Сьогодні, на 365 день розв’язаної росією війни, коли ми всі рефлексуємо про рік, що минув, варто нагадати собі банальну фразу про історію, яка повторюється. У випадку українсько-російських стосунків – це воістину порочне коло, яке ми нарешті отримали шанс розірвати назавжди. Ті, кого не хочеться називати, так вперто і так довго втокмачували нам про взаємну любов і братерство, завжди були нам ворогами. І це доводять автентичні свідчення з різних часів, як-от ці записи в хроніці василіанського монастиря у Кристинополі, написаної 1915 року о. Юліаном Дацієм.
21 липня 1915…Рабунок. Люди по селах і в місті сподївали ся що москалї при відходї будуть палити – длятого заздалегід претали з хат, з комори і зі шпіхлїрів одіж і статки в безпечне місце. І так – вози, плуги, борони, млинки, бочки і т.п. виволїкали в сади поміж дерева – а знова кожухи і в загалї одіж полотна і збіже в мішках закопували в ямах. Колиж дійсно прийшло до того що треба було зі сїл виносити ся бо село зачало горіти – а в додатку ще в тім місци заносило ся на битву – так мешканцї брали родину і що найпотрібнійше на фіру, – одну або дві корові і в дорогу. В селї лишило ся ще богато добра не схованого – як кури, гуси, качки, свинї. І що діє ся: от і село згоріло. Москалї гурмами перебирають ся до тих сїл і рабують. Очевидно – перед спаленьом забрали до чиста, свинї, кури, гуси і т. д. а по спаленю вишукували ями, і находили їх. Розбивали скринї і всë до чиста закрали… Страх! .. навіть татари моглиби піти на науку рабунку до москалїв…
https://credo.pro.
22 липня 1915… Tantae molis erat… Всякому відомо кілько то мілїонів рублїв викинула Росия на пропаґанду право- і царославія в Галичинї в тій благій надії, що прийде прецїнь колись такий час – коли вимріяні пляни здійснять ся і Галичина потоне в морю московськім. І дійсно такий час прийшов – так і щож з того? Надії розвіяли ся. – Війна котра від самого початку свого геть десь аж до мая 1915 принайменше на галицькім теренї так сьвітла розвивала ся в хосен Росиї – взяла від червня фатальний оборот. Де то москалї вже не були загнали ся! Аж під сам Краків а цїла Галичина за їх плечами – то все було їх. А днесь (липень) як ситуация до непізнаня і не до увіреня змінила ся. Виперто їх за Сян, за Днїстер за Буг. Ще стоять вправді на галицкім ґрунтї але от так як на одній нозї. Ще пару днів – хоч не хоч і з сего клаптя будуть мусїли вступити ся. А білянс сеї виправи Росиї на Галичину який – що до зисків і втрат?Втрати: Міліонові вклади грошеві на пропаґанду в Галичинї перед війною. А підчас самої війни: мілїонові жертви в людях – міліярдові жертви в матеріялі воєннім, і «веліє» посламленіє перед цїлим сьвітом а що найгірше зловіщий гороскоп з огляду на сподївану майже необхідну полїтичну катастрофу в лонї самої держави – котра може принести нинї нїким непредвиджені – несподїванки.
Зиски: 1) рабунок коний, коров, волів, повозів паші, меблїв, фортепянів, музеїв, церковних дзвонів і може з двіста тисячів галицьких москвофілїв духовних і цивільних, інтелїґентів і хлопів, котрі за для зради супроти Австриї виутїкали завчасу в Росию зі страху перед сподїваною і заслуженою карою. – Отже, summa summarum – Росия в заміну за такі величезні втрати і материяльні і моральні – зискала – пачку ренеґатів – і тільки всего. «Tantae molis erat trajirere moscvophilos de Galizia trans limites!» Се явище виглядає дійсно на траґікомедию. Бо єсли Росия так дорого заплатила і грішми, і кровію і честию за тих пару сот тисяч галицьких ребят – ми можемо ся тілько дивувати. Нїяк однако не може нїхто порозуміти длячого Росия в так божевільний спосіб виконала перещіпленє свого зіля що ся зродило на галицькій землї – на свій ґрунт. Ся операция могла бути переведена зовсїм без коштів – ба навіть з користию. Ось могла Росия приміром попросту – «по указу» завізвати усїх галицьких право- і царославних «поступай в Россїю» і на тім конець. В часї мира булиби «призванные» злїквідували своі «пеимущества» булиби забрали в кармани гроші – і з набитими кишенями, малиби з чим іти в богату Росию. Хоч чванять ся Росияни, що Росия богата – однако австрийські корони навіть в Росиї могуть ся придати. А так що. Москвофіли утїкаючи забрали зі собою дуже мало що. Добро недвижиме ту лишило ся все до чиста, а движиме також – окрім готових гроший і одіжи. Очевидно, ряд австрийский не може инакше поступити тілько сконфіскує маєтки по утікачах. Отже кілько материяльної втрати має Росия з того боку. Прийшла до посїданя людий – але людий прямо нагих і голодних позбавлених усїх середників до житя. І до чого така робота? Ось так представляє ся білянс воєнної росийскої кампанїї по нинїшний день. Що буде дальше і як – чи Росиї і дальше буде усувати ся ґрунт з під ніг – хто прожіє – той побачить…
23 липня 1915… B-mol C-dur Остатня геройска робота москалїв безпосередно перед їх відворотом – то була: рабованє дзвонів і паленє фільварків, сїл і міст. От і маєш душу московску – гляди на ню бо ту показує ся тобі в цїлій гидкій своїй наготї. Прийшов сюда до нас такий масненький, такий солодкий що і до рани го прикладай. На все горло верещав «погибель германам і венґрам – а освобожденїє і спасеніє» братям словянам. І правду говорив – принайменше з огляду на нас Русинів. Бо дійсно освободив нас насамперед від коний, коров, свиний, дробу, паші, возів, візків, упряжі і т.д. і т.д. в кінци спалив фільварок. Ось як треба було розуміти «освобожденіє». А ми бідаки сего не знали – бо і звітки нам розуміти ся на московскій етиці? Будь же ту мудрий. Москаль з цїлою завзятостю замірив ся на «германа» але недосягнув єго і нїчогісїнько єму не вдїяв. Коли не вдало ся убити «проклятого германа» бий собаку Русина, бий і душу з него випирай – бо герман і галицький Русин – то у москаля як ся показує все равнó! Чи ти москалю з глуздів зісунув ся?
Авжеж хиба так а не инакше. Годі прецінь припустити – щоби чоловік при здорових змислах – котрий нїби то прийшов ратувати брата свого – тому братови тільки пакости заподїяв, що навіть нехрист татарин гірше не потрафивби. Або рабунок церковних дзвонів – як сей диявольский учинок назвати? І на що москалеви дзвонів питаю ся? Що він з ними буде робити? Я гадаю що ті дзвони могуть в недалекій будиччині віддати москалеви дуже немилу прислугу. З того всего що бачимо – виходить майже непомильно що Росия мимоволї буде мусїла обходити кілька траґічних полїтичних празників, при чім і галицькі дзвони возьмуть свою участь. І так перший сподїваний празник то буде великий нїгде невиданий і нечуваний трус (революция). Ту дзвони заграють сумну мельодию в Bmol. Другий празник сподіваний «Главосїки» або усїченє голови дотеперішньому росийскому режімови. Скінчить на ґільотинї ославлена росийска нагайка-кнут; царська самоволя «по сему бить», двірська інтриґантка камариля, чорна сотня, хабарництво і т.п. спеціяли росийскі. Ту дзвони галицькі заінтонують пісню в Cdur. І третий празник сподіваний іменно Преображенє і Обновленіє храма, значить ся обновленє держави росийскої на нових основах. Ту розуміє ся, що дзвони галицькі не можуть иньшої сьпівати тільки в Cdur. До повисших празників можуть ся прилучити ще і другі як Рождество якоїс нової автономічної держави. Хто то може знати. Отже москалї заздалегід приготовляючи ся до епохових історичних моментів – як нарід строго релїґіозний – позвозили до себе тисячі, тисячі галицьких дзвонів – щоби як прийде слушний час – дати знати всему мірови і християньскому і нехрисятияньскому – які дивні дива сотворила війна европейска в Росиї. Ось як я собі толкую вивіз дзвонів до Росиї…
На фото вгорі: російські солдати біля пам’ятника Міцкевичу у Львові, російська листівка, 1914–1915 рр. (фрагмент) – Biblioteka Narodowa.
Опрацювання: о. Єронім Грім, ЧСВВ.