Василь Бобинський


Василь Петрович Бобинський народився 11 березня 1898 року в Кристинополі (тепер Червоноград) на Львівщині у родині залізничника. Освіту здобув у гімназіях Львова та Відня. Брав участь у першій світовій війні: з 1916 року перебував у лавах Українських Січових Стрільців. На цей час припадають і його перші публікації. З 1920 р. Бобинський переходить на бік Червоної Армії і стає комуністом. Опинившись в Києві, Бобинський знайомиться з українськими поетами-модерністами, зокрема, з Я.Савченком та Д.Загулом. Восени 1921 р. повертається до Львова, що на той час уже входив до складу Польщі. Займається редагуванням різних легальних й нелегальних видань органів ЦК КПЗУ. Захоплюється французькими поетами-модерністами. Перекладає Артюра Рембо. За свою видавничу діяльність двічі (1923 і 1926 рр.) потрапляє до польської в’язниці. З листопада 1927 р. Василь Бобинський – редактор місячника “Вікна”, довкола якого гуртуються пролетарські письменники Галичини. Завдяки діяльності журналу в травні 1929 р. проводиться перша нарада пролетарських письменників Західної України та формується літературне угрупування “Гроно”.

Влітку 1930 р., переслідуваний польською поліцією, В.Бобинський з родиною переїздить в УРСР до Харкова, де його приймають на навчання в аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР. Бобинського сповнює віра у новий шлях, у соціалістичне й українське відродження в УРСР. Однак, як і більшість інших письменників групи “Західна Україна”, Василь Бобинський на початку 30-х років зазнає безпідставних репресій.

Пам’ятник В.Бобинському у Червонограді. Встановлено у 1989 році.

25.12.1933 органами ДПУ був виписаний ордер на його арешт. В “анкеті звинуваченого” в графі “соціальне і політичне минуле” зазначено: “служив в австрійській армії 1916-1918 рр. в ранзі молодшого офіцера; в УГА – хорунжим з 1918 р. по 1919 р.” У постанові про арешт В.Бобинського зазначено: “звинувачується у злочинах, передбачених ст. 54-11 КК УРСР, належить до української контрреволюційної організації, яка ставила своєю метою повалення Радянської влади шляхом збройного повстання, групує повстанські кадри у вузівських колах, зв’язаний із польським консульством у Харкові, є учасником ряду нарад контрреволюційної організації, перебуває у зв’язках з видатними діячами цієї організації”. Ухвалено: В.Бобинського необхідно взяти під арешт і тримати в спецкорпусі ДПУ УРСР. 27.12.1933 В.Бобинський подав органам ДПУ заяву, в якій рішуче заперечив свою приналежність до Української Військової Організації: “Членом УВО я ніколи не був”. В протоколах допитів зазначено, що В.Бобинський “зізнався, що з 1922 р. і до дня арешту був членом Української Військової Організації (УВО), яка ставила своєю метою шляхом збройного повстання скинути Радянську владу на Україні і встановити фашистську диктатуру”. В обвинувальному висновку, підписаному оперуповноваженим секретно-політичного відділення Соколовим 24.02.1934, констатується: “Бобинський як за кордоном, так і на Радянській Україні займався розвідувальною діяльністю на користь УВО. Був зв’язаний з самим Донцовим і його групою”. Справу В.Бобинського було передано на розгляд судової “трійки” ДПУ УРСР з пропозицією ув’язнити його у концентраційний табір строком на п’ять років. Заступник прокурора ДПУ УРСР Крайній 28.02.1934, допитавши В.Бобинського, запропонував засудити його на три роки концтаборів. Судова “трійка” погодилася з висновком заступника прокурора і винесла рішення: “Бобинського Василя Петровича заслати у виправно-трудовий табір строком на три роки”. 1934 року В. Бобинського вивезли у телячих вагонах на каторжні роботи каналу Волга — Москва. По етапу за ним пробувала мандрувати молода дружина із маленькою дитиною, але невдовзі зникла. Вже там, у 1937 році – новий арешт і, згідно зі статтею 58-6 Кримінального Кодексу РСФСР, 2 січня 1938 року засуджений до вищої мірі покарання – розстрілу. Вирок було виконано 28 січня 1938 р. Реабілітований у 1956 році.

Одним із перших серед українських поетів виступив у жанрі еротичної поезії. Збірки “В притворі храму”, “Поезії. Книжка перша” (1919), “Ніч кохання. Сонети” (1923), “Тайна танцю. Поезії. Книжка друга” (1924), “Поезії 1920-1928” (1930), “Слова в стіні. Вибрані поезії” (1932), а також публіцистика – “Поеми і памфлети” (1933).

Вгорі на фото: Василь Бобинський. 1920-і роки. Із книги: Історія української літератури. Т. 6. – Київ: Наукова думка, 1970.

 

Підготував: Юрій Гринів.

Джерела: Сокальська центральна районна бібліотека ім. В. Бобинського, Вікіпедія.

Залишити відповідь