І в Петербурзі писали про Кристинопіль. Частина І


Дана публікація це стаття про Кристинопіль, що була надрукована щотижневим російськомовним ілюстрованим журналом Російської імперії “Живописное обозрение”, м. Санкт-Петербург, у №41-42 за 1896 рік.

В невеселій місцевості Сокальського повіту, посередині піщаної рівнини, на невисокому горбку стоїть містечко Кристинопіль. Прямо перед ним лежить широка і одноманітна, пряма, як стріла, велика шосейна дорога, а позаду, за горбком – річка Солокія зливається з Бугом. Містечко це закладене Феліксом Потоцьким у 1692 році і було ним названо на честь його дружини Христини з роду Любомирських.

Вид на Кристинопіль. З поштівки початку XX ст.

Містечко Кристинопіль, колись славне своїм господарством і торгівлею, являє собою зараз забуту околицю Галицької Русі з зубожілим населенням, до останньої нитки розореним євреями. Ви не знайдете тут ні чистоти, ні порядку. Це бідне містечко не має навіть ратуші – такий необхідний атрибут міста тогочасної Польщі.

Центр поселення займають євреї, в понабудованих ними лавками та шинками, що випускають нестерпний сморід. Витіснені ними міщани туляться в напіврозвалених хатинах вздовж вузьких і болотистих вулиць. Простий люд в поті чола заробляє собі на хліб різними ремеслами, тоді як євреї, сіючи кукіль, пожинають пшеницю…

Навіть тепер головною окрасою Кристинополя є, оточений велетенськими деревами «двір» чи «панський замок», розташований на схилі Бугу і більш схожий на фортецю чим на мирне житло. По сусідству з ним знаходяться два гарних храми з монастирями: уніатським руським оо. Василіан і латинським – оо. Бернардинів.

“Живописное обозрение”. Титульний лист. №41. 1896 р. Санкт-Петербург.

А колись, ще сто років тому назад, містечко Кристинопіль виглядало інакше, ніж ми бачимо його зараз. Підперезане довкола високою та товстою стіною, яка вже давно перетворилась на купи щебеню та сміття. Укомплектоване сильним гарнізоном, місто виглядало неначе міцна фортеця. З далеких країв приїздили в містечко купці, скупщики хліба плодородної Белзької землі, що здавна справедливо вважалася житницею усієї Європи. Їх вабили в Кристинопіль широкі та чудові ліси в його околицях. Промисловці тут же на місці звели лісопильний завод, рубали дерева, розпилювали їх на дошки і сплавляли човнами по Бугу аж до самого Гданська. Берега Бугу були пожвавлені, торгівля у містечку процвітала, найбідніші люди в околицях мали постійний заробіток, величезні капітали постійно обертались, гроші ходили по рукам, міщани багатіли…

А в замку щодня проходили бенкети, вельможне панство гостило тижнями та місяцями у привітного господаря, який, все ж таки, справи не залишав і пильно стежив за політичними справами того часу. Всі його кур’єри вічно були в роз’їздах, а гінці з усіх сторін світу безперервно юрмились на його дворі, привозили і відвозили назад рапорти, листи та шифровані депеші.

Світські і духовні, владні і не владні, багаті та бідні – усі тиснулися до замку, так як без рекомендації всесильного «Кристинопільського двору» ніхто не міг отримати ні староства, ні посольства, ні сенаторського крісла, ні єпископської митри, ні навіть приходу, як би не старався. І в тому не було нічого дивного, адже власником Кристинополя в той час був знаменитий і наймогутніший з усіх магнатів Польського королівства Салезій Потоцький, в палаці якого було так само шумно, багато і красиво, як і в палатах самого короля у Варшаві.

Францішек Салезій Потоцький. Гравюра Доменіко Кунего (з картини Марчелло Баччареллі). 1782 р. Бібліотека Ягеллонських у Кракові.

І було ж з чого жити так пану воєводі! Окрім того, що він був старостою сокальським та белзьким, з усіма їхніми околицями, він володів ще містечком Тартаків і селами: Варяж, Витків, Лящів, Хоростків, Великі Очі, Стружів, Стоянів і Грубешів. Крім того він володів землями в інших районах: Перемишльському, Краківському, Могилівському, Любельському, Вроцлавському та на Україні. В усіх своїх маєтках він збирав багаточисельні загони озброєних людей, комплектував з них кінні і піші полки, артилерійські бригади. Ці заходи робились для забезпечення порядку в державі, а також захисту територій від безперервних набігів татарів та турків, що регулярно нападали на українські землі, несучи розбій, грабежі та вбивства.

Багато міст і сіл тогочасної Русі та Польщі було спалено бусурманами, і тому нема чому дивуватися, що замок вельможного пана був укріплений неначе фортеця, а у дворі, при зброї, стояла його «гвардія», що віддавала йому шану при кожному його в’їзді та виїзді.

Пан воєвода був одружений. Жінка його Анна походила з багатого і знатного роду Лащів, та була така сварлива, гордовита та заздрісна, що сам воєвода проклинав себе за «свій вибір» і готовий був відмовитись від усіх свої величезних багатств лише б зітхнути вільно і забутися у сімейному щасті. Та доля готувала йому ще більш тяжкіше випробування…

Далі буде…

На фото вгорі: палац Потоцьких-Вишневських у Кристинополі (тепер Червоноград). Фото не пізніше 1939 року. Кольори штучні. Narodowe Archiwum Cyfrowe.

Підготував: Юрій Гринів.

Джерело: Н. Філіппов, “Счастный Потоцкий и Христина Коморовская. 1770-1772. Исторический очерк”, “Живописное обозрение”, Санкт-Петербург, №41-42 / 1896.

Залишити відповідь