Братські могили в Україні мають давню історію. Для загиблих воїнів видимі здалеку насипи створювали русичі у Київській Русі. Згодом цей почесний ритуал перейняли козаки Запорозької Січі, а у ХХ сторіччі – Січові стрільці.
“Ми Русини Галицькі належимо до великого руського народу, котрий одним говорить язиком і 15 міліонів виносить; той нарід був колись самодільний і рівнався в славі найможнійшим народам Европи”, – оголосили учасники першої сесії Головної Руської Ради. Невдовзі організація оголошує набір галичан до Січового стрілецтва. Зголосилося 20 000 добровольців.
Галичина під час Українсько-Польської війни 1918-1919 рр.
Австро-Угорщина готувалася до міжнародної війни; імперію з-поміж іншого підточувало зміцнення самодержавного польского націоналізму, протидіяти якому мала воєнно-патріотична організація Українських січових стрільців, ядро якого становили активісти січового, сокілського і пластового руху.
Після поразки у Першій світовій війні Австро-Угорська імперія розпалася. 1 листопада 1918 р. створено Західноукраїнську Народну Республіку. Силами Українських січових стрільців ЗУНР отримала контроль над головними містами Галичини, в тому числі і над Кристинополем. Таким стан речей не відповідав польским національним інтересами – розпочався українсько-польский збройний конфлікт.
Січові стрільці стали основою регулярної Української галицької армії (УГА).
Чимало людей Кристинопільщини вступили до лав 5-ї Сокальської і 9-ї Белзької бригад УГА – щоб вперше за десятки років утворити українську державу.
Для утримування позицій на ділянці Кристинопіль-Белз-Угнів, біля Кристинополя розташувався 9-й гарматний полк Белзької бригади, сформований на базі артилерійської групи сотника Біркенава. Полк мав близько 300 вояків, 16 гармат і 370 коней. Для воїнів бригади у Кристинополі розгорнули польовий шпиталь на 60 ліжок, командиром якого був сотник Симон Юда.
Останній командир 9-ї бригади УГА — сотник Петро Ґаздайко
На противагу Белзькій бригаді на цій частині фронту поляки стягнули групу “Буг” на чолі з генералом Ромером. Вже 26 листопада 1918 р. вони захопили Раву-Руську. Юзеф Пілсудський видав наказ у січні 1919 р. опанувати районом Белз-Радехів-Львів. Поляки наступали в напрямку Рава-Руська-Жовква, але зазнали поразки у протистояннях з групою “Північ” Української Галицької Армії і були відкинуті до Рави-Руської.
Цей провал командування сприйняло дуже болісно: група “Буг” посилюється новими частинами і амуніцією. 26 січня 5-тисячне угруповання знову перейшло у наступ, але вже у новому напрямку Угнів-Белз-Кристинопіль. Кристинопіль став ареною запеклих бойовий дій.
“По занятті військами противника міста Угнова й Белза 27 січня 1919 р. кіннота противника повела дня 28 січня 1919 р. несподівану атаку на місто Кристинопіль Сокальського повіту, де на Новім Дворі з самого краю передмістя Кристинополя стояла місцем постою кінна батерія поручника Околота. В тім менті виказалась хоробрість і холоднокровність команданта батерії. По його приказу відчинено батерії картачами на кінноту противника, а рівночасно угнівська сотня кавалєрії пішла в протинаступ на переважаючу наступаючу кінноту, що з великим втратами в людях подалася в сторону села Острова, і тим самим уратовано кінну батерію поручника Околота від загибелі та уможливлено решті українських військ переправитись через річку Буг в напрямі Бендюга-Поздимир. Цього самого дня по довшій перестрілці піхота і кіннота противника зайняла місто Кристинопіль” (старший десятник УГА Михайло Дорош).
Після триденних запеклих боїв полякам вдалося на деякий час оволодіти Кристинополем. Проте вже 29 січня талановитий український полководець В. Курманович повернув Кристинопіль і нав’язав бої за Белз: “По дводневнім побуті військ противника у місті Кристинополі одна сотня зі Сокальської Бриґади в ночі з 29 на 30 січня обхідним бравуровим нічним наступом заатакувала зади військ противника, розбила табори карного кінного полку під проводом майора Беліни Пражмовського в селі Жужель коло Белза, де було 27 вояків вбитих, втім трьох старшин, шість підстаршин, 18 вояків та багато ранених. Цього самого ранку війська протвиника залишили місто Кристинопіль і подалися до міста Белза, а по дорозі за це віддячилися підпалюючи село Жужель так, що майже ціле село згоріло, а своїх убитих вояків залишили в селі Жужелі, не маючи часу вже їх забрати, бо наступала за відступаючими кінна стежа угнівської кавалєрії” (“Перші листопадові дні 1918 і організація Угнівської кавалерії в м. Угнові”).
Стефанія Рибчак – сестра-жалібниця січового стрілецтва
У результаті цього бою УГА відкинула полських воїнів до Белза, де блокувала їх до 14 травня 1919 р.
15 травня 1919 р. польські підрозділи при підтримці французького експедиційного корпусу генерала Галлера прорвали фронт на лінії Белз-Жовква, захопивши Сокаль, Кристинопіль, Великі Мости.
Січове стрілецтво у Кристинополі підтримував і простолюд, і інтелігенція.
Перебуваючи у лавах УСС, розпочав свій творчий шлях поет Василь Бобинський. У 1919 р. з-під пера автора виходять перші збірки “У притворі храму”, “Поезії. Книжка перша”. Поета розстріляли більшовики у 1938 р. як “ворога народу”.
Стефанія Рибчак, уродженка Бучача, з самого початку існування УГА надавала кваліфіковану медсестринську допомогу. Спершу працювала у військовому шпиталі Львова, а після захоплення міста поляками долучилася до організації шпиталю в Кристинополі, де “серед дуже тяжких обставин служила з великою посвятою”. У Кристинополі Стефанія заразилась сипним тифом і померла 18 квітня 1919 року: “На самий Великдень українське стрілецтво поховало свою ідейну сестрицю Стефу, а все населення Кристинополя з жалем супроводжувало її до могили”. На кристинопольському кладовищі дотепер зберігається могила Стефанії Рибчак – сестри-жалібниці Січового стрілецтва.
Стефанія Рибчак. 15.I.1888-19.IV.1919
“Як любо вмирати за батьківщину. В мене вчися!”. Фото 2018 р.
Після війни українські солдати стали предметом народних пісень, а їх могили – місцем щорічних прощ, всупереч владним переслідуванням. Поляки впродовж окупації Галичини постійно плюндрували могили бійців УГА та пам’ятні місця війни.
На жаль, достовірних документальних відомостей про втрати Січових стрільців і воїнів УГА Кристинопільщини впродовж 1914-1920 рр. немає. Архів УГА у 1920-х рр. був втрачений. Декілька стрілецьких могил кристинополян у 1936 р. перенесли на сокальське кладовище.
Влітку 1989 року на Львівщині розпочалося відновлення символічних стрілецьких могил. Першими відновили стрілецьку могилу члени Української Гельсінської Спілки і Товариство української мови ім. Т. Шевченка на кристинопільському цвинтарі. Чи за волею випадку, чи за іронією долі, кладовище стало останнім притулком і польских легіонерів, і українських воїнів. Братська могила останніх нагадує українцям про мужню, хоч у дечому і авантюрну боротьбу “лицарів духу”, Січових стрільців.
На фото вгорі: Пам’ятна могила Січовим стрільцям у Червонограді. “Борцям за волю України. 1918-1920 рр.”. Фото 2018 р.
Автор: Владислав Мочульський.
Джерела: “Бойові дії артилерійських полків Галицької армії на фронтах польсько-української та більшовицько-української воєн”, П. Ткачук, Л. Кривизюк, 2012; “Пам’ятна книга Української Галицької Армії: організація написання та реалізація задуму”, С.В. Олійник, 2011; Сокаль і Сокальщина; Всеукраїнське товариство Лемківщина; Вікіпедія.