Конгрегація сестер Непорочної Діви Марії

Історія Конгрегації Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії сягає кінця 19-го століття. У той час нещастя та неграмотність поширювалися на українських землях серед сільського і міського населення. Священнослужителі Греко-Католицької Церкви бачили ці проблеми і вживали заходів, спрямованих на покращення становища української нації. Місіонери добре розуміли, що їхня діяльність не принесе повних, довготривалих результатів, якщо не буде систематичної духовної роботи з молодим поколінням.

У травні 1891 року отці Василіяни проповідували парафіяльні місії у Жужелі (тепер Жужеляни), Сокальського повіту. У той час до отця Єремії Ломницького зголосилися дівчата, які хотіли приєднатись до монастиря. Це був хороший момент для заснування першого активного жіночого згромадження, основним завданням якого було б працювати над підвищенням релігійної, національної та суспільної свідомості української нації. Він попросив місцевого парафіяльного священика, отця Кирила Селецького про допомогу у створенні нової жіночої спілки. Василіянські отці погодились надавати сестрам духовне керівництво, а отець Кирил зобов’язався побудувати перший дім для сестер у Жужелі, а також надати фінансову та матеріальну допомогу.

Будинок Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії було відкрито 15 травня 1893 року у Жужелі. Першою серед Сестер стала Михайлина Гордашевська зі Львова, яка обрала собі ім’я Йосафата, на честь великого українського святого мученика Йосафата Кунцевича. Вона навчала сестер як працювати з дітьми. Зосереджувала увагу не тільки на релігійній освіті, але й на вивченні пісень, віршів та ігор.

Головне завдання Конгрегації полягало в тому, щоб допомогти тим, хто цього найбільше потребує, шляхом виховання дітей та молоді, турботи про дітей-сиріт, хворих, утримання Божих храмів тощо.

Місія розширюється. Згодом будинок Сестер Служебниць було відкрито і у Кристинополі. Перше приміщення новіціату було освячене 1894 року і являло собою перебудову зі старої корчми на монастир. Будівля була дерев’яна. Із часом монастир неодноразово перебудовувався та добудовувався, оскільки кількість дівчат, бажаючих вступити до Згромадження Сестер Служебниць, постійно зростала.

У переддень Другої світової війни Кристинопільський новіціят являв собою цілий комплекс, а саме: «два мурованих двоповерхових доми – перший новіціят, другий, щоправда недобудований, – у майбутньому мав служити як осередок Головного Уряду Згромадження, також була лічниця, захоронка, пральня. Сестри вели доволі велике господарство, мали велике поле». Саме в час Другої світової війни цей монастир, напевне через те, що був доволі великим, неодноразово піддавався доволі сильним бомбардуванням. Воюючі сторони очевидно не знали, що об’єктом їхніх атак ставав жіночий монастир, а не штаби командування супротивників.

Катастрофічними та, на жаль, кінцевими днями цього монастиря стали воєнні дні середини липня 1944 року. У цей час німецькі війська швидко відступали під натиском радянських. Причиною такої сильної атаки на монастир з боку радянських військ стало близьке розташування німецьких військ та їх озброєння довкола дому сестер. Це й спровокувало радянську авіацію взяти під свій приціл із усього Кристинополя саме монастир Сестер Служебниць.

Хоча монастир був майже дощенту знищений, усі сестри залишилися живими. Лише одна сестра загинула. Це була 24-річна сестра Тарсикія Ольга Мацьків, у яку, в ці воєнні дні, а саме 18 липня, без попередження вистрілив радянський воїн лише за те, що вона була «монашкою». Під час свого Апостольського візиту в Україну 2001 року Папа Іван Павло ІІ проголосив її Блаженною.

Протягом певного періоду у цьому монастирі перебувала і Йосафата Гордашевська. Блаженна Йосафата любила Кристинопіль, любила чудотворну ікону Кристинопільської Божої матері, перед якою часто молилася, тому і бажала тут померти, радіючи, що має так багато молодих сестер.

Блаженна Йосафата упокоїлася в передбачений нею день — свята Благовіщення Пресвятої Богородиці 1919 року, і тут була похована. Її тлінні останки спочивали на території старого Кристинопільського цвинтаря до 1982 року. Вони були перевезені до Італії, де знаходяться в каплиці Генерального дому Сестер Служебниць в Римі. За приклад героїчного життя сестра Йосафата теж була проголошена Блаженною під час приїзду Папи Івана Павла ІІ в Україну у 2001 році.

У 1992 році Сестри Служебниці святкували 100-літній ювілей від заснування свого Згромадження. Мабуть із нагоди цього ювілею за ініціативою старожилів Кристинополя (тепер Червоноград), а саме п. Зеновія Войтовича, розпочато будівництво нового монастиря Сестер Служебниць на вул. Шевській, 42. Люди дуже хотіли, щоб сестри продовжували у місті працю своїх попередниць. 7 квітня 1994 року будинок було урочисто посвячено і названо домом Преподобної Матері Йосафати.

Сьогодні Конгрегація налічує понад 700 сестер-служебниць у багатьох країнах світу, серед яких Україна, Бразилія, Канада, США, Словаччина, Польща, Сербія.

На фото вгорі: сестри Кристинопільського новіціату, 1938 рік.

Підготував: Юрій Гринів.

Джерела: Zgromadzenie Siostr Sluzebnic NPM; Сестри служебниці Непорочної Діви Марії.