Почати слід з того, що Іван Франко у Кристинополі був. “Один раз відвідав кристинопільський монастир і оглянув бібліотеку”, — писав у статті “Франко і Василіяни” о. Йосафат Скрутень. Загалом, видатний український поет і письменник приязно ставився до василіян і частенько позичав із їхніх бібліотек рукописи.
“Франко належав до „чесних” гостей, звертаючи все в належнім порядку, а навіть оправляючи своїм коштом розбиті рукописи. Слід також зазначити, що всюди по монастирях, в яких гостив Франко, не завважано, щоби він пускався на які-небудь критики, навпаки, завсіди поводився гідно, не любив диспут, при столі хрестився і молився, для всіх був чемний і услужний” (Й.С.). На жаль, ми не знаємо, що саме вивчав Іван Франко у бібліотеці василіян, однак історію давнього Кристинополя він знав непогано. У 1897 р. у статті “Мої фальсифікації” Іван Франко публічно відповів віденському вченому Генріху Монату на критику своєї присвяченої А. Міцкевичу статті “Поет зради”.
Посилаючись на автобіографію польського поета Францішка Карпінського (1741—1825) “Історія мого століття і люди, з якими я жив”, Франко згадував “київського воєводу, що жив у Кристинополі на Галичині, невдовзі по австрійській окупації Галичини помер «зі злості через те, – як висловився Карпінський, – що вже не матиме права безкарно людей до смерті забивати”. А згодом, звертаючись до романтичних творів Міцкевича, написав: “Можливо, правда, що Міцкевич ще у свої молоді роки десь почув правдиву історію такої «Марії». Вона звалася Гертруда Коморовська й таємно була заручена зі Щенсним Потоцьким, сином київського воєводи (того, що вмер «зі злості»). Воєвода наказав дружину й сина викрасти та утопити. Після смерті воєводи Коморовський, батько Гертруди, забажав порушити проти нього процес в австрійському суді (убивство було скоєне в Галичині), а німецькі юристи запевнили його, що він виграє цей процес, і тоді труп воєводи ексгумують і рукою ката обезголовлять на Ринковій площі”. Звісно, дізнавшись про обізнаність Франка з історією Кристинополя, можна було припустити, що згадка про це галицьке містечко могла промайнути й у літературній творчості видатного “каменяра”.
І це справді так. Щоправда, він жодним словом не згадує ані кристинопільських Потоцьких, ані безталанну Гертруду Коморовську. В “Оповіданні онучкаря” Франко пише про … єврейську лазню, збудовану у Кристинополі шляхетним євреєм на ім’я Шая Ляйб, який “бажав по-людськи жити, чоловіком з людьми буть…”: “Сам він руки засукав, І шпиталь для бідних в Жовкві своім коштом збудував. Далі лазні дві жидівскі: в Кристинополі одну. Другу в Раві, і в них мікви, все що там потрібно…”. Ці рядки Франко написав 1889 року, коли через звинувачення у соціалістичній пропаганді відбував ув’язнення у слідчій тюрмі “Бригідки” у Львові (вул. Городоцька, 20).
Цікаво, що 1926 року у цій самій в’язниці відбував покарання через подібні звинувачення уродженець Кристинополя Василь Бобинський. Саме тут, поет, якого згодом називатимуть “українським Бодлером”, ховаючись від пильного ока жандарма, напише одну з найсильніших своїм поем — “Смерть Франка”.
Автор: Олена Замойська.