Народилась 15 січня 1888 року в Бучачі, у сім’ї українського греко-католицького священника, громадського діяча, а в майбутньому учасника національно-визвольних змагань та військового капелана УГА Григорія Рибчака. Будучи кваліфікованою медсестрою, включилась від самого початку до лав Української Галицької Армії.
Спочатку працювала в військовому шпиталі, який розміщувався в Духовній семінарії у Львові. Коли Львів дістався в руки поляків, Стефа переодягнувшись у одяг молочарки перейшла лінію фронту і зголосилась до відділу сотника Секунди. Серед зими 1918-1919 підводами, часто й пішки діставалась туди, де потребували її допомоги.
Коли в Кристинополі (сучасний Червоноград) в колишньому маєтку дідича Вишневського організували Бригадний Шпиталь Стефанія тут же з великою посвятою почала виконувала обов’язки медичної сестри. Проте невдовзі захворіла на тиф. Так, як працівниками в шпиталі були в основному чоловіки, то командант шпиталю д-р Маврикій Юда знайшов допомогу в монастирі Сестер Служебниць, який був неподалік. Там відгукнулися на прохання, і на зміну приходили дві монахині, які дуже дбайливо доглядали хвору. Одначе, по кількох тижнях, сестра Рибчак померла у Великодню суботу, 19 квітня 1919 р.
У Великодній понеділок при звуках дзвонів ховали вояки у вояцькій домовині свою добру опікунку, сестру Стефу. Ціле місто проводжало її до могили. В міжвоєнний період філія Товариства Охорони Воєнних Могил з Сокаля відновило могилу Стефи і поставило гарний памятник. До 1939 р. кожних Зелених Свят поминали медсестру та прибирали могилу квітами. Ця традиція збереглась і до сьогодні.
На фото вгорі: могила С. Рибчак на старому кристинопільському цвинтарі у Червонограді. 2019 р. Фото О. Байдацька.
Підготував: Олег Шкіль.
Джерело: “Наше Життя”, 1952 /11. – зі спогадів рідної сестри С. Рибчак військової медсестри Ірени Домбчевської.