Дорога, яка з’єднала минуле і сучасне, яка об’єднала Кристинопіль і Червоноград – це дорога, яку ми знаємо як «дамбу», що веде із Старого міста у Нове.
Дорогу почали насипати у 1958 році для того, щоб скоротити шлях між Старим та Новим містом і з’єднати центр міста Червонограда (у 50-х рр. ХХ ст. центром міста вважалася площа навпроти кінотеатру 40-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції на Старому місті) із Новим містом, яке розросталося на значній віддалі від Старого.
У Кристинополі вже була насипана дорога, яку червоноградці знають як «стара дамба». Вона з’єднувала ще в давні часи центр Кристинополя із його вигнутою дугою крайньою вулицею – вулицею Шевською і цвинтарем. Саме по цій старій дамбі у 50-х роках і ходили червоноградці із Нового міста на Старе до Народного дому на танці і концерти чи до кінотеатру. У літню погожу днину йшли стежками, які вели через луг. По цій старій дамбі підвозили і будівельний матеріал. Щоб потрапити із Старого міста у Нове потрібно було зробити дуже великий гак, що займало багато часу.
Більше року велося будівництво дороги. Насипалася висока дамба через низину лугу. Робота була важка та трудомістка. В основному у насипанні дороги брали участь в’язні Сокальської тюрми. Місцеві жителі вважали за краще у цей час іти довгою дорогою – через стару дамбу біля цвинтаря, аніж іти новою, яка тільки насипалась. Бійки і грабунки, особливо у вечірній та нічний час, були звичними на дамбі.
Усе змінилося у 1959 році, коли почався благоустрій дамби: заасфальтували дорогу і дві бічні пішохідні доріжки, а головне, коли її освітлили. Як продовження благоустрою дороги стало її озеленення, а воно було добре продумане. По низу дамба була обсаджена вологостійкими деревами – вербами, які мали стати і її опорою. Сама дамба була з двох сторін обсаджена по два ряди деревами. Таким чином, пішохідні доріжки були обрамлені алеями дерев. Одна пішохідна доріжка ззовні була обсаджена каштанами, які до цього часу залишаються єдиною зеленою окрасою дамби, а від дороги, поміж стовпами з освітлення, були висаджені акації. Інша пішохідна доріжка була, від сторони дороги, обсаджена також акаціями, а зовнішня сторона – тополями. Озеленення міста тополями у 50-х роках минулого століття було дуже поширене. Це дерево дуже швидко росло і місто, як і дамба, за досить короткий час озеленилися.
Багато червоноградців пам’ятають, як ще у 70-х роках при в’їзді на дамбу зі сторони Старого міста, по два боки дороги стояли старі, ще кристинопільські, будинки. У будинку, що стояв з лівої сторони, і так виходило, що тоді він розміщувався на роздоріжжі між старою та новою дамбами, за часів Кристинополя жив кухар Дирда, який куховарив у палаці. Уже в радянському Червонограді в цьому будинку знаходилася міська рада, комунгосп, домоуправління та військово-обліковий стіл. Навпроти цього адміністративного будинку, з правої сторони дамби, стояв високий будинок. За часів Кристинополя це було складське приміщення монастиря оо. Бернардинів. На початках історії Червонограда тут розміщувався відділ соціального забезпечення – соцзабез.
При в’їзді на дамбу зі сторони Нового міста, з лівої сторони, у 70-х – поч. 80-х рр. стояла кругла бетонно-скляна споруда – павільйон, який в народі називали «забігайлівка». Тут можна було випити соки і води, але найбільше їх облюбували місцеві п’янички, бо тут запросто можна було замовити собі міцні алкогольні напої. Порядний люд минав це «алчне» місце і невдовзі ця будівля була демонтована. Як спогад про неї залишився круглий бетонний фундамент, який поволі засипається землею і обростає травою.
У 2004 р., після 45 років експлуатації дамби, почалася її реконструкція. На цей час дуже деформувалося дорожнє полотно, появилося багато калюж і в дощову погоду перехожі постійно були оббризкані водою. Тополі повиростали і швидко постаріли. Їх крихкі крони стали небезпечними для перехожих, особливо тут було страшно йти у вітряну погоду. Корінням дерев було пошкоджене асфальтове покриття пішохідних доріжок: воно стало горбистим і потрісканим.
Під час реконструкції дамби спочатку було зрізано алею тополь – а було їх 88 дерев, 60 акацій, а на 51 вербі була проведена «формовочна» обрізка. Дорогу покрили шаром асфальту, а пішохідні доріжки виклали візерунковою бруківкою. Замість зрізаних тополь висадили каштани. Їх має бути 93 штуки. На жаль, через варварське відношення невихованих мешканців, працівникам комунгоспу приходиться щороку висаджувати нові деревця. У цьому 2009 році їх висаджено 45 штук.
Дуже гарно здійснене освітлення дамби: подвійні ліхтарі на витончених металевих стовпах надали вишуканості дамбі вдень, а приємне ніжно-жовте освітлення ліхтарів вночі надає їй інтимності та неповторності. Маленькі каштани ще не повиростали і це дає можливість гарного огляду навколишньої території. Погляд сягає через луг до озерця, а далі аж до затіненого берегу Західного Бугу. Із всього відрізку дамби видно купола двох, ще кристинопільських, церков. Недаром червоноградці називають дамбу – дорогою, яка веде до Бога.
Автор: Галина Гриник, зав. Червоноградської філії ЛМІР.
Джерело: Г.Гриник, “Немузейний експонат”, “Червоноградський рекламно-інформаційний Вісник”, №28 (701) від 16.07.2009 р.