В історії Кристинополя XVIII-XIX століть удосталь трагедій і розмаїтих природних лих, особливе місце серед яких посідають, звісно, пожежі. У ХХ столітті місто також палало не раз, але залишімо війни наразі осторонь. Утім, “містом пожеж” можна назвати будь-яке місто, що виникло в середньовіччі й пізніше: щільна забудова сприяла миттєвому поширенню полум’я. Що й казати, навіть перша письмова згадка про Львів пов’язана… з пожежою міста Холма. А в самій столиці Галичини з 1340 до 1849 року відбулося щонайменше 38 великих пожеж, наслідки двох з яких львів’яни оплакують досі: 1381 року згоріла дерев’яна ратуша на площі Ринок та міський архів, в якому зберігалися рукописи княжого періоду, а 1527 року уся готична забудова середмістя перетворилася в попіл.
Слід сказати, що тогочасні методи боротьби з вогнем були, м’яко кажучи, не ефективними. Запобіганням пожеж займалися нічні сторожі, а кожна громада відповідала за антипожежну безпеку у власній дільниці. Місто заохочувало добровільних вогнеборців матеріально: перший, хто прибував на місце пожежі з діжкою води, отримував значну на ті часи винагороду (за неї можна було придбати коня), наступний після нього — половину від цієї суми, треті — удвічі менше за другого. Якщо на місце пожежі ніхто не приїхав і в полум’ї гинули люди, винний у цьому позбувався руки. Натомість схопленого на місці злочину палія спалювали живцем. Жорстоко, але, як свідчить історія, зовсім не дієво.
Історія пожеж у Кристинополі здебільшого занотована у бернардинських та василіянських хроніках. Відомо, що 1701 року ущент згорів дерев’яний костел Святого Духа, наступником якого ми милуємося дотепер. У 1768 році в місті лютувало дві пожежі, залишивши без даху над головою 82 родини. Року 1776 дня 22 лютого о 8 годині вечора неподалік монастиря Василіян згоріло три хати. У Великодню суботу 1782 року “вибух великий вогонь у місті і знищив 145 домів”. А 7 квітня 1797 року, також під час Великодніх свят, вогонь охопив будинки на ринковій площі і замок, спаливши дахи церкви Св. Юрія і монастирських будинків. Пожежі відбувалися в місті у 1824, 1834-1847 і 1852 роках, завдавши чималої шкоди бернардинському і василіянському комплексам, а також палацу Потоцьких. Під час останньої пожежі згоріло 40 найкращих будинків у місті, в костелі Бернардинів згорів орган, а церква Отців Василіян довгенько простояла покритою соломою, аж поки ченці не назбирали коштів на ґонтове покриття.
Як не дивно, попри численні пожежі, такої професії як пожежник в Галичині не існувало аж до другої половини ХІХ століття. Лише в часи австрійської влади, у 1849 році, у Львові було створено перший корпус професійних пожежників. А 1872 року в славному соляними копальнями містечку Величка поблизу Кракова відбулося перше засідання галицьких вогнеборців, де й ухвалили постанову про створення Крайового союзу добровольчих пожежних дружин. Однак після ухвалення документу майже три роки жодного поступу не було, і спритні львів’яни перехопили ініціативу: 1875 року заснували Крайовий союз пожежних дружин в Королівстві Галичини і Лодомерії з Великим князівством Краківським.
У період з 1875 до 1885 року добровольчі пожежні дружини цієї організації виникли у 36 містах та містечках. Кристинопіль підтримав ініціативу лише 1883 року.
Після 1886 року кількість пожежних дружин почала стрімко зростати, особливо після інспекції Союзу, який діяв уже в понад 200 містах, цісарем Францом Йосифом І. Коли цісар приїхав до Львова 1894 року, його зустрічали 2000 представників дружин під 27 штандартами. Пожежники вишикувалися вздовж залізничної колії, вітаючи потяг. Потому пожежники влаштували для цісаря показ своєї майстерності. Видовищність цього дійства так захопила усіх присутніх, що Франц Йосиф І знехтував регламентом і після закінчення відведених для виступу 15 хвилин попросив вогнеборців продовжити виступ.
У 1900 році славну кристинопільську добровольчу дружину очолював Анджей Графф, обраний бурмістром міста наприкінці ХІХ століття, — людина порядна і дуже шанована в місті. Місце начальника служби залишалось якийсь час вакантним і його функції виконував Францішек Завада, натомість на Петра Рибачука було покладено обов’язки інструктора. У ті часи у Кристинополі було від 10 до 14 вогнеборців.
Кристинопільска добровольча дружина діяла з перервами під час І і ІІ світових воєн до середини ХХ століття. Останнім її керівником став Юзеф Дирда. Після обміну ділянками територій між Радянським Союзом і Польщею 1951 року виселені на терени Бескидів місцеві пожежники забрали з собою штандарт дружини, що вірно служив їй з 1931 року. Цей штандарт донині зберігається в пожежній дружині села Лип’я. На кожному з декоративних цвяшків, що оздоблюють штандарт — імена доброчинців, що підтримували добровольчу пожежну дружину у Кристинополі.
Історію штандарта кристинопільської пожежної дружини розповів Богуслав Коханович, війт ґміни Чарна (Польща), під час зустрічі з колишніми мешканцями Кристинополя у с. Чарна 2015 року. Фото штандарта авторства Зиґмунта Красовича є додатком до його статті “Bieszczady 1951. Akcja H-T 1951”, розміщеної у вільному доступі на сторінці http://bieszczadzki.pl.
На фото вгорі: штандарт кристинопільської пожежної дружини, 1931 р. Зберігався в селі Лип’я (Lipie), зараз знаїходиться в залі засідань ґміни Чарна (Czarna), Республіка Польща.
Автор: Олена Замойська.