Свій початок історія залізниць бере від 1830 року, коли вперше між англійськими містами Манчестером і Ліверпулем пролягли металеві рейки довжиною 49,5 км., по яких вперше проїхав грохочучи поїзд. З цього часу почалося інтенсивне будівництво залізниць.
В Австрії перша колія з’явилася вже через шість років. Австрійський уряд, що надавав великого значення Галичині як сировинній базі для західних провінцій монархії, відразу запроектував будівництво залізниці, яка мала з’єднувати спочатку Відень із Краковом, а далі простягтися аж до австроросійського кордону. З цією метою було засновано Акціонерне товариство Північної залізниці імені імператора Фердинанда. Для вироблення проекту було створено комісію, яка в 1842 році закінчила дослідження і визначила головний напрямок Галицької залізниці по лінії: Бохня-Дембіца-Жешув-Пшеворск-Перемишль-Львів. У кінцевому пункті вона розгалужувалась на кілька напрямків: Львів-Красне-Броди, Львів-Красне-Золочів-Тернопіль-Підволочиськ і Львів- Ходорів-Станіславів-Чернівці.
З будівництвом залізниці австрійський уряд намагався повністю колонізувати Галичину та Буковину і перетворити їх у сировинний придаток і вигідний ринок збуту промислових товарів. А з’єднання з російською Південно-Західною залізницею давало великі економічні вигоди від перевезення сировини і продуктів землеробства з Росії до країн Західної Європи. Отже, Галицька залізниця мала стати загальноєвропейською, її будівництву уряд надавав стратегічного, тобто першочергового значення в порівнянні з іншими залізницями на території Австрійської монархії.
Будівництво Галицької залізниці ставило перед собою стратегічну мету: враховуючи традиційне суперництво з Росією на південному сході Європи, Австрія намагалася укріпити свої прикордонні райони. Із введенням в експлуатацію головних залізничних магістралей виникла потреба в будівництві колій місцевого значення. Було прийнято закон, який дозволяв окремим підприємствам і фірмам будувати такі залізниці. Крайовий сейм, враховуючи важливе значення місцевих залізниць для краю, заохочував їх будівництво. Фірмам, які їх будували, надавались дешеві кредити, їх звільняли від сплати податків, а окремі з них одержували безплатну допомогу зі спеціально створеного фонду. За короткий час були побудовані місцеві залізниці Ярослав – Рава Руська-Сокаль і Львів-Рава-Руська-Белзець.
Таким чином, 6 липня 1884 року по залізничній лінії Ярослав-Сокаль пройшов перший потяг. На перший погляд, це просто монорельсова лінія місцевого значення. Щодня п’ять-шість пар поїздів просто нагадуватимуть Вам про присутність залізниці в цьому регіоні. І, насправді, виглядає дивним, що в такому місці є залізниця. Чи тому, що тут не було великих населених пунктів або промислових підприємств, а також у вікно поїзда можна було побачити нескінченні поля, які часто були покриті більш чагарниками, ніж пшеницею. Це також не був якийсь комунікаційний логістичний вузол. І тому це заслуговує на увагу. Незважаючи на багато несприятливих умов, ця лінія була не тільки створена і розвинена, але й мала яскраву історію.
Центральним вузлом лінії стала станція Любачув. Проте цей вибір був випадковим. І сталося це через те, що, коли в кінці XIX століття влада Галичини планувала побудувати нову залізничну лінію і «стратегічний» пункт у місті Цишанів, місцеві радники досить твердо висловили незадоволення тим, що присутність залізниці у їхньому регіоні є небажаною. Це небажання було пов’язано з тим, що повз місто проходитимуть потяги, що викликатиме пожежі на полях та викиди пари та пилу у повітря, що зашкодить випасу великої рогатої худоби.
Спочатку, у зв’язку з російською оборонною політикою Сокаль не мав зв’язку з Володимиром. Ситуація змінилася, коли влітку 1914 року царська армія захопила території Галичини і в той же час ці землі опинились відрізаними від імперії. Таким чином, росіяни були змушені побудувати 50-кілометрову ділянку Сокаль-Володимир, що вони і зробили взимку 1914-1915 років за три місяці.
На фото вгорі: залізнична станція Кристинопіль. Поштівка 1917 року.
Червоноград – вузлова вантажопасажирська станція, яка підпорядковується Львівській залізниці. Станцію відкрито 23 листопада 1887 року в складі лінії Ярослав – Сокаль. Будівлю станції зведено у 1902-му році. Спочатку станція називалася Кристинопіль, але з 1964 року має нинішню назву.
Перший потяг пройшов через Кристинопіль з Ярослава до Сокаля 1 липня 1884 року. З серпня 1914 року по липень 1915 року, у часи Першої світової війни, у прифронтовій зоні російські військові продовжили колії до Володимир Волинського та Кам’янки-Струмилової, збудувавши мости через Солокію та Рату. Мости були виготовлені в Росії, а на місцях тільки змонтовані.
З 1945 по 1951 роки проїхати поїздом з Сокаля до Львова було неможливо. Залізнична станція Сокаль (селище Жвирка) та станція Кристинопіль знаходились на території Польщі. В ті часи було прокладено асфальтовану дорогу в об’їзд Кристинополя. Дорога проходила через Сокаль-Поторицю-Бендюгу-Заставу. Дорога була потрібна, бо в той час йшла інтенсивна розвідка вугільних покладів у Великомостівському районі. Трест «Львіввуглерозвідка» знаходився в Сокалі.
Автори: Юрій Гринів та Олександр Коркішко.
Джерела: “Сторінками історії Галицької залізниці”, Димитрюк В.М.; Mapster; архів Львівської залізниці; “Świat Kresów”, Tomasz Kuba Kozlowski, Danuta Blahut-Bieganska; Sokal – historia i dzień dzisiejszy miasta i rejonu, Ogólnopolska Baza Kolejowa.