися і друкують в українських газетах і часописах в Польщі, США, Канаді. В Україні було видано шість його збірок. Пише пан Василь мовою села, польською мовою і на говірках Лемківщини, з якої родом його дружина Оксана.

Я пишу мовою села, польською мовою і на говірках Лемківщини. Мову я вивчив від батьків, які були тільки хліборобами. Вірші писані польською про село Ліщини, що на Лемківщині, з перекладом на нашу – українську.

Dziękuję księdzu za widok wspaniały ** Дякую вам, отче, за ці краєвиди
On mi przypomina moją wieś nad Sanem ** Дивлячись, здається, я в селі над Сяном
Po której tylko dziś zgliszcza zostały ** Де ходжу, шукаю минулого слідів,
I dzikie sady a wśród nich burzany * А бачу сад дикий зарослий бур’яном.

***
Cerkiew i krzyże i szepty historii ** Церква і хрести. Історії шепіт.
Łzami zroszone ojczyste pejzaże ** Батьківські пейзажі зрошені сльозами.
Dla tych co kochają pozostaną w glorii ** Тим, які кохають вони, мов ті степи,
Powracać tam będą w czasie snów i marzeń ** До яких вертають мріями і снами.

***
Stary modrzew wsłuchany w panującą ciszę ** Старенька модрина, заслухана в тишу,
Swą pamięcią wraca w ziemi tej minione ** Пам’яттю вертає в тих земель минуле.
Co słyszał i widział tego nie napisze ** Що бачила й чула   –  того не напише.
O tym wam powiedzą przy cerkiewne dzwony ** Прицерковні дзвони скажуть те, що чули.

***
W tej cerkwi przysnęła dusza Łemkowszczyzny ** В тій церкві задрімала душа Лемківщини.
W tym drewnie śpi dotyk twojego pradziada ** У її дереві спить дотик прадіда.
Czy ty chociaż myślą wracasz do Ojczyzny ** А ти, чи думками летиш у Батьківщину?
Czy myślisz że wracać tu już nie wypada ** А може задумав не шукати слідів?

***
Na tle naszych Karpat praojców mogiły ** На тлі Карпат прадідів могили
I stare krzyże zadumane stoją ** І хрести старенькі стоять замислені
Dzięki nim kochani żyje nasza siła ** Доки вони стоять, жива наша сила,
Która jest miłością i twoją i moją ** Яка нас єднає з бувшими роками.

***
Zajdź w nasze strony przyjazny człowieku ** Відвідай цю землю, привітний друже.
Posłuchaj głosów co zacichły w niebie ** Голосів послухай, що стихли в небі.
Ziemię tę przodkowie ponad dziesięć wieków ** Наш прадід Богові сотні років служив.
Chwaliły. Dziś dzieci daleko od ciebie ** Нині діти й внуки далеко від тебе

***
Zimowy widok modrzew cerkiew krzyże ** Бачиш, там церковця, хрести і модрина
To Łemkowszczyzny wiązanka wspaniała ** Лемківщини букет чудовий
Tego horyzontu nie wolno się wyrzec ** Цього горизонту не можна зрікатись,
Pokochaj go duszą jak babcia kochała ** Не годиться тому, хто своє кохає

***
Patrzeć i wzdychać i wracać w te strony ** Дивитись й зітхати, вертати в край рідний
Miłością dziadków i ich łzy pamiętać ** Прадідів любов’ю й сльози пам’ятати
Niech wpisane w pamięć będą jak ikony ** Вписувати в пам’ять, мов ікони.
Prawdziwe wyraźne i na wieki święte ** Виразні й правдиві і по віки святі.

***
Na srebrnych kopułach niewinna biel śniegu ** Невинний сніг білий на срібних банях.
I błękit jak baldachim nad cerkwią się wznosi ** Блакить, мов балдахін, над церквою піднеслась.
Trzy krzyże odważnie wpatrzone ku niebu ** Три хрести відважно рідне небо тулить.
Na szczerą modlitwę zawsze będą prosić ** Вони завжди щиро на молитву просять.

***
Krzyże chcą rozmawiać ze świętym Łukaszem ** За хмарами в небі до святого Луки
Który na świątynię spogląda zza chmury ** Мовчазні молитви хрести будуть слати,
Wspomina być może tamte smutne czasy ** Згадувати будуть ті часи розпуки,
Gdy nasi ojcowie opuszczali góry ** Коли батьки наші гори покидали.

***
Łemkowskie chyże i Łemkyni oczy ** Ось лемківські хижі і очі лемки ні,
W obiektyw wpatrzone z bezpiecznej oddali ** Задивлені в об’єктив з безпечної далі.
A wokół jakby jakiś smutek kroczył ** А кругом, здається, смуток ходить нині.
I wołanie ciszy abyśmy wracali ** І тиша говорить, щоб ми повертали.

***
Biała chusta zimy na chacie i krzyżu ** Зими біла хустка на хрестах і хаті.
Zdaje się całunem być w zimową porę ** Це мов плащаниця у зимову пору
Który mówi – Świętości nie wolno się wyrzec ** Здається, говорить: «Зберігаймо святість».
Mimo że twą świętość zwać będą upiorem ** Хоча псевдодрузі скажуть, що це хворе

***
Spójrz przyjacielu przed tobą Leszczyny ** Дивись, любий друже, це наші Ліщини
Zimowym puchem przykryte czekają ** Під зимовим пухом на діток чекають,
Aż promień słoneczny wiosennym kominem ** Вірять, що сонячні весняні комини
Pieścił będzie piękno łemkowskiego raju ** Пестити знов будуть красу того краю.

***
Bracie Polaku przyjdź przyjrzyj się z bliska ** Ох, брате поляку, прийди подивитися зблизька:
Te krzyże mogił tam pilnują swoich ** Хрести на могилах пильнують тут свого,
Nie mają imienia nie ma tam nazwiska ** Імена не бачиш, не має прізвища.
Skuła je ręka która prawd się boi ** Рука, що їх збила, не боялась Бога. 

***
Boże Wszechmogący widząc takie krzyże ** Боже Всемогучій, Ти хрести ті бачиш?
Gdzie Jezus bez ręki woła że Go boli ** Ось без руки Ісус про свій біль говорить.
Czy ten kto to zrobił wiary swej się wyrzekł ** Чи той, хто вчинив це, сумує і плаче?
Kto on?! Komunista?! A może katolik?!… ** Хто він?! Комуніст?! Чи може католик?!…
 ***

Смотрю (на говірках)

Смотрю на тя, лемку – брате…
Виджу, же-сме камарати.
Через тамто вишмаріня
… Гмерат ціле поколіня.
Што раз менше нас в чужині
Пам′ятат про небо синє,
Церкву, як Паню над селом,
Што зробили єй костелом.
Вітців гроби сплят в бур’янах
В Лемківщині і над Сяном.
По цвинтарях уці ходят…
Знай про тото, мій народе!
Гвариш, же ти нич не зміниш,
Же привикаш до чужини.
Діти ся асимілюют,
Дакотри на рідне плюют.
Брате лемку, што нас чекат?
Від Карпат всі ми далеко.
Іщи дакус пам’ятаме
Слова дідів, тата, мами…
Але серед нас є таки,
Што завірили полякам.
Для них чужим наше рідне.
Так пропадат наша гідніст.

 ***

 Осін в Лемківщині (на говірках)

Прийшла в наши рідни гори.
Од каль, лем Бог знає сесе.
Іде і чудеса творит
З вшиткого, што з собом несе.

Хоц приходит ту што рока
Золота осін – княгиня…
Сідат в лісі, над потоком,
В маєстаті, мов богиня.

Під сад, який садив тато
Кладе золоту пирину.
Боже, як вона богата!
Прийд і посмотр сестро, сину…

Листя клену, листя бука
Килимом під ноги стелит.
Все це робит Божа рука.
Помагают їй ангели.

Хоц все інше є як гвони.
Хоц юж не є хижи няня.
Прошу тя, їд в ті сторони
І від вшитких нас ся кланяй.

 ***

Наші предки (тавтограма)

Так, наші предки русини,
Там над бистрим Сяном жили.
Там по свому ся молили.
Те в мене закодоване…

Там орали свою ниву,
Там співали в полі, в хаті…
Там вони були щасливі.
Там вони були багаті.

Так було, аж в сорок сьомім…
Того дня не забув тато.
Тоді неначе в содомі
Треба було край прощати.

Тато мені говорили
Тобі треба пам’ятати.
Тільки пам’ять родить крила.
Ти на них будеш літати.

Так літаю рідним словом
Тим, в руслі Сяну промитим,
Та кладу, наче основу
Так, щоб зрозуміли діти.

Треба жити по новому
Там, де кинув колись ворог
Тоді коли вирвав з дому.
Ти думками вертай в гори.

***

Тобі Україно (сонет)

Тобі рідний краю співаю пісні
Почуй їх моя Україно
Почуй мою мову яка в чужині
Жила щоб я не загинув

До тебе мій краю влітаю як птах
На крилах любові до свого
Знай що моє слово це любові стяг
І щира молитва до Бога

Моя Україно я сином твоїм
Як вчора як завтра так нині
Я щастя і долі бажаю усім
Які в чужині й в Україні
Славлять тризуб й жовто-синій
І струнко стоячи виспівують гімн.

***

Передсвяття

Сестри браття українці
Знов стаємо при ялинці
І вітаємо народжене Дитя
Що лежить собі на сіні
Також певно й в Україні
І вимолює усім нам майбуття

Поспішаймо і ми нині
Поклонитися Дитині
Й привітати Матір Божу й Йосифа
Можливо ВОНИ в Донбасі
Де й нині вбивають Наших
Бо Іроди живуть теж в наших часах

Нам молити Бога – Сина
Щоб страждальна Україна
Собою була на даній їй землі
Де прадід дід батько з сином
За надійну волю гинув
Нам молитись щоб пішли геть вороги…

Ми у Instagram
Позначки: