Першими удар Вермахта прийняли прикордонники

У смузі Київського особливого військового округу (КОВО) державний кордон СРСР охороняли прикордонники Українського округу в складі восьми прикордонних загонів. Начальником прикордонних військ був генерал-майор В. А. Хоменко, заступником по політчастині – бригадний комісар Я. Е. Масловський. В округ входили 90-й Володимир-Волинський, 91-й Рава-Руський, 92-й Перемишельський, 93-й Лісковський, 94-й Сколівський, 95-й Надвірнянський, 97-й Чернівецький, 98-й Любомильський прикордонні загони і Коломийська окрема прикордонна комендатура, а також 20-й і 22-й прикордонний загін і кілька окремих комендатур. Кожен загін складався з 4-5 комендатур, що мали 5-6 застав, в яких налічувалося 30-40 бійців. У прикордонних районах і безпосередньо на кордоні залізничні споруди та інші важливі об’єкти охороняли гарнізони 10-ї дивізії військ НКВС під командуванням полковника І. С. Могілянцева. Всі прикордонні застави та гарнізони мали на озброєнні лише стрілецьку зброю, гранати і невеликий запас боєприпасів.

Спостереження за противником давали всі підстави для висновку: фашисти готуються до великої військової провокації. Спільно з частинами Червоної Армії, дислокованої поблизу кордону, прикордонні загони відпрацьовували питання взаємодії на випадок збройного вторгнення великих військових формувань супротивника. Більшість застав посилювалися підрозділами оперативних військ НКВС, кулеметними розрахунками. Прикордонні наряди несли службу за посиленим варіантом.

Від Сокаля до Олєшице, 172 кілометрів державного кордону СРСР охороняв 91-й Рава-Руський прикордонний загін під командуванням майора Я. Д. Малого. Пізно ввечері 21 червня 1941 року у штабі загону, що знаходився в Раві-Руській, закінчилася нарада комендантів прикордонних комендатур і начальників застав. Всі роз’їхалися, а в кабінеті начальника штабу майора А. Н. Волоснухіна все ще горіла настільна лампа. П’ять хвилин тому зі штабу округу по телефону попередили: вночі або на світанку не виключена військова провокація фашистів. Необхідно посилити наряди, підвищити боєготовність застав.

Доповівши про отримане розпорядження начальнику прикордонного загону, майор Волоснухін тут же подзвонив в усі комендатури і віддав наказ: на вразливі ділянки кордону направити посилені наряди, в їх склад включити розрахунки ручних кулеметів. На ймовірних напрямках руху порушників кордону виставити засідки. Про отриманий наказ довести до відома командирів підрозділів оперативних військ з приданих сил.

Подумавши, начальник штабу зняв трубку спеціально встановленого телефону для зв’язку зі штабом 158-го кавалерійського полку підполковника Я. І, Бровченко, який розташовувався в населеному пункті Великі Мости. Переговоривши з командиром полку, Волоснухін трохи заспокоївся. Був упевнений: в разі провокації взаємодія полку з заставами 1-ої комендатури буде налагоджена.

1-а комендатура прикордонного загону розміщувалася в селі Пархач (нині Межиріччя Сокальського району Львівської області). Комендант О.І. Строков, начальник штабу М. Бєляєв, завідуючий діловодством В. А. Пєнкін. До її складу входили чотири лінійні, тилова, а також резервна застави. Резервною заставою командував С. Бірюков, 1-ою лінійною заставою (село Бендюга) – Г.Жучков, 2-ою заставою, розташованою недалеко Кристинополя (зараз це район «Застава» у Червонограді), – І.Мельников, 3-ою (село Ванів) – Ф. Морін, 4-ою (село Прусинів, теперішня назва Низи) – Л. Г. Круглов. Лісові масиви, яри, численні дрібні населені пункти в прикордонній смузі ускладнювали несення служби нарядами. Обстановка на ділянці комендатури, як і всього прикордонного загону, була напруженою. Почастішали випадки порушення кордону збройними групами українських націоналістів і окремими невеликими групами розвідників-диверсантів. У повітряний простір все частіше вторгалися фашистські літаки. Активізувало свою діяльність оунівське підпілля. Л. Круглов пише, що за 22 місяці лише на його прикордонній смузі зафіксовано 2000 порушників кордону, котрі були затримані або знищені.

Повернувшись з наради разом з начальниками застав коменданта капітана О.І. Строкова зустрів його помічник старший лейтенант В. І. Голубєв.

– Товаришу капітане, порушень кордону не виявлено, – відрапортував він і тут же доповів про отриманий від начальника штабу загону наказ і відданих в зв’язку з цим розпорядженнях на застави.

Після уточнення деяких питань капітан Строков відпустив начальників застав, ще раз нагадавши їм: службу нарядів по лінії кордону перевіряти через кожні дві години.

У супроводі двох прикордонників старший лейтенант Голубєв вийшов на ділянку 3-ої застави (тут, напевно, мається на увазі ділянка 2-ої застави – прим. Ю.Г.). Перевіривши наряди, вони підійшли до дерев’яного мосту через Буг і, замаскувавшись, почали вести спостереження. Було тихо. Стрілки годинника на сяючому циферблаті показували четверту годину ранку. Раптово на протилежному боці річки пролунав шум, група людей, що наблизилася до мосту, стала швидко розбирати дротяні загородження. В повітрі спалахнули сотні освітлювальних ракет, пролунав гул літаків, що летять в бік кордону. Тут же почулася артилерійська канонада, гвинтівко-кулеметна стрілянина. У районі села стали рватися снаряди, міни, виникли пожежі. Горів штаб комендатури, пошта, склади та інші будови. Через річку на гумових човнах переправлялися фашисти …

У смузі наступу 17-ої гітлерівської армії, що мала в своєму складі три корпуси, посилені артилерією, авіацією і танками, першими в бій з ворогом вступили прикордонники 91-го Рава-Руського загону. Фашисти розраховували з-ходу зламати опір застав, розгромити частини 6-ї армії генерала І. Н. Музиченко і під кінець дня 22 червня вийти до Львова.

Після артпідготовки гітлерівці почали переправу через Буг у напрямку села Пархач. Підпустивши ворога, прикордонники на чолі зі старшим лейтенантом Голубєвим відкрили прицільний вогонь з кулемета. Перша, а потім і друга атаки фашистів нічим не увінчались. Перегрупувавши сили, вони знову пішли в наступ. Закінчилися боєприпаси, і прикордонники змушені були відійти до села.

Бій розпалювався. Батальйон гітлерівців за підтримки артилерії і мінометів намагався з ходу захопити село. Ворог насідав, поступово обходячи її захисників на флангах. Від вибухів здригалася земля, горіли будівлі, небо затягло чорним димом. З’явилися поранені, але прикордонники продовжували відбивати атаки. Нарешті гітлерівцям вдалося замкнути кільце. Зайнявши кругову оборону в районі комендатури, бійці на чолі з капітаном Строковим вирішили битися до останнього патрона. Поруч з ними боровся син старшого лейтенанта Голубєва – Шура. Перебуваючи в найгарячіших точках, він підносив боєприпаси, передавав розпорядження, надавав допомогу санітарам. У критичну хвилину бою, коли фашистам вдалося впритул підійти до комендатури, Шура пострілами з пістолета вбив двох гітлерівців, захопивши при цьому автомат. “Наш Гаврош” – так любовно називали його прикордонники. В одному з бойових донесень за червень 1941 говорилося: “Разом з бійцями Рава-Руського прикордонного загону мужньо бився в перший день війни син командира-прикордонника дванадцятирічний піонер Шура Голубєв” (за героїзм, проявлений в бою з загарбниками був нагороджений орденом Червоної Зірки. Влітку 1945 року шістнадцятирічним юнаком Шура в складі 55-го прикордонного загону воював з японськими самураями і також проявив стійкість і мужність, за що був нагороджений орденом Червоної Зірки вдруге).

«…6.00 22 червня 1941 року 1, 3, і 4-а застави знаходяться на місці, ведуть бій. 2-а застава відійшла до штабу комендатури (Пархач), веде бій».

«…7.30. Комендатура. Всі чотири застави відійшли. Сама комендатура знаходиться в облозі і обстрілюється артилерійським вогнем. Є вбиті та поранені. Допомога Червоної Армії ще не прибула».

«…8.00. Пархач горить».

«…10.20. 1-а комендатура (Пархач) веде бій в облозі. Прикордонні застави 3-я та 4-а відходять. З заставами зв’язку немає».

«…17.00. Гарнізон Пархачської комендатури за підтримки частин Червоної Армії вийшов з облоги. Пархач згорів. В районі Пархача захоплено чотирьох полонених. Застави 2-а та 4-а обороняються в районі Куличкова». (тут, напевно, слід читати застави 3-а та 4-та – прим. Ю.Г.)

Перебуваючи в заблокованому будинку комендатури, прикордонники протягом тринадцяти годин відбивали атаки фашистів. Хоробро билися бійці Волков, Ростощенко, Завидів, Якимюк, сержант Ніпорчук, старшина В. А. Пєнкін, політрук Єрмаков та багато інших. За розпорядженням майора А.Н. Волоснухіна для допомоги потрапившим в оточення була виділена група бійців на чолі з лейтенантом Л. Г. Кругловим. Згодом Леонід Георгійович згадував про це так: “Виконуючи наказ начальника штабу загону, я з підрозділом прикордонників за підтримки двох танків і батареї 158-го полку 3-й кавалерійської дивізії генерал-майора М. Ф. Малєєва почав пробиватися до села. Артилерійсько-мінометний і кулеметний вогонь противника не давав можливості наблизитися до штабу комендатури, Кружляючи над нами, літаки ворога скидали бомби, поливали вогнем з кулеметів. Від вибухів в повітрі висіли стовпи пилу і диму, навколо все горіло.

Але тут нам на допомогу прийшла батарея 158-го полку, а потім і танки. Долаючи опір гітлерівців, бійці почали просуватися вперед. Убитий прикордонник Соколов, важко поранений капітан-артилерист (прізвище, на жаль, не пам’ятаю), отримав поранення і я, але ми йшли на виручку своїм товаришам. І ось нарешті оточення прорвано, група прикордонників на чолі з капітаном Строковим вирвалася з ворожого кільця “.

… 28 травня 1987 року в День прикордонника на місця боїв на державному кордоні з усіх кінців країни прибули ветерани 91-го прикордонного загону. На цій зустрічі був присутній полковник у відставці Б. Ф. Шилов. Протягом багатьох років він веде пошук безвісти зниклих двоюрідних братів – Костянтина Лебедєва і Георгія Михайлова, покликаних на службу в прикордонні війська в 1939 році. Центральний Державний архів Радянської Армії (ЦГАСА) на його запит повідомив: “У картотеці з обліку бойових втрат особового складу військ НКВД за період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. зазначений: червоноармієць, ручний кулеметник 91-го прикордонного загону Лебедєв Костянтин Миколайович, 1919 р.н., пропав безвісти 22 червня 1941 року … Інших відомостей про долю Лебедєва К. М. ЦГАСА не має “.  Подібне повідомлення було отримано і на Г. Михайлова, що проходив службу па 4-й резервній заставі.

Подробиці про перші години бою 3-ої застави, де служив К. М. Лебедєв, полковник Шилов дізнався з листа дружини помічника начальника застави лейтенанта Мороко – Ксенії Миколаївни. Втративши в перший день Великої Вітчизняної війни чоловіка і сина, вона добровольцем пішла на фронт. “На світанку 22 червня 1941 року, – писала Ксенія Миколаївна, – ми прокинулися від вибухів снарядів. Почалася небачено жорстока війна, перший удар якої взяли на себе прикордонники. На заставі йшов нерівний, важкий бій, але бійці не відступали, вони билися до останнього дихання … я не пам’ятаю всіх імен, але Костю Лебедєва знала добре, він був нашим кіномеханіком. У той страшний ранок я його не бачила, та й що можна було побачити в тому непроглядному пеклі, де, здавалося, горить сама земля. Незважаючи на це, застава трималася. Коли гітлерівці увірвалися в її розташування, в живих нікого не залишилося. В звірячій люті вони знущалися над загиблими прикордонниками, а потім наказали місцевим жителям зарити понівечені трупи. На превеликий жаль після війни цю братську могилу виявити не вдалося “.

На фото вгорі: бомбардування Кристинополя радянською авіацією вранці 22.06.1941 р.

Підготував: Юрій Гринів.

Джерела: “Чекісти стояли насмерть”, Г.А.Куманєв, А.С.Чайковський, Київ, 1989 рік; “Сокаль і Прибужжя”, І.Вашків, Львів, “Каменяр”, 2000 рік; “Пархач”, М.Климчук, Одеса, 1998 рік; ОБД «Мемориал» – картотека списків безповоротних втрат ЦАМО РФ.