Ще за часів королеви Ядвіги, у кінці XIV століття, Польське королівство встановлює контроль над Белзькими землями. Поляки починають інтенсивно заселяти Руські території, а князь Земовит IV щедро роздавати земельні володіння польській шляхті в обмін на військову службу, знищуючи українську знать як суспільний клас. Серед цієї шляхти були й представники роду Потоцьких.
У травні 1685 р. Фелікс Казимир (Щенсний) Потоцький успадкував від свого батька Станіслава Потоцького “Ревери” частку белзької землі – “Острівський ключ”. Свою вірність королю він доводив мечем, беручи участь в усіх важливих кампаніях Польської корони, починаючи від Шведського потопу (1655–1660) та московсько-польської війни (1654–1667), командуючи кавалерійським полком у переможній битві під Чудновим (1660), у переможній битві над кримськими татарами під Підгайцями (1698), під час взяття Хотина (1673), проти Османської імперії у Віденській битві під Парканами (1683). Також приймав участь у придушенні народного повстання на Сокальщині 1648 року.
Коронний гетьман Фелікс Потоцький проявив себе і як політик. Саме Потоцький підписав документи на коронацію Яна III Собеського, а також став його близьким соратником. В останні роки життя монарха часто гостював у нього в Жовкві, Вілянуві, Куликові. Близькість до короля викликала бажання в усьому наслідувати його, що, ймовірно, вплинуло на рішення заснувати нове місто із замком для своєї родини.
На той час резиденцією Потоцького був родовий маєток його матері Софії Калиновської у Тартакові. Тартаківський замок із своїм військовим гарнізоном стояв на шляху татарських набігів, на захисті підступів до Польської держави зі сходу. Татарські навали все ще залишались великою загрозою, а “Чорний шлях”, по якому вони здійснювали свої спустошуючі набіги, якраз проходив через Тартаків, Сокаль та Белз. Орієнтувальні могили-насипи вздовж “шляху” ще досі можна бачити у поселеннях регіону (найбільший у смт. Жвирка).
Очевидно, що в цілях безпеки головна резиденція гетьмана мала бути перенесена у більш безпечніше місце. Саме тому польські військові інженери того часу знаходять своєму воеводі унікальне місце в регіоні з точки зору базових засад оборонної фортифікації – вони радять звести новий замок у 12-ти кілометрах на південь від Сокаля, серед важкодоступних, оточених мочарами територій, там, де зливаються річки Західний Буг та Солокія, на землях поселення Новий Двір.
І справді, у ті часи виїхати з території майбутнього замку можна було лише в одному, західному напрямку, а “гостинець” зі сторони Белзу ще довго залишатиметься головною транспортною артерією, що сполучатиме цю місцевість з довколишніми світом. У наш час, коли все довкола забудоване сучасними будинками, ця природна височина, де стояв Кристинопіль, малопримітна оку. Проте Ви завжди відчуваєте, рухаючись у стару частину Червонограда, що ви “підіймаєтесь на гору”.
Після переселення гетьмана Фелікса Потоцького з родового маєтку матері у власний замок, до нової резиденції починає стягуватися люд, під оборонними мурами будуються будинки, починає формуватися нове поселення, яке, згодом, буде назване гетьманом на честь своєї дружини Кристини Любомирської “містом Кристини” – Кристинополем.
На фото вгорі: Кристинопіль, Новий двір та Клюсів на карті Ф. фон Міґа 1779-1782 рр. (чернетка).
Автор: Юрій Гринів.