Таємниці підземного Кристинополя


Я і моя родина мешкали в Доброчині, поряд з Кристинополем. Мій дід Павло записував події, які відбувалися в тутешніх насе­лених пунктах. Він також мав книжку про Кристинопіль, видану польсь­кою мовою, де були подані історичні розвідки про це місто і надруковані плани підземних ходів. На жаль, цього видання уже не маю. У 60-ті роки минулого століття один з львівських журналістів позичив цінну річ і “забув” віддати. Але роз­повім, про що я у дитинстві вичи­тав з книжки і згодом, у підлітковому віці, бачив на власні очі.

Карта-схема підземних ходів Кристинополя. П. Кравчук.

Кристинопіль як фортеця був побудований на болотяній низині. Між іншим, і сусідній Белз – теж так. Містечко захистили від татаро-монгольської навали по пе­риметру високим муром. Пам’ятаю, зліва, неподалік від нинішньої церкви св. Володимира, десь до 70-их років ще зберігалися рештки цього захис­ного укріплення. Дорога від Сокаля до Львова поряд з містом була вимо­щена міцною цеглою. Очевидно, задля порятунку від чужинців під містом, також з цегли, були прокла­дені підземні ходи у повний зріст людини і завширшки 2-2,5 метра. Наскільки мені відомо, підземна галерея мала головний вхід біля ко­лишньої котельні палацу Потоцьких (нині вхід замурований). Далі підзем­ний хід простягався під дорогою (те­перішньою) до греко-католицького монастиря. Звідти – попід кінотеатром (до слова, кінотеатр руйнується саме тому – осідає. Скільки не заливали бе­тону для міцності у фундамент цієї соціалістичної будівлі – усе марно). Від кінотеатру хід знову через дорогу і далі, прокладено до того ж палацу Потоцьких. Отож, можна припустити, що галерея повторювала периметр захисного муру з його внутрішньої сторони. І слугувала нагальним потребам містечка-фортеці. На випадок великої біди був підготовлений ще один спосіб порятунку від ворогів. Від палацу, навпростець, під рікою Західний Буг (!) і аж до Бендюзького лісу наші пращури змайстрували надійний підземний спасунок. Де у лісі вихід – не знаю. Але певен: він там є.

На початку п’ятдесятих років, коли поляки уже пішли, а радянська влада ще не встигла узяти все під свій контроль, я з кількома ровес­никами спускався в цей підземний хід. Спочатку ми трохи понишпорили в підземних «володіннях» безпосе­редньо під палацом (там просторо), а далі пішли галереєю на схід у напрямку ріки. Добре запам’яталося: сухі стіни, аркова стеля, тверда під­лога. Через кожні 15-20 метрів – збо­ку, в стіні – кімнати розміром приблиз­но 3 на 3 метри. Хід, як нам здава­лося, потроху глибшав. Мабуть, так воно й було. Адже попереду – ріка. Ми освітлювали собі дорогу запаленими коноплями – не мали свічок, а “коногонок” – і поготів. Тому далеко йти не наважилися. Конопляні факели гасли, бо бракло кисню. До того ж було нам чомусь моторошно. Назад уже бігли. Так завершилася наша підліткова екскурсія під Кристинопіль.

Це старовинне місто зараз на горбку, бо тут насипано чимало землі. Хтозна, може, пращури, передбача­ючи неспокійне життя, спочатку за­мурували підземелля, а відтак уже взялися за наземні споруди? Це потребує спеціального дослідження. Хай там як, але вочевидь, що кристинопільці були неабиякими майстрами тодішньої “будіндустрії”, адже спромоглися підкопатися навіть під водну артерію.

Будинки XVIII ст. на ринковій площі Кристинополя. 1939 р. NAC

Є ще дещо цікаве у підземній історії Кристинополя. Достеменно знаю: в підвалах зруйнованого війною костелу бернардинів було поховано одного з графів Потоцьких. Назагал там було 5 чи 6 захоронень у нішах з надписами-трикутниками по бетону польською мовою. Про ці підвали читав у втраченій дідовій історичній реліквії і, зрештою, бачив на власні очі, коли відновлювали споруду під храм Св.Володимира.

Повертаючись до принад садиби Потоцьких, зауважу: завдяки приро­ді і людській праці довкілля тут було вельми гарне. Наприклад, вздовж до­роги через містечко стояв ансамбль скульптур. Чимало скульптур стояло біля палацу. Чепурними, охайними були будинки міщан. Їх знесли за радянської влади, побудувавши бараки, а згодом дві великі цегляні коробки – школу і обчислюваний центр та контору “Укрзахідвугілля”. Безпосередньо на місці нинішньої школи тоді тішила парафіян (очевидно, тільки для прислуги графів) гарна невеличка церква.

Як відомо з документів, замок Потоцьких з часом придбав магнат з роду Вишневських. Дружи­на Вишневського похована на ста­рому Кристинопільському цвинтарі поряд з капличкою. У дитинстві я ходив сюди, бачив напівзруйнований вибухом бомби гробівець, труну небіжчиці. Через маленьке ві­конце було видно забальзамоване ті­ло жінки. По роках невігласи понищили тут усе, шукаючи свого зиску. Це тоді, коли започаткували будівництво Червонограда зі сторони нинішнього цен­трального спорткомплексу, нагнавши на будмайданчики в’язнів-кримінальників з повоєнних концтаборів.

Павло Кравчук перед матчем ветеранів клубу “Шахтар” Червоноград. 12 вересня 2015 року.

Моя мати Анна, їй уже 94 роки (дай Боже здоров’я і надалі!) при­гадує, що на березі Бугу, навпроти теперішнього спідвейного стадіону, бу­ла пристань, а по ріці ходив невели­кий двоколісний кораблик. Панство на ньому відпочивало, влаштовуючи собі водний спацир – гейби з Кристи­нополя аж до самої Варшави. Фар­ватер ріки що два роки чистили. Лю­ди, що жили поблизу і мали тут сіножаті, були зобов’язані укріплюва­ти лозою «свої» береги. Вода в Бузі була чиста. Я сам в дитинстві її пив.

Пишу про все це з декотрим смутком. Гай-гай, які зміни! Чи всі вони – на краще? Ми не маємо права забувати про минуле рідного краю. Не пасує нам нехтувати історією свого міста, якою б неоднозначною вона не була. Сьогодні є духовна потреба використати усю спадщину наших пращурів (зокрема, і підзем­них ходів – ще не пізнаних таємниць Кристинополя) для виховання молоді та – а чому б і ні? – для орга­нізації туристичних маршрутів.

Тільки – хто зголоситься на фінан­сування і організацію? Хто запише геть усі свідчення, спомини ветера­нів про минувщину Прибужжя – допоки вони ще можуть розповісти? Я ж скромно пропоную читачам оці свої спогади, а також нарисовану мною по пам’яті карту підземних доріг Кристинополя.

 

Автор: Павло Кравчук.

Джерело: “Новини прибужжя”, 28 лютого 2008 року.

На фото вгорі: підземні приміщення будинків на колишній ринковій площі Кристинополя. Сучасний стан. 2012 р.

2 коментарів до “Таємниці підземного Кристинополя

Залишити відповідь