Підземелля палацу Потоцьких

Із задоволенням кожного разу читаю публікації в яких небайдужі люди пишуть про наше місто: одні згадують минулі часи, інші переймаються сьогоденням. Час минас надзвичайно швидко, місто змінюється. Люди, котрі приїхали у Червоноград у 50- 60-х роках, щепамятають кристинопільські будиночки, вулиці, дороги, із захопленням розповідають про вишуканість палацу Потоцьких та прекрасний парк біля нього. Вони, молоді, ходили у цей парк на танці. Тепер там мототрек. Моє дитинство також пройшло у старому місті, яке уже втретє оновлюється: забудова Кристинополя, будівлі 50-60-хроків, сучасні котеджі – наче символи різних поколінь.

Зацікавила мене стаття «Таємниці підземного Кристинополя» (“Новини прибужжя”, 28 лютого 2008 року), яку написав пан Павло Кравчук. Спогади про «походи» у підземелля палацу Потоцьких і костелу Святого Духа (тепер православна церква Св. Володимира) чула від багатьох, тепер уже солідних, чоловіків. А жителі старої частини міста, особливо ті, що мешкали поблизу палацу, розповідали, що їх діти бавились у підземеллях. Я хочу з читачати  також поділитися своїми знаннями та здогадками на цю тему.

Відомо, що в 1692 році краківський воєвода і коронний гетьман Польщі Фелікс Казимир Потоцький заснував Кристинопіль (назвавши місто в честь своєї дружини Кристини, з роду Любо- мирських). Для своєї сім’ї він збудував оборонний замок у місці, де Солокія впадає у Західний Буг. Це був тривожний час – татари ще нападали на наші землі. Швидше за все, саме тому він вибрав цю територію: річки і мочари навкруг замку були одними із основних засобів оборони. Безперечно, у замку мали бути і підземні споруди, у яких, в разі потреби, могли б схо­ватись від ворогів члени родини.

Усередині XVIII ст. (1756-1762 р.р.) внук засновника міста воєвода Київський Франц Салезій Потоцький на місці старого замку будує розкішний палац у французькому стилі. Хоча слово «старий» не зовсім підходило, бо цій будівлі не було і 70-ти років. Чому взялися за нове будівництво? По-перше, на той час потреби в оборонних спо­рудах уже не було. По-друге, що найголовніше: Франц Салезій був надзвичайно багатою людиною. Окрім того, мав величезні амбіції та претендував на королівський трон. Будувався палац за проек­том французького архітектора П’єра Ріко де Тірреджеллі. Ймо­вірно, усі наземні споруди замку були повністю знищені (тим паче, що граф мав де жити: замки в Тартакові, Сокалі). У нашому музеї є креслення де Тірреджеллі з планами палацу Потоцьких у різних проекціях. Підземних ходів у ньому не вказано. То що ж це за підземел­ля, якими подорожував Павло Крав­чук та й багато інших червоноградців?

Теперішнє приміщення палацу Потоцьких – лише невелика части­на колишнього палацового комп­лексу. Головне приміщення (тепе­рішня будівля палацу), праве крило (повністю зруйноване) і ліве (те­пер на цьому місці добудова Червоноградської загальноосвітньої школи №4), надбрамний будинок (тут головний корпус ЧЗШ №4) були з’єднані в одне ціле і творили шестикутник із внутрішнім двором. Перед палацом був ще один двір із забудовою, в якій жило військо гра­фа та обслуговуючі служби. Під усією забудовою, як палацу, так і першого двору, розміщувались підвальні приміщення, які згідно з проектом, були з’єднані між собою.

Гадаю, червоноградці, навіть, середнього віку, добре пам’ятають стару будівлю на місці нинішнього Промінвестбанку – довгий одно­поверховий арочний будинок, в Якому розміщувався магазин з канцтоварами і перукарня. Це був будинок військової служби із забудови першого двору. Я зга­дала про нього, щоб читачі уявили, яким великим був увесь палацо­вий комплекс – він майже впритул підходив до римо-католицького костелу (його крипти збудовані ще у 1695 році). Небагато роботи залишалось, щоб збудувати неве­ликий перехід від підвальних коридорів палацового комплексу до костельних крипт. Про те, що з палацу аж до костелу був хід, мені розповідали відвідувачі музею, які хлопчиськами цим маршрутом ходили по яблука (у костелі в 50-ті роки XX ст. в певний період була овочева база).

Досліджуючи історію будівництва церкви Святого Юрія, відзначила, що ніде не згадується про підземні ходи, як і про те, що церква має вихід до палацу. Церква збудована у 1774 році на місці старої дерев’яної. Було б логічно, щоб до неї, таким самим чином як і до костелу, вело з’єднання. Але ніхто не розповідав мені про те, що ходив таким маршрутом.

Пан Павло Кравчук у своїй статті подав приблизну схему підземних ходів, які з’єднують ці три пам’ятки архітектури і які, як пише, по пам’яті відтворив із давньої книги. Думаю, що він говорить про книгу Jan Czernecki. «Maly krol na Rusi і jego stolica Krystynopol». Krakow. 1939. Саме в ній пан Кравчук міг бачити проект палацу Потоцьких, виконаний П. Р. де Тірреджеллі. Проект палацу мав шестикутну форму і відтворена приблизна схема підземних ходів має також неправильну шести­кутну форму. Проте я не чула розповідей, що хтось пройшов повним кільцем ходів: палац – костел – церква св. Юра – палац.

У кінці XVIII-го, а потім і у XIX-му столітті у палаці сталися кілька великих пожеж. Більша частина палацового комплексу була зруйнована і вже не відбудовувалась (нові власники не мали коштів та й потреби у такому великому приміщенні). Подібна доля, очевидно, чекала й будівлі з першого двору: господарські та військові. Можливо, окремі вціліли, як і вже згаданий будинок війсь­кової варти. На місці першого дво­ру з’являється забудова місцевих жителів, розміщується і міський ринок. Зовнішній вигляд палацу, як і всього Кристинополя, зміню­ється. Залишаються неушкод- женими лише підвали. Такими вони були до уже згаданих 50-х років XX-го століття.

Палац, костел та церква за часів Кристинополя були задіяні, тому в їх підземелля сторонні не заходили. Після 1951 року, коли територія відійшла до Радянського Союзу, корінне населення насильницьки, в три етапи, залишило місто: у 1939 – євреї, у 1946 – українці, у 1951 році – поляки), а згадані будівлі певний час були безгосподарні. Саме тоді малі хлопчаки, уже червоноградці, обстежували підземелля (від жінок ніколи не чула таких зізнань). Будівництво школи, житлових будинків порушили і знищили цю систему ходів.

Цікавими є розповіді про підземний хід до Західного Бугу. У часи Франца Салезія від палацу і до річки був розбитий прекрасний парк із водними каналами, басей­нами і фонтанами. У лівій стороні парку знаходився невеличкий бу­диночок – Голландський павільйон. Десь у ту сторону тягнеться і хід, який намалював у своїй схемі пан Павло. Можливо, це частина фундаменту паркового комплексу, а може, залишок від давнього замку 17 століття. Старожили розпо­відали, що саме в цьому напрямку підземного ходу знаходили багато людських скелетів.

У палаці Потоцьких зараз веде­ться реставрація. Музейні праців­ники проводять пошуково-дослід­ницькі роботи. Наша мрія – при­вести в порядок хоча б частину підвальних приміщень, щоб від­крити їх для огляду відвідувачів. Для дослідження історії міста, крім роботи з архівними документами, науковими та історичними джерелами, ми співпрацюємо і з його мешканцями. Тому запро­шуємо усіх: поділіться з нами своїми спогадами, а ми їх запи­шемо і задокументуємо. Можливо, у вас є старі фотознімки нашого міста? Просила б відгукнутися і будівельників, які вели будів­ництво поблизу палацу. Звертай­теся до працівників музею за телефонами 3-97-43 чи 3-90-35.

На фото вгорі: Кристинопільський палац, 1914 р.

Автор: Галина Гриник.

Джерело: “Новини прибужжя”, №25-26 (5283-5284) від 27 березня 2008 року.