Історія маєтку Росновських-Едерів


Недалеко від найменшого українського міста Угнова розташоване село Піддубне (укр. Піддубне чи Піддубці, польською Poddębce (Poddebce, Poddubce). Дослідникам історії Сокальщини та Тартакова воно цікаве як родинне «гніздо» Росновських та Лянцкоронських. Тут народились двоє власників Тартаківського палацу – ініціатор його побудови Збіґнєв Лянцкоронський (1850, Піддубне – 1929, Краків) та його племінниця Марія Урбанська (1876, Піддубне – 1942, Йошкар-Ола), яка була останнью його власницею.

Село Піддубне лежить поміж найменшим містом Угновим, до якого було трошки більше 2 км., і селом Карів, що з ним майже межує, бо відділяє їх тільки толока та ліс. Знаємо, що у давні часи в Піддубному навіть були присілки: Niechcialówka, Zadnią Ląką та німецька колонія Josefinendorf. Вздовж села простягався шлях, який сполучав Угнів та Рава-Руську. Недалеко від шляху тече річка Солокія. Село входило до ґміни Вєжбіца Равського повіту Львівського воєводства Польської республіки. Після анексії СРСР Західної України в 1939 році Піддубне включене до Угнівського району Львівської області. В 1951 році Юзефівка (Йосифівка – село ліквідоване), Михайлівка та Піддубне як єдині села ґміни Угнів були приєднані до Радянського Союзу в рамах Польсько-радянської умови про обмін ділянками територій та зміни кордонів від 1951 року.

Використання матеріалів лише за згодою авторки.

Сьогодні Піддубне розташовується з українського боку кордону поряд із демаркаційною лінією. Нині Піддубне раніше мало польську назву Poddubce, у кінці ХІХ ст. її змінили на Poddąbce, а в міжвоєнний час почали використовувати назву Poddębce. Село ймовірно мало давню історію, яка практично невідома в наш час. В різних книгах та документах починає з’являтись як власність родини Росновських із середини ХІХ ст. (1855 рік) із розташованим у ньому невеличким палациком. Цей палацик, починаючи з середини ХІХ століття разом із селом Піддубне та присілками Юзефівка та Михайлівка належав родині Росновських – Францішку-Ксаверію (бл. 1796-1877)  та його дружині Антоніні із Секержинських (1794/1795-1862), потім через шлюб їхньої дочки Розалії (перейшов у володіння Ланцкоронських, пізніше знову через шлюб вже дочки Розалії та Теодора Ланцкоронських Стефанії перейшов у володіння родини Урбанських (Poddąbce z Łapajówką, Józefiną i Leopoldówką).

Карта Galizien und Lodomerien Фрідріха фон Міга (1779–1783) із позначенням населенного пункту Піддубне. Mapire.

Проживаючи у Львові, Ружа Лянцкоронська (уроджена Розалія Росновська) переїжджає до Піддубного, облаштовуючи там своє життя та життя своїх малолітніх дітей. В палацику в Піддубному народились її діти Збіґнєв-Юзеф-Ксаверій – 10.02.1850, Стефанія-Антонія-Терезія – 20.10.1857, Станіслав-Іоан-Теодор – 1.08.1863, натомість у Львівському палаці Лянцкоронських з’явились на світ Броніслав-Мар’ян – 02.07.1851 та Хелена-Марія Лянцкоронські – 24.04.1854. Всього в родині було 5-ро дітей, до дорослого життя дожили лише двоє. У Піддубому через хворобу мала дочка Хеленка помирає в серпні 1859 року, похована була на місцевому цвинтарі. Після шлюбу з Яном Урбанським (1849-1931)  у 1875 року в палац у Піддубному переїжджає жити на деякий час Стефанія, уроджена Лянцкоронська, там народжуються її дві дочки: Марія-Ружа-Флорентина – 2 вересня 1876 року, яка стане останньою власницею Тартаківського маєтку, та Терезія-Марія-Анна-Антоніна – 6 квітня 1879 року.

Палацик у Піддубному. З книги Романа Афтаназі. Фото до 1939 року.

Роман Афтаназі у своєму дослідженні, спираючись на спогади дітей останнього власника маєтку, датує продаж Піддубного та присілків 1912 роком – Марія Урбанська продала землі новій власниці, Марії Едер. Можливо, це сталось трошки пізніше, у 1919 році, оскільки Марія Урбанська стає власницею Тартакова із серпня 1919 року, а перед цим він був у власності Марії Едер, яка натомість від Урбанської купує Піддубне. Тобто відбувається своєрідний обмін маєтками, пані Едеровій потрібно було забезпечити своїх дочок.

Право власності на Піддубне від Урбанської перейшло до Марії Едер (із дому Станек), яка на той час була вже вдовою по Мирославу Едеру із 4 дочками. Дочки: Марія заміжня за Ромуальдом Врабетцом, Ванда заміжня за Броніславом Яновським, Броніслава заміжня за Владиславом Ремінем та Михайлина – дружина Адама Вендруховського. В останні роки перебування Едер у Піддубному, маєтком та господарством займався її зять Адам Вендруховський (Adam Wędrychowski) гербу Сліповронь (21 жовтня 1895 р. – помер у таборі травня 1945 р., похований у Кракові в родинній крипті). Адам був одружений з Михайлиною Едер (17.09.1902 – 15.11.1977 Краків). Марія Едер була власницею Віцина з чудовим палацом та Піддубного, а перед цим кілька років Тартакова з присілками. Померла у 1932 році, похована в родинній каплиці в селі Віцин (сучасне село Смереківка в Перемишлянському р-ні Львівської обл.).

Палацик у Піддубному. З книги Романа Афтаназі. Фото до 1939 року.

Відомо, що 3 липня 1908 року в Піддубне охопила масштабна стихія пожежа, яка практично знищила усе село. В страшній пожежі згоріло понад 180 господарств. За згадками у пресі знаємо, що тодішній власник Урбанський (певно Ян Урбанський, батько Марії та Терезії) ніяк не допоміг у боротьбі з полум’ям місцевим людям. Після стихії у Піддубному залишився двір садиби, винокурня, господарчі забудови, парафіяльна школа, церква, плебанія та біля 20 хат у селі. Цю пожежу списали на сина власника п. Мармороша з сусіднього Карова, який бавився з вогнем.

В Піддубному від 1908 була церква Опіки Пресвятої Богородиці. Католицька парафія належала до Угнівського деканату Перемишльської єпархії. Релігійним центром римо-католицької громади був костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Угнові.

Через Піддубе проходив залізничний шлях, який сполучав Раву-Руську з Гребенним. Велика частина мешканців Піддубного були українці, решта – поляки та було багато німецьких родин, які працювали чи на місцевому господарстві, чи в Угнові. На 1.01.1939 в селі проживали 1250 мешканців, з них 1075 українців-грекокатоликів, 140 українців-римокатоликів, 15 євреїв і 20 поляків.

Atlas geologiczny Galicyi. Z. 10. cz. 2, Kart sześć: Bełżec i Uhnów (X. 3)
із позначками жовтим коліром фільварку (садиби та плацику) та господарчих приміщень з винокурнею.

Палацик.

До нашого часу не збереглось цієї давньої садиби, місцеві називали її фільварком. Садиба (двур) з невеличким палациком була збудована ймовірно в 1 половині ХVІІІ століття, постраждала під час другої світової війни, остаточно розібрана після 1951 року. Ймовірно каміння з неї пішло на будівництво колгоспної тваринної ферми, старі будівлі якої якраз розташовані на місці колишнього великого панського фільварку. Або на хати жителів села. Нові мешканці, що приїхали до Піддубного після 1951 року згадують лише залишки першого поверху цієї колись міцної строї будівлі.

Історичних нарисів про початок будівництва плацику досі не знайдено, єдині згадки – це розповіді місцевих мешканців, записані Романом Афтаназі, та спогади спадкоємців Піддубного по родині Едер. Згідно із місцевими розповідями, палацик мав глибокі підземелля із склепіннями, збудованими із довгих цеглин. Від нього пролягав довгий склепінчастий коридор, який ймовірно вів до костелу в Угнові (за 2 км.) і у давні часи слугував сховищем для місцевих мешканців. На 1910 роки коридори підземелля вже були завалені, без жодного доступу до них, а підвалом родина користувалась для збереження продуктів.

Креслення кімнат у плацику зроблено нащадками Марії Едерової. З книги Романа Афтаназі.

Сам палацик був збудований із міцної цегли у стилі необароко. На давню будівлю вказували як внутрішні так і зовнішні елементи декору. Композиція головного фасаду симетрично-осьова, основана на семи вертикальних вісях. Двоповерховий, прямокутний, симетричний. На початках був досить простої зовнішньої будови, із товстими стінами. Декоративне оздоблення фасаду й інтер’єрів споруди зазнало значних змін у часі і при зміні наступних власників. Накривав будинок високий, ламаний чотирьохскатний ґонтовий дах. Як пише Афтаназі, що не виключено, цей дах раніше був ще вищим, а його форма могла походити з перелому ХVIII та XIX ст. Як з фронтальної, так і з тильної сторони у даху були дві чудові овальні люкарни із дашками. Над будинком височили два димарі.

На переломі ХVIII та XIX cт. будинок із зовнішньої сторони був перебудований, отримавши елементи неокласицизму, хоч і надалі утримував свою ідеальну симетрію. Новими елементами стали оригінальні двоповерхові портики. Нижню частину цих неглибоких портиків утворюють три півциркульних замкнутих аркади. На головному фасаді був портик із чотирма псевдо тосканськими колонами.

Використання матеріалів лише за згодою авторки.

На центральній осі — арковий вхід до будинкуіз дерев’яними дверима, натомість усі інші дверні та віконні прорізи були прямокутні. На давність цієї будівлі вказували мури (стіни), товщина яких була понад 1 метр. Але, як ми вже зазначали, внутрішні приміщення були переплановані протягом довгого часу та зміни власників, кімнати навіть після реконструкцій мали висоту понад 3,5 метри. Збереглись замальовки організації внутрішньої площини за останніх власників: на першому поверсі (партері) знаходились кілька гостьових кімнат, дві кімнати для служби, спіжарня – комірчина для продуктів, кухня та велика сінь (коридор). На другому поверсі вже проживали власники, там були дві спальні, салон, канцелярія, обідня кімната та коридор. Зупинимось на сені, вона була достатньо вузька, але її підлога була викладена дерев’яною бруківкою (брук), а з кожного боку були дерев’яні бічні бордюри. Ймовірно, колись це приміщення мало в’їзд для повозів (карет), тому і стіни були забезпечені від оббивання колесами, для зручного проїзду та сходження з карети.

Підлоги були дерев’яні, складалися з окремих дощок – мостин, лише в салоні вони були складені в квадратні рами. В салоні також був кутовий камін з лиштвами із білого мармуру. В інших кімнатах були печі, прикрашені кахлями в білих чи бордових кольорах, датовані 19 ст.

Парк у Піддубному. З книги Романа Афтаназі. Фото до 1939 року.

Після останніх власників залишилась велика бібліотека. Пам’яток по Росновських, Лянцкоронських та Урбанських практично не залишалось, можливо деякі елементи меблів. Вся площа маєтку була розташована в межах декількох гектарів зелених насаджень. На 1938 рік розмір маєтку становив 1470 гектарів, в більшості це було ліси. Палацик був оточений парком, який мав старі дерева, серед них ліпи, ясені, в’язи. Піддубне було відомо в околицяхсвоїми старовинними, розлогими в’язами, які мали розкішне гілля. Від брами, що стояла на осі дому на захід і до залізничної станції вела широка алея з дерев. Праворуч були господарчі будинки фільварку, з лівої сторони був невеличкий ставок. З правої сторони ближче до палацу була розташована старовинна дерев’яна офіцина під ламаним ґонтовим дахом, яка слугувала домом для служби, адміністратора, садівника, тут була кухня, а також тут жили сезонні працівники, здебільшого бойки. Перед домом розташовувалась кругла галявина, що відігравала роль організаційного центру тераси. Вона завжди була гарно доглянута, підстрижена, з висадженими сезонними квітами. Клумби вели до широкої липової алеї, яка через 300 метрів продовжувалась ясеневою алеєю. Між двома алеями був овочевий та фруктовий сад. Навпроти офіцини для служби стояла фігурка Матері Божої. В північній стороні від дому та парку розташовувалась винокурня та ще дві господарських будівлі.

Автор: к.і.н. Оксана Лобко @Oksana Lobko.

Авторка щиро дякує за уточнення деталей щодо розташування старої садиби історикині з Піддубного пані Галині Губені та місцевим мешканцям, які згадали про історичні деталі та розташування давніх забудов.

Будемо вдячні за доповнення статті фотоматеріалами та історичними згадками про Піддубне, власників та його мешканців.

У дописі використані документальні та картографічні матеріали:

  1. Słownik geograficzn Królestwa Polskiego. T. VIII: Perepiatycha – Pożajście [Poddubce, rus. Piddubci, Jozefinendorf]. Warszawa 1887 – Tom VIII, s. 372.
  2. Roman Aftanazy, Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. Cz. 2, [Ziemie ruskie Korony]. T. 6, Województwo bełskie, Ziemia Chełmska województwa ruskiego. Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1995. – s.175-181.
  3. Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej z 1934 r. nr 64, poz. 550 (Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 14 lipca 1934 r. o podziale powiatu rawskiego w województwie lwowskiem na gminy wiejskie).
  4. Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej z 1952 r. nr 11, poz. 63 (Umowa pomiędzy Rzecząpospolitą Polską a Związkiem Socjalistycznych Republik Radzieckich o zamianie odcinków terytoriów państwowych, podpisana dnia 15 lutego 1951 r. (ratyfikowana zgodnie z ustawą z dnia 26 maja 1951 r.)
  5. Olbrzymi pożar. «Kurjer Lwowski». 311, s. 5–6, 6 lipca 1908.
  6. Метричні книги парафії Угнов, Піддубного, Михайлівки та Юзефівки з Головного архіву актів давніх у Варшаві (AGAD) – syg. 1404 (Par. Uhnów, dek. Bełz; Księga metrykalna urodzeń tylko dla wsi: Poddębce, Michałówka, Józefówka, 1794-1853); syg. 1732 (Par. Uhnów, dek. Bełz; Księga metrykalna urodzeń dla wsi Józefówka, Michałówka i Poddębce, 1854-1905), syg. 240 (Status animarum Józefówka, Karów, Michałówka , Poddębce, Expozytura Wierzbica [Spis imienny parafian].
  7. Центральний Державний історичний архів України, м. Львів. – Метричні книги парафії св. Андрія у Львові – ф. 618. – оп. 2. – спр. 1025-1031 (книги за різні роки).
  8. Центральний Державний історичний архів України, м. Львів. – Метричні книги парафії св. Марії Магдалини у Львові – ф. 618. – оп. 2. – спр. 2932.
  9. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — С. 65.
  10. Łomnicki, Alojzy Marian. Atlas geologiczny Galicyi. Z. 10. cz. 2, Kart sześć: Bełżec i Uhnów (X. 3), Biblioteka Narodowa w Warsawie, syg. ZZK 0.3 220.
  11. Bełzec und Uhnów [Austro-Węgry, kraj koronny – Galicja], 1912. Archiwum Państwowe w Przemyślu. Zbiór map. – syg. 93; syg. 94.
  12. Böheim v. Heldensinn. Spezialkarte der österreichisch-ungarischen Monarchie. Bełżec und Uhnów: Zone 4. Wien, 1898. – Biblioteka Jagiellońska, syg. BJ Kartogr. M 37/1 43.
  13. Карта Galizien und Lodomerien Фрідріха фон Міга (1779–1783) із зображенням Піддубного.  Скріншот зі сайту http://mapire.eu
  14.  Дати про народження та смерті представників родини Лянцкоронських, Урбанських та Едерів взято з надписів на цвинтарних плитах двох Краківських цвинтарів. Подяка за пошук цих матеріалів пані Тетяні Федорів (Збараж).
  15. Використано матеріали з родинного архіву Потворовських з Лондону (подяка пані Терезі Хлаповській та Тадеушу-Кшиштофу Потворовському).
  16. Використано матеріали: Оксана Лобко. Коли Тартаківський палац ще був палацом. Містечко Тартаків на Львівщині та історія його власників (Наукове дослідження та ревіталізація палацово-замкового та паркового комплексів (пам’яток історії та архітектури XVIII – XIX ст.) у Тартакові та Львівщині). – Київ, 2019. – 79 с. Рукопис.


Привиди Сокальщини. Підтримай наш проект!

Залишити відповідь