Блаженна Тарсикія – Ольга Мацьків

Ольга Мацьків народилася 23 березня 1919 року у м. Ходорові Жидачівського району Львівської області у сім’ї Романа і Марії Мацьків. Батьки Ольги були середньо класу, християнами Греко-Католицької Церкви. Ольга — перша дитина у сім’ї, де у 1921 р. народилась Стефанія, у 1923 р. — Євстахія та у 1925 р. — Ярослав. Батько, Роман Мацьків, 1888 року народження, працював у м. Ходорові начальником залізниці, а коли її перенесли до Рави-Руської, то разом із сім’єю переїхав туди. Мати, Марія Мацьків, 1890 року народження, з роду Кука, була домогосподинею та виховувала своїх дітей, навчаючи власним прикладом сумлінного виконання своїх щоденних обов’язків та любові до Бога.

Ольга вже з раннього дитинства часто ходила до церкви на богослужіння. Про її дитинство багато згадує у своїх спогадах племінниця с. Тарсикії (донька Євстахії) Ольга Кудлик, якій про сестру розповідали рідні: “Вона була дуже послушною, розсудливою, любила і шанувала своїх родичів, сестер і брата. Подібне розповідає сестра Ольга Дикун: “Малою збирала квіти в полі і заквітчувала придорожнього хреста, коли бігала до бабуні. Милосердилась над звірятами і збирала всяке каліцтво на подвір’я, де робила перев’язки, складала поламані ніжки”. Отже, ця доброта та милосердя матері виробили певний духовний стан малої Ольги, яка в кожній дрібниці намагалася бачити діло рук Божих.

Початкову школу Ольга успішно закінчила у м. Ходорові, де й почала ходити до гімназії, але у зв’язку з переїздом сім’ї до Рави-Руської вступила до “Державної Промислової Жіночої Школи” у Львові. Після закінчення школи все більше почала думати про цілковиту посвяту Богові. Але мати не хотіла й чути про монастир, ставила різні перешкоди. Щоб “вберегти” від цих замислів доньку, навіть не впускала її до церкви: “Ольга була побожна, сповідалася щотижня… Часто виходила раненько, коли батьки ще спали, до церкви на Службу Божу й до Святого Причастя. Тоді замикала дім на ключ і верталася, заки мама і тато встали, і йшла приготовляти снідання, щоб ніхто не пізнав, що була в церкві. Так мусіла критися перед мамою. Мама і чути не хотіла про монастир”.

Ольга сповістила батькам, що хоче вступити до Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії і попросила у них благословення. Мати так і не дала на це своєї згоди, але батько поблагословив її та випровадив у дорогу. Ольга разом із своєю товаришкою Ольгою Горечою приїхала до монастиря і попросилися до Згромадження.

3-го травня 1938 року Ольга вступає до монастиря у Кристинополі. Цей день стає днем початку дороги за Христом, яка завершилась “Голготою” під час другого приходу більшовиків на Галичину. З перших днів у монастирі дівчина справила чудове враження, була дуже мила і завжди усміхнена. Усі любили її через простодушність, щирість, покірність, та веселість вдачі, готовність послужити, допомогти іншим сестрам, задовільнялася малим, усі обов’язки завжди виконувала точно, була працьовита й відповідальна.

4 листопада 1938 року Ольга прийняла облечення (монаший одяг), взявши собі монаше ім’я Тарсикія, а невдовзі й перші обіти. Мала за обов’язок відповідати за робітню в монастирі, за фірту у новіціатському домі, працювала у господарській школі вчителькою крою та шиття.

У першому наступі 1939 року більшовики кинули бомбу на монастир, але тоді жертв не було. Сестри пережили це лихоліття, хоча й монастир зазнав великих втрат. У 1943—1944 роках, коли радянські війська почали все ближче підходити до Західної України, сестер почали готувати до того, що можуть настати переслідування. Той, хто хотів, міг покинути монастир і піти додому, але, за свідченням сестри Дарії Градюк, ні одна монахиня не скористалася цим.

Ранком 17 липня 1944 р. вже було відчутно, що воєнні дії невдовзі розпочнуться, а ввечері цього ж дня розпочалось бомбардування. 50 сестер змушені були спуститись у схованку, яку заздалегідь приготували. На їх устах і далі не вмовкали слова молитви. Вони з вірою та відданістю Богові покладались на Його Провидіння, а серед них і с. Тарсикія.

Бомбардування не оминуло монастир Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Декілька снарядів влучило у монастирські будівлі, а інші впали на території монастиря. На ранок 18 липня 1944 року бойові дії стихли, а сестри почали готуватися до Св. Літургії, яку кожного дня до них приходив служити магістр новіціяту о. Йосиф Загвійський.

Про смерть Тарсикії сестри-очевидці згадують так: “То було вже так над ранком, чекали ми, що прийде отець магістр на Службу Божу, десь тут почули дзвінок, хвіртка задзвонила. Сестра вийшла … якраз більшовик встрілив і застрілив одну нашу сестру … Вона навіть не дійшла до брами”.

Питання, чому с. Тарсикія не впустила військових, вияснює с. Дем’яна Чепіль у спогадах про сам момент смерті блаженної, яка була очевидцем цього. Усі сестри ще були у пивниці, а “…в домі залишилися тільки я, с. Дем’яна, с. Марія Бородієвич і с. Тарсикія. Несподівано військовий задзвонив до фірти. Ми зірвались на дзвінок, але с. Тарсикія випередила мене, побігла перша. Нагло спостерегла, що немає ключа до фірти, обернулась і попросила с. Марію про ключ. У тій хвилині військовий через віконце брами стрілив з автомату, пробивши голову с. Тарсикії. Вона — на моїх очах — відразу впала”.

Сестра Тарсикія відчувала свою близьку смерть. Кілька днів пред тим говорила, що є чомусь неспокійна, боїться. Напередодні, будучи в церкві, висповідалася, а також багато часу провела в молитві.

Увійшовши до підвалу, більшовики побачили тіло с. Тарсикії. “Старшина здивовано запитав: “Хто це зробив?” Тоді один з них признався: “Це я її забив.” На питання настоятельки с. Моніки Болести, навіщо він це зробив, відповів: “Тому, що вона монашка”.

Неподалік монастиря був цвинтар, але поховати там с. Тарсикію не було змоги, бо воєнні дії й надалі не припинялись. Тому її було поховано у монастирському городі біля статуї Матері Божої. На похороні були навіть ті, що її вбили.

Згодом тлінні останки преподобної Тарсикії були перенесені із Кристинополя до Львова, де її перехоронили на спільній могилі Сестер на Личаківському цвинтарі. Під час свого Апостольського візиту в Україну 2001 року Папа Іван Павло ІІ проголосив її Блаженною.

Будинок Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. 1908 рік.

Події ІІ-ої Світової війни 1944 року зруйнували нормальне монастирське життя. Будівлі згоріли, а сестри внаслідок цього залишились без приміщень, де могли б жити. Тимчасовий захист та притулок надали їм оо. Василіяни, але вже невдовзі сестри пересилилися до будинку св. Йосифа. Це був колишній дитячий садок (захоронка) із пральнею поряд, який тепер став притулком для новіціяту Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, що на цей час нараховував 49 членів.

На початку весни 1946 року вже було видно, що радянська влада не дозволить існувати цьому монастирю, оскільки заходи ліквідації Української Греко-Католицької Церкви набирали все нових розмахів. Після “Львівського собору” та арешту єрархії Церкви влада заповзялася за монастирі. “8 травня 1946 року почалися останні дні новіціату. Сестри прощалися з рідними руїнами і назавжди поливали їх рясними сльозами, беручи з собою частку того духа, що панував у цьому домі…” Монастир припинив свою діяльність. Деякі сестри розійшлись по роботах, інші продовжували свою діяльність за кордоном.

 

Підготував: Юрій Гринів.

Джерела: Сокаль і Сокальщина (Роман Сиротич); Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії (Дарія Пітулик)

2 comments on “Блаженна Тарсикія – Ольга Мацьків

Залишити відповідь