Станіслав Щенсний Потоцький – поет і масон


Здавалося б, життя Станіслава Щесного Потоцького, особисте і суспільне, – розжоване, обсмоктане, розглянуте зусібіч під збільшуваним склом і розкладене по шухлядках: безталанний герой-коханець, не найспритніший політик, а зрештою і державний зрадник, багатій, покровитель мистецтв і «добрий пан»-благодійник для селян. Усе це справді так, але нині ми зупинимося на двох іпостасях Станіслава Щенсного Потоцького, що їм зазвичай не приділяють достатньої уваги. Хоча, можливо, саме вони зробили його саме тим, ким він був – людиною, яка насамперед прислухається до свого серця, навіть якщо те інколи спонукає до неправильного життєвого вибору.

Доля подарувала йому три великих кохання, але жодне з них не закінчилося казковим «жили довго і щасливо». З юною Ґертрудою Коморовською його розлучили батьки; друга дружина, чарівна Юзефа Мнішек, народила Станіславу одинадцятьох дітей, а що стрибала в гречку з перших днів шлюбу, він був певен у батьківстві тільки трьох із них; третя і остання grande amore, «прекрасна гречанка» Софія Ґлавоне-Вітт, також зраджувала чоловіка… з його власним сином від другої дружини і навіть народила від коханця сина, який доводився Щенсному онуком. Дивовижно, але за таких обставин він не став розчарованим циніком.

Йоганн Баптист Лампі старший. Портрет Станіслава Щенсного Потоцького ( бл. 1788–1791 рр.). Muzeum Narodowe w Warszawie.

У Краківському державному архіві зберігаються копії двадцяти віршів, написаних Станіславом Щенсним Потоцьким. Більшість із них присвячені другій дружині, Юзефі Потоцькій, хоча це не означає, що він не писав їх про інших. Справа у тім, що Щенсний ніколи не публікував своїх поезій, лишень інколи читав у товаристві рідних та близьких друзів. Але один із дворових людей переписав ці вірші   із дозволу, а можливо і з ініціативи самої Юзефи Потоцької. Не дивно, що всі збережені вірші написані в нетривалий період зразкового співжиття із Юзефою. Чи хороша це поезія, судити вам, але принаймні вона доволі щира, хоч і не дотягує до рівня творів, написаних доволі близькими родичами Станіслава Щенсного: Станіславом Косткою Потоцьким  цілком пристойним поетом, мистецтвознавцем і автором численних критичних статей, серед яких і славетна сатирична повість «Подорож до Темнограду», чи Яном Непомуценом Потоцьким істориком, етнографом і автором пригодницько-фантастичного роману «Рукопис, знайдений у Сараґосі».

Брак освіти, а можливо і хисту, не дозволив Станіславу Щенсному увійти до когорти найпомітніших польських письменників епохи Просвітництва, хоча був він типовим представником свого часу. А що прагнення особистого щастя, висловлене у наївних віршах, не здійснилося, Станіслав Щенсний Потоцький поринув у суспільну діяльність, покликану забезпечити щастя суспільне. Складовою частиною Просвітництва було братерство вільних каменярів, або ж масонство, яке ставило собі за мету змінити суспільство шляхом впливу на державний устрій, а також особисте моральне та духовне самовдосконалення.

Масо́нство (франкмасонство фр. Franc-maçonnerie, англ. Freemasonry, «вільне каменярство») — морально-етичний рух у вигляді закритої організації. Найбільш поширене означення масонства — це «система моралі, викладена в алегоріях та проілюстрована символами»; також — всесвітнє братство, всесвітній Орден: масони — це члени духовно-етичних організацій «вільних каменярів».

Організації вільних каменярів розвивалися доволі динамічно. Уже за кілька років після заснування першої Великої ложі в Лондоні 1717 року масонські ідеї почали здобувати популярність на теренах цілої Європи. А вже 1721 року перші масонські ложі постали у Франції («Amitie et fraternite» , тобто «Добро і братерство») і в Польщі («la Confrérie Rouge», тобто «Червоне братерство»), проте перша польська масонська ложа доволі швидко розпалася. Близько 1743 року у містечках Вишнівець та Дукля з ініціативи представників родини Мнішків (з якими Станіслав Потоцький згодом породичається) постали ложі «Трьох братів», що дотримувалися старошотландського обряду. Упродовж наступних десятиліть масонські ложі в Європі періодично виникали і припиняли існувати через тиск духовенства (17 травня 1751 року папа Бенедикт XIV видав буллу, засуджуючи масонство).

1767 року у Львові розпочала роботу ложа «Трьох білих Орлів», в яку 1775 року, вступає Станіслав Щенсний Потоцький. Ложа «Трьох білих Орлів» діяла у Львові найдовше за решту вільномулярських осередків — 15 років. Слід сказати, що з 1770 року цей масонський осередок входив до об’єднання польських лож, котре очолила Велика суверенна ложа «Доброчинного Сармата» у Варшаві, і це значно збільшувало вплив польської еліти, яка входила до ложі. У списках ложі за 1775–1779 рр. бачимо прізвища Станіслава Щенсного-Потоцького, Міколая Потоцького, Йозефа Попеля, Ксаверія Любомирського, Адама й Калістрата Понінських, а також інших впливових та заможних світських осіб. Це й не дивно, бо з 359 послів на чотирічний сейм аж 74 (20%) були масонами, ба більше: навіть король Станіслав Август Понятовський був масоном. Масонські ідеї захопили також прогресивне жіноцтво – дружина Станіслава Щенсного Потоцького, Юзефа Амалія, входила до адопційної масонської ложі «Доброчинність».

Вірш авторства Станіслава Потоцького.

Уже згаданий Станіслав Костка Потоцький, який доводився Щенсному троюрідним братом, також був масоном: спочатку належав до ложі «Bouclier du Nord» («Щит півночі»), потім перейшов до «Святині Ізіс», а в квітні 1784 року став великим оратором ложі Великого Сходу. Приблизно у цей самий час Станіслав  Щенсний також здобув  визнання в масонському світі і обійняв почесну посаду Великого Майстра Великого Сходу королівства Польського та Великого князівства Литовського. Саме завдяки вітальній промові Станіслава Костки Потоцького ми можемо точно назвати дату обрання Щесного Великим майстром цієї ложі – 2 січня 1785 року.  У барвистому творі Станіслав Костка Потоцький закликає Потоцького бути провідником, слухатися голосу серця і покласти життя на вівтар доброчесності, а також згадує про кровні узи, що їх поєднали, і хвалить нового Великого Майстра за то, що той «наблизився до безлічі підданих, призначених долею, дав їм право на щастя, навчився їх поважати,скинув із себе прикру постать Пана, і ставишся до них як батько чи приятель». І справді, як писав Микола Костомаров у монографії «Останні роки Речі Посполитої», Станіслав Щенсний Потоцький був: «доступний своїм підвладним, унятливий до їхніх потреб, не збирався просвіщати селян, але не перешкоджав їм благоденствувати в отій сфері, де вони існували».

Натомість інші масонські документи дещо піддають сумніву концепцію доброго «батька чи приятеля» для селян, що приліпилася до Станіслава Щенсного Потоцького.  Наприклад, 1786 року той самий Станіслав Костка на зібранні масонської ложі проголошує ще одну красномовну промову на честь Станіслава Щенсного Потоцького «після придушення ним бунту і подолання епідемії на Україні», вдаючись до таких слів: «фанатизм, озброєний кривавим мечем, підбурив до різні і бунтів, заразив своєю отрутою ті легковірні серця польського народу, що лицемірства не знають. Релігія, яка повинна дбати про братерський зв’язок людей, єднати їх з єдиним Отцем і опікуватися ними; релігія, за якою часто приховуються амбіції, хтивість або насильство, сповнила світ смутком і жалобою, неспокійні пробудила душі, дала зброю до рук убивцям. З гострим завзяттям не святі отці проповідують чужі обряди, вихваляючи нові подобизни Наливайків, Хмельницьких і Ґонт, одним словом, смерть і знищення поляків». Автор промови вихваляє Потоцького за швидке придушення селянського бунту, називаючи його «прикладом доброчесності і громадської позиції». Як саме Щенсний придушив цей бунт, автор промови замовчує.

Антон Графф. Портрет Станіслава Костки Потоцького, 1785/ Muzeum Pałacu Króla Jana III w Wilanowie.

Слід сказати, що панщина в тій частині українських земель, які 1772 року відійшли до Австрії, значно відрізнялася від кріпацтва в Російській імперії, де селян можна було продавати чи навіть … обмінювати на собак. До прикладу, австрійський цісар Йосиф ІІ ще 1782 року скасував особисту залежність селян від дідичів, а в 1786-му обмежив панщину до 3 днів за тиждень (до того ж, тривалість робочого дня не могла перевищувати 12 годин влітку і 8 годин взимку). Натомість понад 130 тисяч підданих Станіслава Щенсного Потоцького, якому належала половина Брацлавського воєводства, таких преференцій не мали, тож не дивно, що інколи бунтували. Утім, цілком у дусі масонства і поглядів Просвітництва, а може і наляканий згаданим бунтом,  уже невдовзі Потоцький зменшує, ба навіть скасовує панщину у своїх маєтках.

1787 року у Тульчині гостював польський король Станіслав Август Понятовський. Щоб відзначити цю знаменну подію, Станіслав встановив у центрі міста тріумфальну колону, а навкруги монументу на відстані 12 000 ліктів (8 км) подарував кріпосним селянам волю: актом від 17 травня 1787 року Потоцький звільнив мешканців Тульчина і передмість Завалля, Козаччини і Воловодівки  «від підданства», дозволяючи їм продавати будинки і землю, займатися ремеслами або працювати на фабриках без сплати чиншу, а також звільняючи їх на 30 років від оплати за життя у належних йому будинках. Землю чи пасовища селяни могли викупити за чинш або відпрацьовувати її вартість, працюючи на пана один день на тиждень.

Утім, польська масонерія не оцінила життя згідно масонських засад. Потоцькому закинули те, що він став на захист волинського селянства, яке також бунтувало, і 1789 року не переобрали Великим майстром. Потому він зробив ще один неправильний вибір і став одним із чільників Торговицької конфедерації, як фактично призвела до вторгнення російських військ і другого розподілу Польщі. А 1804 року, вірогідно, той самий Станіслав Костка Потоцький,  який так вихваляв чесноти троюрідного брата, написав під карикатурою на Щенсного пасквіль: «Гнобителю шляхти, а підданих бичу, вся огида душі на твоєму обличчі».

Автор: Олена Замойська.

Джерела:

Archiwum Potockich z Krzeszowic (AKPot) 516.3250 [Materiały po Stanisławie Potockim, 1768-1777].

Mowa do N. M. Stanisława Szczęsnego Potockiego, woiewody Russkiego, witaiąc Go na W. W. N. przez W. M. miana d. 2 januarii (1785 r.) / Національна бібліотека Польщі.

Mowa w społeczeństwie, którego jest celem pomnożenie obywatelstwa i dobroczynności, mieniem tegoż miana do S. S. Potockiego, woiewody Ruskiego, po uśmierzonym przez niego buncie i powietrzu na Ukrainie ir. 1786/  Національна бібліотека Польщі.

Jan Nieczuja-Urbański. Mowy masońskie Stanisława Potockiego: (uwagi bibljograficzne i materjały)// Pamiętnik Literacki : czasopismo kwartalne poświęcone historii i krytyce literatury polskiej, 1927.

Масонство в Україні у другій половині ХУШ-ХІХ ст. Доступ: https://www.freemason.org.ua/

І.Мельник. Скасування панщини. Доступ: https://zbruc.eu/node/7102

М.Костомаров. Останні роки Речі Посполитої, 1868.


Привиди Сокальщини. Підтримай наш проект!

Залишити відповідь