Таємниці підземного Кристинополя

Я і моя родина мешкали в Доброчині, поряд з Кристинополем. Мій дід Павло записував події, які відбувалися в тутешніх насе­лених пунктах. Він також мав книжку про Кристинопіль, видану польсь­кою мовою, де були подані історичні розвідки про це місто і надруковані плани підземних ходів. На жаль, цього видання уже не маю. У 60-ті роки минулого століття один з львівських журналістів позичив цінну річ і “забув” віддати. Але роз­повім, про що я у дитинстві вичи­тав з книжки і згодом, у підлітковому віці, бачив на власні очі.

Кристинопіль як фортеця був побудований на болотяній низині. Між іншим, і сусідній Белз – теж так. Містечко захистили від татаро-монгольської навали по пе­риметру високим муром. Пам’ятаю, зліва, неподалік від нинішньої церкви св. Володимира, десь до 70-их років ще зберігалися рештки цього захис­ного укріплення. Дорога від Сокаля до Львова поряд з містом була вимо­щена міцною цеглою. Очевидно, задля порятунку від чужинців під містом, також з цегли, були прокла­дені підземні ходи у повний зріст людини і завширшки 2-2,5 метра. Наскільки мені відомо, підземна галерея мала головний вхід біля ко­лишньої котельні палацу Потоцьких (нині вхід замурований). Далі підзем­ний хід простягався під дорогою (те­перішньою) до греко-католицького монастиря. Звідти – попід кінотеатром (до слова, кінотеатр руйнується саме тому – осідає. Скільки не заливали бе­тону для міцності у фундамент цієї соціалістичної будівлі – усе марно). Від кінотеатру хід знову через дорогу і далі, прокладено до того ж палацу Потоцьких. Отож, можна припустити, що галерея повторювала периметр захисного муру з його внутрішньої сторони. І слугувала нагальним потребам містечка-фортеці. На випадок великої біди був підготовлений ще один спосіб порятунку від ворогів. Від палацу, навпростець, під рікою Західний Буг (!) і аж до Бендюзького лісу наші пращури змайстрували надійний підземний спасунок. Де у лісі вихід – не знаю. Але певен: він там є.

На початку п’ятдесятих років, коли поляки уже пішли, а радянська влада ще не встигла узяти все під свій контроль, я з кількома ровес­никами спускався в цей підземний хід. Спочатку ми трохи понишпорили в підземних «володіннях» безпосе­редньо під палацом (там просторо), а далі пішли галереєю на схід у напрямку ріки. Добре запам’яталося: сухі стіни, аркова стеля, тверда під­лога. Через кожні 15-20 метрів – збо­ку, в стіні – кімнати розміром приблиз­но 3 на 3 метри. Хід, як нам здава­лося, потроху глибшав. Мабуть, так воно й було. Адже попереду – ріка. Ми освітлювали собі дорогу запаленими коноплями – не мали свічок, а “коногонок” – і поготів. Тому далеко йти не наважилися. Конопляні факели гасли, бо бракло кисню. До того ж було нам чомусь моторошно. Назад уже бігли. Так завершилася наша підліткова екскурсія під Кристинопіль.

Це старовинне місто зараз на горбку, бо тут насипано чимало землі. Хтозна, може, пращури, передбача­ючи неспокійне життя, спочатку за­мурували підземелля, а відтак уже взялися за наземні споруди? Це потребує спеціального дослідження. Хай там як, але вочевидь, що кристинопільці були неабиякими майстрами тодішньої “будіндустрії”, адже спромоглися підкопатися навіть під водну артерію.

Є ще дещо цікаве у підземній історії Кристинополя. Достеменно знаю: в підвалах зруйнованого війною костелу бернардинів було поховано одного з графів Потоцьких. Назагал там було 5 чи 6 захоронень у нішах з надписами-трикутниками по бетону польською мовою. Про ці підвали читав у втраченій дідовій історичній реліквії і, зрештою, бачив на власні очі, коли відновлювали споруду під храм Св.Володимира.

Повертаючись до принад садиби Потоцьких, зауважу: завдяки приро­ді і людській праці довкілля тут було вельми гарне. Наприклад, вздовж до­роги через містечко стояв ансамбль скульптур. Чимало скульптур стояло біля палацу. Чепурними, охайними були будинки міщан. Їх знесли за радянської влади, побудувавши бараки, а згодом дві великі цегляні коробки – школу і обчислюваний центр та контору “Укрзахідвугілля”. Безпосередньо на місці нинішньої школи тоді тішила парафіян (очевидно, тільки для прислуги графів) гарна невеличка церква.

Як відомо з документів, замок Потоцьких з часом придбав магнат з роду Вишневських. Дружи­на Вишневського похована на ста­рому Кристинопільському цвинтарі поряд з капличкою. У дитинстві я ходив сюди, бачив напівзруйнований вибухом бомби гробівець, труну небіжчиці. Через маленьке ві­конце було видно забальзамоване ті­ло жінки. По роках невігласи понищили тут усе, шукаючи свого зиску. Це тоді, коли започаткували будівництво Червонограда зі сторони нинішнього цен­трального спорткомплексу, нагнавши на будмайданчики в’язнів-кримінальників з повоєнних концтаборів.

Моя мати Анна, їй уже 94 роки (дай Боже здоров’я і надалі!) при­гадує, що на березі Бугу, навпроти теперішнього спідвейного стадіону, бу­ла пристань, а по ріці ходив невели­кий двоколісний кораблик. Панство на ньому відпочивало, влаштовуючи собі водний спацир – гейби з Кристи­нополя аж до самої Варшави. Фар­ватер ріки що два роки чистили. Лю­ди, що жили поблизу і мали тут сіножаті, були зобов’язані укріплюва­ти лозою «свої» береги. Вода в Бузі була чиста. Я сам в дитинстві її пив.

Пишу про все це з декотрим смутком. Гай-гай, які зміни! Чи всі вони – на краще? Ми не маємо права забувати про минуле рідного краю. Не пасує нам нехтувати історією свого міста, якою б неоднозначною вона не була. Сьогодні є духовна потреба використати усю спадщину наших пращурів (зокрема, і підзем­них ходів – ще не пізнаних таємниць Кристинополя) для виховання молоді та – а чому б і ні? – для орга­нізації туристичних маршрутів.

Тільки – хто зголоситься на фінан­сування і організацію? Хто запише геть усі свідчення, спомини ветера­нів про минувщину Прибужжя – допоки вони ще можуть розповісти? Я ж скромно пропоную читачам оці свої спогади, а також нарисовану мною по пам’яті карту підземних доріг Кристинополя.

Автор: Павло Кравчук.

Джерело: “Новини прибужжя”, 28 лютого 2008 року.

На фото вгорі: підземні приміщення будинків на колишній ринковій площі Кристинополя. Сучасний стан. 2012 р.