Сьогодні хотіли, щоб усі згадали та помолились за Марію-Ружу-Флорентину Урбанську з Тартакова. Людину із надзвичайно цікавим та трагічним життям. Сьогодні виповнилось 144 роки від дня її народження та 78 від дня смерті, які припадають на 2 вересня.
Ще дівчинкою, отримавши добру монастирську освіту, через свою хворобу, вона вирішила присвятити себе служінню людям, дітям та Богові. Адже часто лише тоді, коли тобі самому не дуже добре, починаєш розуміти, як важлива підтримка тим, хто її потребує.
УРБАНСЬКІ ГЕРБА НЕЧУЯ
Серед заможних родин власників Тартакова родині Урбанських гербу Нечуя належить особливе місце. З одного боку — це землевласники і володарі певного фінансового капіталу, з іншого — звичайні люди із своїм життєвим шляхом, своїми вадами, уподобаннями, щасливими і трагічними сторінками життя. Ця родина походила зі старого польського роду Урбанських, її представники займали високі військові позиції, але не були видатними державними діячами, тому і згадки про них важко зустріти у генеалогічній та історичній літературі. Завдяки вдалим шлюбам та посагам змогли творити свої статки, укріплюючи таким чином своє положення у суспільстві.
Використання матеріалів лише за згодою авторки.
Урбанські використовували герб НЕЧУЯ. Інші кличі/назви: Острева, Пень, Стовп, Целехи (пол. Cielechy, Nieczuja, Ostrzew, Pień, Słup). Традиційне походження: чеське. Опис: щит – у червоному полі колода срібного або натурального (природного) кольору в стовпі з трьома сучками з правого і двома з лівого боків та золотим хрестом зверху; клейнод – над шоломом у короні між двома чорними орлиними крилами така ж колода з хрестом. Первісна середньовічна версія мала блакитний фон і срібний стовбур і вісім сучків. У клейноді був срібний лицарський хрест. Тільки у наступних століттях хрест прийняв золотий колір, а фон був змінений на червоний.
В 19 ст. нам дуже цікава одна представниця цієї родини, бо саме завдяки їй Тартаків стає власністю Урбанських-Росновських, залишаючись практично більше 120 років в одній родині. Завдяки спадкуванню власність змінювала прізвища, серед яких були Росновські та Лянцкоронські. На Людвіці Росновській (ур. Урбанській) (1776-1845) в 1815 році розпочалось володіння цією родиною Тартаковим та навколишніми селами, а на Марії Урбанській в 1939 році з приходом совєтів воно закінчилось. Поки не вдалось встановити більш точні генеалогічні зв’язки: чи була Людвіка Урбанська прямою родичкою батька Марії Урбанської Яна (1849-1931) та чи походили вони з однієї родини Урбанських.
Ми мало знаємо деталей з біографії останньої власниці Тартаківського палацу Марії Урбанської, дочки Яна Урбанського з Нижнева та Стефанії Лянцкоронської з Тартакова. Але подаємо деталі біографії, які будуть цікаві читачам та дослідникам Тартаківського маєтку.
Народилась Марія-Ружа-Флорентина Урбанська 2 вересня 1876 року в маєтку її матері Стефанії в селі Піддубне (колишні Піддубці), яке розташоване недалеко від найменшого українського міста Угнова на Сокальщині. В родині її називали «Titus» (Тітусь, думаємо, що це може бути скорочення від слова тітка?).
Дитинство Марія провела в маєтку батьків в селі Нижневі неподалік Тлумача (Івано-Франківська область, Тлумацький район). Туди, до свого палацику в 1880-х роках переїхали її батьки після народження в 1879 році її сестри Терезії-Марії-Анни-Антоніни в Піддубному. Її сестра в 1907 році взяла шлюб в Нижневі з Мар’яном Ярошинським із маєтку Блюдники на Тернопільщині. Дівчата Марія та Терезія виростали у любові та повазі, освіту і виховання їхня мати Стефанія вирішила дати у тій же монастирській школі в Язлівці, в якій вона сама навчалась. Там же перебувала близька родичка Францішка Мисловська, майбутня дружина її брата Збіґнєва Лянцкоронського, який і був ініціатором побудови розкішного палацу у Тартакові.
Родина Лянцкоронських, батьки Стефанії Урбанської та Збіґнєва Лянцоконського, були благодійниками. Мати Ружа (Розалія) підтримувала школи та притулки, допомагала Львівському театру Скарбека (сучасний театр Заньковецької), співакам опери. Після її смерті у 1895 році, згідно з заповітом, було започатковано благодійну фундацію її імені для стипендій та допомоги хворим артистам з театру. Для цього вона заповіла продати свій палацик у Львові по вулиці 3-го травня. Батько Теодор Лянцкоронський, який володів землями навколо Нижнева 24 травня 1881 року частину своєї землі (ґрунту) продав місцевому кляштору, а частину подарував згромадженню сестер-непорочниць в Нижньові. За проектом засновниці згромадження Марцеліни Даровської у 1883 році монастир (кляштор) паулінів у Нижньові ставав навчальним закладом для дітей з родин, які постраждали за участь у польському повстанні 1863 року. (Цікаво, що через 25 років онука Теодора вийде заміж за людину, чия родина Ярошинських вимушена була виїхати з рідного Поділля, віддавши до казни свої величезні маєтності на Вінниччині за участь у польському повстанні). При Нижнівському кляшторі крім школи було відкрито і каплицю.
Навчати дівчат – нашу героїню Марію та її сестру Терезію – батьками було вирішено відправити подалі від дому, в головний центр сестер-непорочниць в містечку Язлівці, яким керувала Марцеліна Даровська з Нижнева. Це був перший навчально-виховний заклад для дівчаток зі шляхетських родин з поглибленим вивченням релігії, культури, основ подружнього життя. Якщо інші монастирі славились своїми чудотворними образами, то язловецький пишався чудотворною скульптурою Діви Марії. Її у 1883 році виконав з каррарського мармуру скульптор Томаш Сосновський. Двоє дівчаток Марія та Тереза були чудовими та допитливими ученицями, та закінчили навчання серед десяти випускниць школи в 1894-го року. Ми маємо фотографії випускниць із урочистого зібрання в 1904 році. На фотографії присутні дві сестри Урбанські, хоча розрізнити на фото де хто є, дуже важко, бо немає підписів. Батьки дівчат фінансово підтримували монастир, пам’ятаючи про гарні справи свого батька з підтримки сестер-непорочниць.
Монастирська освіта, суворе виховання наклало свій відбиток на життя старшої Марії, яка за складом характеру більше схилялась до самотності та спокою. В дитинстві була хворобливою дитиною. Любила багато і наполегливо читати. Усе своє життя вона продовжувала справу батьків та родини дядька Збіґнева у тому, щоб дати виховання та освіту дівчаткам, які не мали змоги платити за своє навчання. Підтримуючи коштами освітній центр у Тартакові, своєї власної родини Марія так і не створила, опікувалась племінниками Яном (1909 р.н.) та Ядвігою (1911 р.н.) Ярошинськими, дітьми сестри Терезії (1879 Піддубне – 1956 Краків).
Після закінчення польсько-української війни (1918-1919 рр.) повноцінною власницею Тартакова міста, Тартакова села, присілка Тартаківця (тепер це усе один населений пункт Тартаків), з серпня 1919 року і до вересня 1939 року стане саме Марія Урбанська. У Тартакові Урбанська, володіючи значними земельними маєтностями створила гарні умови для розвитку місцевої промисловості, і самостійно вправно управляла господарством, тримала у Тартакові навіть елітних коней. У 1936-37 роках вона продала до армії (війська) 4 коні типу АК та 13 для кінноти, а в 1938-39 рр. ще 13-ть голів. Ймовірно у Тартакові було велике поголів’я коней. Але у літературі про це немає згадок. Старожили села ще пам’ятають останню власницю маєтку Марію Урбанську, яка поважно їздила на бричці.
У вересні 1939 року на Західній Україні, після вступу Червоної армії внаслідок таємних угод між гітлерівською Німеччиною та сталінським СРСР, відбулася хвиля націоналізації землі. Ймовірно у цей період Марія-Ружа-Флорентина Урбанська склала заповіт, подарувавши свій розкішний палац та маєток на корить дітей Сокальщини. Після війни у його приміщеннях відкрили школу, в якій освіту отримали сотні Тартаківських дітей.
Ми маємо фотографію оригінального паспорту Марії Урбанської, який був виданий 6 березня 1940 року у Львові. Нагадаємо, що останні власники Тартакова (Марія та її батько Ян) багато часу проводили у Львові, де вони мали свій будинок-віллу, прописана Марія була за адресою вул. Анджея Потоцького, 5, м. Львів (Вілла Бромільських, сучасна вулиця Генерала Чупринки). У старих адресних книгах навіть зберігся номер телефону Марії Урбанської та запис: URBAÑSKA MARJA. 8.IX Lwow, Potockiego 5, tel. 16-34. Tartaków. Нагадаємо, що крім Тартакова Марія володіла хутірцями Ружанкою та Ксаверівкою, маєтком та палациком в Піддубне, Сокальського району, який продала до 1920 року. Проживали Урбанські у Львові здебільшого в холодний період року – осінь та зима. Ми не знаємо, чи вілла Урбанської у Львові була конфіскована у кінці 1939 року, ймовірно, що з нею трапилось так, як і з тисячами львівських нерухомостей. Але Марія, будучи дамою вже поважного віку та маючи певні вікові хвороби, перебувала у кінці 1939 – на початку 1940-го року ще в ній.
В середині 1940 року (не маючи документів з її справи припускаємо, що це сталось після березня 1940-го року) власниця Тартаківського палацу була репресована та вислана на спец. поселення, ймовірно у Сибір, чи як багато поляків на Поволжя, де містились т.з «польські табори». Пройшовши 5 ув’язнень, після амністії вона залишилась жити в Йошкар-Олі (столиці Республіки Марій Ел, Поволжя). Можливості повернутись на батьківщину, де йшла війна, вона не мала. Ми не знаємо деталей життя Урбанської на засланні, але маємо спогади її подруги з останніх місяців її життя. Від виснаження та хвороб в Йошкар-Олі 2 вересня 1942 року вона померла у віці 66 років, була похована на місцевому цвинтарі. Ми знаємо, що у останні роки життя Марія Урбанська прийняла монашеські обітниці та з Богом у серці залишила цей світ.Так і закінчився земний шлях цієї непересічної особи, яка керувалась у житті глибоким розумінням виконання своїх обов’язків, співчутливістю, добротою, служінням та непожадливістю. Особливістю родини Урбанських, про яку до нас дійшло не занадто багато матеріалів, була активна громадська робота, завзятість до справ шкільництва та благодійництва, і цим вони залишили по собі добру пам’ять та велику повагу.
Використання матеріалів лише за згодою авторки.
На превеликий жаль ми не маємо фотографій мешканців Тартаківського палацу на його фоні, але маємо дитячі та дорослі світлини пані Урбанської, які вперше оприлюднюємо.
На фото вгорі: сестри Терезія та Марія Урбанські (Марія праворуч). Фотографія початку 1880-х років. Використано матеріали з родинного фотоархіву Потворовських із Лондону. Публікується вперше.
Авторка щиро дякує за фотографії, документи із деталями життя та смерті Марії Урбанської пані Терезі Хлаповській та Тадеушу-Кшиштофу Потворовському з Лондону, онукам Терезії ур. Урбанської у заміжжі Ярошинської.
Автор: Оксана Лобко, кандидатка історичних наук, кураторка виставкових проектів, дослідниця палацу у Тартакові.
Використанні матеріали:
- Метричні книги парафії Угнов, Піддубного, Михайлівки та Юзефівки з Головного архіву актів давніх у Варшаві (AGAD) – syg. 1404 (Par. Uhnów, dek. Bełz; Księga metrykalna urodzeń tylko dla wsi: Poddębce, Michałówka, Józefówka, 1794-1853); syg. 1732 (Par. Uhnów, dek. Bełz; Księga metrykalna urodzeń dla wsi Józefówka, Michałówka i Poddębce, 1854-1905), syg. 240 (Status animarum Józefówka, Karów, Michałówka , Poddębce, Expozytura Wierzbica [Spis imienny parafian].
- Дати про народження та смерті представників родини Лянцкоронських, Урбанських взято з надписів на цвинтарних плитах Краківського цвинтарів. Подяка за пошук цих матеріалів пані Тетяні Федорів (Збараж).
- Jazłowiec. Jazłowiec: Wyd. SS. Niepokalanego Poczęcia N.M.P., 1939.
- Оксана Лобко. Коли Тартаківський палац ще був палацом. Містечко Тартаків на Львівщині та історія його власників (Наукове дослідження та ревіталізація палацово-замкового та паркового комплексів (пам’яток історії та архітектури XVIII – XIX ст.) у Тартакові та Львівщині). – Київ, 2019. – 79 с. Рукопис.