«Шахи на теренах Західнобузького краю», – видання під такою назвою готує до друку Ігор Лещишак, який більше двох десятиліть працює тренером з шахів і сам є відомим майстром. За два десятиліття виховав десять кандидатів в майстри спорту та понад 50 шахістів вищого та першого розрядів. А ще Ігор Степанович є і дослідником історії шахів в нашому Прибузькому краї. У новому виданні, яке він готує до друку, буде матеріал Олени Замойської, котрий сьогодні публікує газета «Новини Прибужжя».
Року 1840, як нині кажуть, за фінансової підтримки одеського підприємця Соломона Гуровича, у Лондоні вийшла друком поема давньоєврейською «Ha-Kerav» («Битва») – дотепний опис шахової партії. Автор цього твору, Яків Ейхенбаум (Ґельбер), уже встигнув звернути на себе увагу єврейського літературного світу збіркою поезій та поетичних перекладів «Kol Simrah» (1836), до якої увійшла блискуча поема «Arba itot ha-Schanah» («Чотири пори року»), яку сучасники називали одним із найкращих поетичних зразків Гаскали (єврейського просвітницького руху) та «відродженням нової поезії на івриті».
Ми повернемося до «Ha-Kerav» трохи згодом, а поки поговорімо про самого Якова Ейхенбаума – багатогранного генія, що народився у Кристинополі…
Десь у 90-х роках XVIII століття багатий кристинопільський єврей на ім’я Гірш, підшукуючи чоловіка для своєї старшої доньки, зацікавився таким собі Мойсеєм Ґельбером – знавцем Талмуду з Тишовця поблизу Замостя. Рабини вихваляли вченого, а батьки ставили його в приклад дітям. Отож Гірш запросив Ґельбера до Кристинополя, забезпечив усім необхідним для продовження науки, і, поміж ділом, одружив із донькою. Та от біда – уже за півтора роки молодиця померла від важкої хвороби. Гірш не хотів втратити вченого зятя, яким безмірно пишався, тож віддав йому за дружину молодшу доньку. На другий рік подружнього життя, у вересні 1796 року, Мойсей Ґельбер став щасливим батьком сина Якова. Потому юна дружина народила йому ще двійко дітей – доньку та сина, що вмер одразу після народження, а незабаром, у віці 21 року, і сама відійшла в засвіти.
Уже у ранньому віці Яків Ґельбер став місцевою знаменитістю: дворічний хлопчик умів читати, хоч ніхто його не навчав! А виявилося це так: якось малий захворів на вітрянку і, розглядаючи розрізнені цятки на тілі, сказав ошелешеному батькові, що деякі скупчення папул подібні на позначення голосних гебрейської абетки.
Чотирирічний Яків вивчив напам’ять «П’ятикнижжя» і щоп’ятниці читав по розділу, жодного разу не помилившись з інтонацією. Учений батько поділився із сином усіма знаннями, що мав. Але хлопчик був справжнім генієм, і прагнув знати куди більше, ніж міг йому дати батько. Мойсей Ґельбер пояснив синові перші три правила арифметики, а що інших не знав, малий Яків самотужки взявся за вивчення математичної науки. Неймовірно, але в шість років хлопчик самостійно допетрав, як ділити дроби – без учителів і без книжок!
Слава про геніального хлопчика з Кристинополя швидко рознеслася Галичиною. А що в єврейській традиції ранні шлюби були звичною справою (матір Якова народила його тринадцятирічною), восьмирічного розумника заручили з дев’ятилітньою дівчинкою, батьки якої орендували фільварок неподалік Горохова. А за пів року, коли матінка Якова померла, батьки нареченої забрали його до себе.
Виявилося, що серед численних талантів малого – хист до співу та приємне сопрано, тож його почали запрошувати до синагог в якості кантора (співака). У Горохові хлопчик продовжив науку у тамтешнього талмудиста, якого місцеві євреї вважали ледь не святим. Проте для нашої історії найважливіше те, що в цього талмудиста був брат, реб-Йосиф, який познайомив малого, що всотував в себе усі нові знання наче губка, з правилами та законами гри в шахи. Відтоді шахи назавжди стали одним із найдужчих захоплень Якова Ґельбера.
Коли Якову виповнилося одинадцять, його одружили. А незабаром тесть переїхав до Берестечка і забрав зятя та доньку із собою. Звісно, про хлопця надалі добре дбали і усіляко сприяли його студіям Талмуда та Каббали, але Яків Гельбер марив не духовним троном в Ізраїлі, а математикою. Набожний тесть не міг і не хотів цього зрозуміти, тож після семи років подружнього життя, сповненого непорозумінь та родинних скандалів, Яків розлучився і на якийсь час повернувся до батьківської оселі.
Близько 1815 року він одружився з гарненькою донькою колишнього рабина із Замосця. І приблизно тоді ж почав писати доволі непогані вірші івритом.
1818 року вийшла постанова, яка зобов’язувала усіх польських євреїв узяти собі прізвище (доти більшість якось обходилася власними іменами, іменами батьків та назвами родинних населених пунктів). А що прізвище можна було змінити, «Жовтий» Яків (Gelber німецькою) став Яковом «Дубовим деревом» (Eichenbaum). Кажуть, старий Мойсей образився на сина, та й сам Яків не раз шкодував про своє рішення, яке назавжди позбавило його родинного коріння. Можливо, саме тому цей блискучий розум не здобув належного визнання, а сам Ейхенбаум ціле життя поневірявся і бідував?
Дружина померла 1820 року і залишила на руках безутішного вдівця трьох доньок (молодшій виповнилося лише 11 тижнів, а старшій було 11 років). Дівчатам була потрібна матір, тому Яків одружився втретє, і до 1856 року став батьком дев’яти дітей. Прикро, але цей геніальний математик, який переклав на іврит «Елементи» Евкліда, вийшов переможцем у науковому диспуті з відомим французьким математиком Луї-Бенджаміном Франкером ( в обчисленнях якого знайшов помилку), користувався прихильністю знаного професора Кембриджського університету Германа Бернарда і мав репутацію одного з найяскравіших математичних талантів, усе життя бідував. Найвища посада, на яку здобувся Ейхенбаум, – місце інспектора рабинського училища в Житомирі, – дозволяла лише ледь-ледь зводити кінці з кінцями.
27 грудня 1861 року, після тривалої хвороби, Яків Ейхенбаум помер у Києві. Він похований у Житомирі, але ніхто вже не знає, де його могила. Математична та літературна спадщина Якова Ейхенбаума також невідома українському читачеві, бо його твори ніколи не перекладалися українською.
На жаль, навіть перлина його творчості, поема «Ha-Kerav», дійшла до нас лише у спотвореному перекладі на російську О.Рабіновича (1847). За словами онука автора, відомого літературознавця Бориса Ейхенбаума, «переклад невдалий; строфічна будова не дотримана; стислість, стрімкість, дотепність мови не передані; в основу покладений якийсь недолугий пушкінсько-лермонтівський шаблон». А позаяк про художню вартість оригінальної поеми ми не можемо судити, зосередьмося на змісті.
Слід сказати, що ідея поетичного опису шахового двобою, втілена Ейхенбаумом, аж ніяк не була новою. Шахи згадувалися ще в індійській літературі VII століття, а наприкінці Х століття з’явився і перший в Європі художній твір про шахи – написана латиною поема «Versus de scachis». Відтоді шахова тема час від часу вигулькує в художніх творах, зокрема й у сучасній українській літературі (М. Бриних, «Шахмати для дибілів», 2008).
Цікаво те, що змальовану Ейхенбаумом битву можна розіграти на шаховій дошці, використовуючи поему як посібник. Поетично описаний двобій Гебера (ватажка чорних) і Кори (ватажка білих) починається з перифразного опису основних правил гри в шахи та продовжується ефектною партією, в якій перемагають білі. Цікаво, що онуки Ейхенбаума (один, як я вже згадувала, став літературознавцем, а інший – Всеволод, – був палким анархістом і одним із найближчих сподвижників Нестора Махна) у дитинстві частенько розігрували цю партію, вчитуючись у сторінки поеми. Уважний знавець шахів після 29 ходу упізнає початкову композицію етюду з книжки європейського шахіста XVIII століття Філіппа Стамми. Шаховий текст Ейхенбаумової партії згодом був описаний у «Підручнику шахової гри» (1856, 1865) німецького шахіста М.Ланґе.
Ця партія, в якій починають чорні і виграють білі, виглядає так:
1. e5 e4 2. d5 ed 3. Id5 Cf3 4. Ee6 c4 5. Ic6 g3 6. Ec4 d3 7. Ee6 Eg2 8. Ca6 0-0 9. 0-0-0 Ce5 10. Ib6 Ca3 11. Ea3 ba 12. Ib5 d4 13. c5 Cf3 14. cd Cd4 15. Ia5 Ed2 16. Ia3 Cb3 17. Kb8 Ca5 18. Ec8 Cc4 19. Ie7 Ib3 20. f5 h3 21. h6 h4 22. g5 hg 23. hg Gfc1 24. Ig7 a4 25. Ch6 Ga3 26. Ig6 a5 27. Ih5 Ef1 28. Cc5 Ie3 29. Cg4. If4 30. gf Ef4 31. Ka8 Cb6 32. ab ab 33. Ca6 Gc8 34. Gc8 Ga6 35. ba Eg2 36. Gc6 Ec6++
Літературну та математичну спадщину Якова Ейхенбаума не вивчають в університетах. У місті, де він народився, про нього не згадують навіть на уроках краєзнавства. Тож віддамо йому належне бодай у зв’язку з шахами. Бо, може, він був і не найзнаменитішим шахістом в історії Кристинополя-Червонограда, але, вірогідно, одним із перших, і вже напевно найобдарованішим поетом та математиком серед усіх місцевих шахістів..
Автор: Олена Замойська.
Цей матеріал був вперше опублікований у газеті “Новини Прибужжя”, №41-42 від 13.10.2022 р. – Червоноград.