Відомо, що представники родини Потоцьких були фундаторами численних костелів та церков на землях, якими вони володіли. Розповімо про історію костелу у Могилеві-Подільському, фундаторами якого стали Францішек-Салезій та Станіслав-Щенсний Потоцькі.
Могилів на Дністрі (у радянські часи змінили назву на Могилеві-Подільській) та землі Могилівського ключа у ХVІII столітті перебували у власності родини Потоцьких. Відомо, що у ХVI ст. дружина Стефана Потоцького (бл. 1568-1631) Марія-Амалія Могилянка (1570/ 1591 — після 1638) принесла Могилів йому в посаг (батько Марії Єремія Могила 1595 року заснував місто, побудувавши тут свій замок, який пізніше розбудував зять Стефан Потоцький). Пізніше цей маєток Потоцький продав Каліновським, його викупив Валєнти-Александер (пом. 1620), батько Зофії Потоцької, дружини Станіслава-Ревери Потоцького. Через роки по спадкуванню Могилівський ключ переходить знову до Потоцьких, а на початок ХVIII ст. ним володіє Станіслав-Владислав Потоцький (пом. 1732). Станіслав-Владислав Потоцький обіймав посади грубешівського старости (1705–1727 рр.), ловчого Великого князівства Литовського (1704–1710 рр.), стражника Великого князівства Литовського (1710–1729 рр.), белзького воєводи (1729–1732 рр.), маршалка Тарноградської конфедерації. Неодноразово обирався послом на сейми. Писав сонети. Був двічі одружений. Його першою дружиною була Ельжбета-Анна Францкевич-Радзимінська, дочка слонімського старости Стефана Францкевича-Радзимінського. У 1712 році він вдруге одружився з Маріанною Жевуською (пом. 1732 р.), дочкою гетьмана великого коронного Станіслава-Матеуша Жевуського. Дітей у шлюбах не мав. Помер від несподіваної хвороби 27 червня 1732 року[1], був похований у костелі бернардинців в Кристинополі.
Його маєтки перейшли до племінника (небожа) Францішка-Салезія Потоцького (1700-1772). Деякі з маєтків він ще за життя переписав на Францішка- Салезія, який наприклад, у 1727 році отримав право на Грубешівське староство. Завдяки успадкованим маєтностям та посаговим маєткам двох дружин він був власником величезних володінь (у Белзькому воєводстві володів містами: Кристинопіль, Тартаків, Варяж, Лящов, Витків; 40 селами, мав також землі в Перемиській землі, біля Сяну). Власне, на ньому зійшлись, як на єдиному спадкоємцеві маєтності вигаслого роду Струсів та Каліновських, а також, завдяки одруженню з Анною Потоцькою – землі, що належали вигаслому роду Лящів.
Нас найбільше цікавить діяльність Францішка-Салезія Потоцького в Могилеві, який успадкував цей ключ від бездітного дядька Станіслава. Для економічного розвитку Могилева велике значення мали жалувані привілеї та грамоти місту. У 1743 році Могилів отримав магдебурзьке право, і з другої половині ХІХ ст. зростає та розвивається як осередок ремесла і торгівлі на Поділлі. З успішним розвитком торгівлі та ремесел, що давали достатні матеріальні блага, формується і духовна культура міського населення. Потоцький активно підтримує місцевих купців та видає грамоти. Серед них: грамота від 1742 року[2] на заснування вірменської парафії, привілей власника міста 1743 року на запровадження вірменського війтівства, привілей короля на відкриття в Могилеві з 1780 року двотижневого ярмарку. Привілей на торги свідчить про те, що місто було основним посередником торгівлі на Поділлі між Туреччиною і Валахією, мало право складу на вино.
Саме в цей час у Могилеві будуються культові храми різних релігійних конфесій, що прикрашають своєю архітектурою місто і сьогодні, хоч деякі з них не збереглись. Данні 1776 року свідчать, що Могилів займав перше місце по кількості населення на Поділлі. У 1743 році (вірменські дослідники подають дату 9 січня 1742 року) на кошти воєводи Францішка-Салезія Потоцького та стараннями священика Шимона (Симона, Сімеона) Кшиштофовича (Христофовича) (польською Szymon Krzysztofowicz) (1729-1810) – пробоща парафії[3], було збудовано дерев’яний римсько-католицький костьол на честь святого Георгія (Юрія), який був розташований в глибині двору Потоцьких. Проіснував храм до 1792 року (його було знесено). Але поряд із ним, 21 травня 1772 року (рік смерті Францішка-Салезія Потоцького) було закладено новий кам’яний вірменсько-католицький костьол[4] під назвою «Відвідини Пресвятою Дівою Марією святої Єлизавети». На будову затрачено 129 565 злотих, зібраних тим же священиком Шимоном Кшиштофовичем, більшу частину яких пожертвував фундатор Францішек-Салезій Потоцький. Повністю будівництво костьолу було завершено 21 травня 1791 року вже сином фундатора Станіславом-Щенсним Потоцьким за його кошти. Освячений храм[5] був в цьому ж році львівським Архієпископом вірменського обряду Якубом-Валеріаном Тумановичем (1714-1798). В 1810 році піднесений до стану вірменського кафедрального костьолу. В 1885 році перемінений на парафіяльний костьол для католиків латинського обряду. В цьому храмі знаходився чудотворний образ Богородиці, а прекрасну архітектуру приміщення прикрашав родовий герб Потоцьких Пилява.
На жаль, до сьогоднішніх днів костьол не зберігся. Парафія, позбавлена перед тим священика, внаслідок «польської операції» проведеної НКВС в 1937 році була повністю знищена, активістів громади заарештовано та вбито, а храм було підірвано. На місці, де був колись костел (район Соборної площі в Могилеві-Подільському) зараз будують новий костел. Фотографія 1870-х років, яку ми публікуємо вперше, знаходиться у Краківському архіві на Вавелі[6]. Вона була надіслана у 1872 році Катажині Потоцькій уродженій Браницькій (1825-1907) до Кракова з нагоди 100-го літнього ювілею костелу. На той час Катажина чи неєдина в родині опікувалась усіма пам’ятками по Потоцьких, пам’ятними таблицями та надгробками в церквах та костелах, збираючи усю інформацію про них.
Фотографію супроводжує лист датований 21 травня 1872 року, в якому згадується коротка історія цього костелу. Для нас дуже цікавий один факт з нього, який до того ніколи не був висвітлений в історіографії та генеалогії родини Потоцьких.
Після смерті в середині жовтня 1798 року у Санкт-Петербурзі другої дружини власника Могилева Станіслава-Щенсного Потоцького Жозефіни-Амалії (Юзефіна) Потоцької, уродженої Мнішек (1752-1798) у цей Могилівський храм (ймовірно, що у листопаді 1798 року) з Петербургу було перенесено її серце та покладено під вівтарем. Сама Жозефіна-Амалія була спочатку похована на Смоленському цвинтарі в Петербурзі (на частині, де ховали католиків), а після відкриття нового римо-католицького Маріїнського цвинтаря на Виборзькій стороні в Санкт-Петербурзі та закінчення робіт родиною Потоцьких із впорядкування родинної каплички в підземеллі (криптах) костелу «Відвідин Пресвятою Дівою Марією святої Єлизавети» в 1860 році її тіло було перенесено та перепоховано в крипти костелу на Виборзькій стороні. Що тут цікаво, то це збіг двох назв костелів, один з який був фундований Потоцькими (м.Могилів), і інший в Петербурзі – будівництво якого та впорядкування теж підтримувалось Потоцькими (незначні кошти давала Олександра Потоцька з Вілянува, Болеслав та Лев Потоцький тощо) збігаються. У наступних роках в Могилівському костелі було заплановано над її серцем збудувати мавзолей (певно то мала бути якась невеличка капличка), але подальші події не дали цим планам реалізуватись[7].
А історія самого Могилівського ключа наступна: померлий у 1772 році Францішек-Салезій Потоцький усі свої величезні маєтності залишив сину Станіславу-Щенсному Потоцькому (1751-1805). Могилівський ключ ще за життя Станіслава-Щенсного був подарований його найстаршому сину від другого шлюбу Єжи-Щенсному (Юрію-Щенсному) Потоцькому (1776-1809). Документи на такий дарунок Могилівського ключа, що включав в себе: м. Могилів, передмістя на р. Дністер (мається на увазі с. Острови, теперішній р-н Могилева Островки) та сс. Немія, Карпівка (в документі Карпова), Сказинці (в документі Скажинці), Пилипи, Волохи (в документі Вотохи), Слобідка (Слобода-Шлишковецька) (в документі Стобудка), Григорівка, Ротмістрівка, Шлишківці (в документі Слишковці), Бронниця (в документі Броніца) та Садківці було оформлено[8] 22 березня 1798 року. Єжи (Юрій-Щенсний) Потоцький для сплати так званих «голландського» (120 122 руб.) і «російського» (100 тис. руб.) боргів у січні 1805 році продав Могилівський маєток з м. Могилевом до казни за 783 668 карбованців сріблом. Згадаємо, що в 1796 році Могилів стає уїзним містечком Подільської губернії.
Н фото вгорі: Вид костелу у Могилеві-Подільському на листівці. Видавництво Контрагенства А.С. Суворіна і Ко. Москва, 1916. Національна бібліотека у Варшаві. (Фрагмент).
Автор: к.і.н. Оксана Лобко @Oksana Lobko.
[1] «Kuryer Polski» за 1732 рік, № 790.
[2] Грамота про права вірмен отримані від Фр.Потоцького: Kopia prawa ormiańskiej juryzdykcyj w Mohylowie, В кн. „Silva rerum księdza Szymona Krzysztofowicza…”, str. 31—37 (оригінал зберігався у Львівському архіві) https://pl.wikisource.org/wiki/Kopia_Prawa_Ormia%C5%84skiej_Juryzdykcyj_w_Mohylowie
[3] Нас цей священик цікавить і тим, що у праці «Silva rerum księdza Szymona Krzysztofowicza, kanonika Katedry Kamienieckiéj officiała, podolskiego proboszcza mohylowskiego (1763-1808)» він описав смерть Анни Потоцької, дружини Францішка-Салезія Потоцького «Notatur pro futura rei memoria: iż I. W. Anna Łaszczówna I. W. Wojewody Kijowskiego żona ultima de domo I. W. Łaszczów z wielkim żalem całéj publicznośći umarła w Krystynopolu die 25 augusti 1765, i pogrzeb jéj najwspanialszy był odprawiony die 20 septembris eodem anno w Krystynopolu; na którym to pogrzebie znajdowało się dwóch arcybiskupów: I. W. Sierakowski Arcybiskup Lwowski i nasz Arcybiskup I. W. Augustynowicz, sześciu biskupów, suffraganów tyleż, opatów etc. i niezliczona moc zakonników, gdzie i ja miałem honor znajdywać się i I. W. Arcybiskupowi naszemu assistować, memoria ejus in sempiternum»
[4] Існує і інша дата початку будівництва 1786 рік, яку згадує Мінас Бжишкян в книзі ««Подорож до Польщі та інших країн, які населяють вірмени – вихідці з Ані» Բժշկյան Մինաս, Ճանապարհորդութիւն ի Լեհաստան և յայլ կողմանս բնակեալս ի հայկազանց սերելոց ի նախնեաց Անի քաղաքին/ Մինաս Բժշկյան: – Վենետիկ, 1830: (старовірм. Мовою).
[5] Опис храму зроблений Мінасом Бжишкяном: «Каменная и светлая, средней величины… названа именем непорочного зачатия Богородицы, имеет 5 ризниц. Направо от главной ризницы есть чудотворная икона Богоматери… имеет две колокольни…». На этих двух колокольнях, со стороны фасада был высечен герб Потоцких, которые снова оказали материальную поддержку строительству. В церкви был орган, приобретенный, очевидно, в период строительства».
[6] Archiwum Narodowe w Krakowie, Archiwum Potockich z Krzeszowic – Spis kościołów fundowanych przez Potockich w diecezji lwowskiej, sygn. 3309. – S. 17.
[7] Archiwum Narodowe w Krakowie, Archiwum Potockich z Krzeszowic – Spis kościołów fundowanych przez Potockich w diecezji lwowskiej, sygn. 3309. – S. 25-26.
[8] Центральний державний історичний архів України. – Ф. 49, оп. 1, спр. 2687. – Арк. 1–8.