В честь кого назване місто Кристинопіль. Частина I


Давним давно, у XVII столітті жила княгиня Кристина Потоцька з дому Любомирських. На її честь було назване місто Кристинопіль. Яке було її життя, якою вона була? Відкриє нам цю таємну завісу, її духовний наставник, ксьондз Стажинський.

Кристина народилася 26 липня 1643р., у Дуброві Сендомірського воєвудства, у день святої Анни. А хрещення відбулося 6 серпня ксьондзом Яном Гадемським, парохом Тарновським, у присутності знатних гостей. Тримали до святого Христа Ян Браницький, а потім Маршалок Коронний і Хелена Тарнова. Люди розповідали,що коли мати Кристини народжувала, небо у той день було страшне: громихав грім,блискавки вдаряли у землю. Ті небесні світила були якимось прогнозом її майбутньої палкої любові до Бога. Кристина була дочкою Єжи Себастьяна Любомирського (Вишнич, 1616 – Вроцлав, 1667).

Він був відомим польським воєначальником, гетьманом польним коронним, польським магнатом, державним діячем. Під Сокалем разом з своїми братами виставив 2000 своїх воїнів для боротьби проти козаків. Отримав перемогу у битві під Чудновом, Любарем; разом з коронним гетьманом Станіславом Реверою Потоцьким. Очолив опозицію польському королю Яну ІІ Казиміру. Є персонажем історичного роману Генрика Сєнкевича ”Потоп”. У шведській війні захищав Краків зі своїм військом. Шведів громив тисячами, навіть король шведський писав йому листи з великими обіцянками, щоб тільки перейшов на його сторону.

Головною його резиденцією був Ланцут, який дістався у спадок від батька.

Єжи Себастьян Любомирський (1616-1667).

Після шлюбу з Констанцією Ліґежанкою, отримав Жешув. Дід Кристини, Миколай Ліґенза, каштелян Сендомірський, староста Жидачевський, Ропчинський, був дуже набожний, будував костели, а старі реставрував. Тримав в усіх своїх землях шпиталі для убогих за свої кошти. Коли дівчинці було три роки, померла її мати. Через деякий час Кристину віддають на виховання своїй тітці княгині Єримії Кристині Анні Радзивилівні, яка багато чому навчила її, а особливо любові до Бога. До різних розваг її не допускали. Повинна була читати, шити, після обіду – катехизм. Улюблена книга була ксьондза В.Скарга ”Життя Святих”. По натурі вона була дуже веселою дівчинкою і своєю біганиною відвертала увагу панянкам, що шкодило їхній роботі. На що княжна наказувала прив’язувати її ногу до стільчика і давала у руки книжку або іншу роботу. Кристина мала здібності до релігії, радо сповідалася, слухала дві меси кожного дня, а на свята й більше. У років дев’ять підтверджуючи свою відданість Пречистій Діві розписалася своєю кров’ю на іконці. Пізніше, коли Кристина вже померла шукали цю іконку, як доказ її любові, щоб покласти у руки, але не знайшли. Дівчинка підростала і вчилася грати на лютні і клавікорді. Якось собі призналася,що музика їй дуже допомогла у житті. Грала вона не гірше професійних віртуозів, особливо виконуючи тяжкі італійські мотиви. А коли нападала на неї меланхолія розважалася музикою. Сама писала вірші і складала мелодії на релігійну тематику.

Коли у двері палацу постукала чума, Кристині було 11 років. З’явилася лихоманка, пухирці на чолі і під горлом. Тітка, жаліючи свою родичку, наказала їй висповідатися ксьондзу Стажинському. Щиро молилася до Бога Кристина і 6 липня, у день св. Ігнатія, усім на диво, ознаки хвороби зникли. Проте слід на чолі від хвороби залишився до самої смерті. Якось будучи у Любліні, попросила відвідати монахинь- кармеліток, з таємною думкою, залишитися там назавжди. У монастирі її прийняли до себе. Батько, довідавшись про цей вчинок улюбленої дочки, відправив за нею і отримав відповідь ,що вона має надію на батькове благословення. Заплакав батько, вражений милістю своєї дочки, але наказав, щоб її відпустили. Однак монастир вона не хотіла залишати і молила про це Бога. Тільки через три роки на прохання монахині Барбари, яка наслухалася погроз від Любомирського, з привеликим жалем повернулася до батька, але серце своє лишила у монастирі. Потім все своє життя допомагала сестрам-кармеліткам, отримуючи листи від них, як від ангелів, і цілувала їх.

Багато конкурентів зі знатних осіб претендували на руку і серце молодої панянки. Від батька Кристина отримала високу статуру, від матері Констанції – чарівну красу. В першу чергу Єжи Любомирський давав перевагу сину гетьманському, старості, на той час красноставському, Щенсному Феліксу Потоцькому, який крім гарних рис і багатства, ще у молодому віці проявив мужність, заслужив безсмертну славу, коли під час шведської війни служив ротмістром і допомагав Любомирському у воєнній справі.

Під Воронічем з малою горсткою людей переміг ворога. Під Мендзижичем разом з півтора тисячами своїх воїнів і з полковниками Дерхачем і Курилем взяли у полон 12 тисяч козаків і доставили до короля Казиміра. Після перемоги під Чудновим випросив Фелікс Потоцький у свого батька Станіслава Ревери, який повертався додому, залишитися на Україні при князі Єжи Любомирському.

Замок в Ланцуті. Фото 1915 року. Polona.pl.

А Кристина все дивилася у бік монахинь і тільки послухавшись поради Матері кармелітянки Барбари дала згоду на цей шлюб. Весілля було назначено на 27 вересня 1661р. У Ланцут з’’їхалося так багато людей, що ледве не ціле військо прибуло. Шлюб благословляв ксьондз Анджей Тшебіцький, на той час єпископ Пшемиський, а після було чути гучну гарматну стрільбу в честь молодят. Дивна річ, що при такій купі різних людей не було цілий тиждень ніяких сварок, що було знаком великої любові і згоди для молодої пари. З молоду Кристина любила мисливство і їздити верхи. Ховаючись, виїжджала у поле, але месу ніколи не пропускала. Був такий випадок у полі, біля Сокаля кінь конюха ледве не забив її, після того дала собі слово ніколи цього не робити. Якщо була надмірна увага зі сторони чоловічої статі, зразу припиняла це. Був один такий залицяльник, який прийшов до неї заявивши,що якби він був впевнений, що у майбутньому після смерті її чоловіка, вона візьме шлюб з ним, то вбив би її чоловіка. Почувши відмову, щось непристойне викрикнув і пішов ні з чим. Найчастіше любила розмовляти з тими, кого знала, як благородних людей. Наприклад з панною Софією Лещинською, воєводиною Підляською та дочкою великого воїна Стефана Чарнецького, воєводи руського, обговорюючи з нею духовні теми. Майже щоденно зустрічалися, мешкаючи у Варшаві у близьким сусідстві. Воєводині Підляській сподобалася Кристина після одного випадку. Якийсь пан садив її до карети, коли її проводжала Кристина, з ноги її злетів черевик, дно якого було заповнено горохом. Побачивши цю незручну ситуацію, Кристина навмисно кинула хусточку на черевик і віддала його пані Софії, чим заслужила повагу до себе.

Любила також Кристина Анну Яблоновську, яка прочитавши замітку про життя Потоцької надруковану кілька років після її смерті, поскаржилася: ”Скривдили у цьому літописі воєводину ,більше я знаю про неї чим тут пригадано, мене би треба було про це питати”. Мала Потоцька звичай, коли її чоловік на довгий час відправлявся у подорож по Україні, вона для пристойності не хотіла у своїм домі жити, а до батька свого приїхавши, знаходилася там так довго, поки не отримувала звістку про щасливе повернення чоловіка. Вдягалася скромно, ніхто не міг вмовити її вдягнути модне плаття з оголеними плечами. І так та вроджена стидливість привела її до того, що перед смертю просила і заклинала, щоб не робили розтин, погрожуючи помстою від Бога, якщо хтось з чоловіків доторкнеться до її тіла після смерті.

Розклад дня був розписаний погодинно. Вставала о шостій ранку, після годинної молитви читала книги, як духовні так і політичні, потім слухання святої меси, вишивання, обід і інші справи. Часто шила сорочки для убогих і невільників, особливо до свята святої Трійці. А найбільше, не шкодуючи золота та срібла, віддавала до костелів, чим лишила пам’ять про себе у Красноставі, в Ченстохові та у Львові. Час для сну був о годині десятій вечора і була до того так прискіплива, що будь що могло статися у Королівстві або в палаці, коли доходила призначена година додому від’їжджала. Король Ян ІІІ вже за звичкою говорив: «Значить година десята, бо пані краківська воєводина додому спішить». Увесь свій вільний час віддавала на читання духовних книжок, тому діставши книжку Каспра Дружбицкого (Kasper Druzbicki, 1590-1662), таке мала натхнення, що власною рукою переписала усю книжку. Образ його наказала повісити на стіні у кабінеті для молитви.

“Дружина” або “Шренява” – родовий герб дому Любомирських.

Під час вишивання читала сама своїм слугам книжки або казала читати їм, проводила годинні лекції на релігійну тематику. З дому свого зробила монастир. ЇЇ кімнати і кабінети були в образах і скринях. Час від часу для розваги навідувалася до їдальні, щоб було все в порядку. Старалася дати своїм дітям не тільки панське виховання, а й християнське. Народила чотири сина Михайла Красноставського, Юзефа Робчицького, Станіслава Грубешовського, Єжи Тлумацького і дочку Маріанну. Написала собі основні правила для виховання дітей: 1.Старатися виховувати дітей більше у християнському напрямку чим у політичному, 2.Огороджені були від поганих прикладів і випадків, 3.Приструнювати в них як найраніше гордість, пориви гніву, 4.Ставитися до них як до благочестивих і розумних, 5.Старатися аби зрозуміли науку релігійну, закони святої віри, бо політика сама навчить за роки і без вчителя. 6. Вкласти їм в серце початок мудрості, страх Божий і страх гріха, як свята Бланка свому синові Людвику говорила: ”Краще вмерти чим образити Бога”, 7. Сповідатися на свята. Привчала до пошани Божої Матері і стежила, щоб всі на кожне свято сповідалися. Сама пізнала ласки від Святої Матері у різних випадках, особливо коли старший син ще дитиною сильно захворів. Молилася і просила за сина у Красному Ставі, в костелі Августинів, де за її дитину відправа відбулася, сама лежала хрестом перед образом. Син видужав, а Кристина дякуючи, образ цей оздобила сріблом і вівтар великий поставила. У 1694 році, отримавши лист від невістки про хворобу сина, поїхала з Сокаля до нього у Красностав. У 1698 році сини її разом з батьком воювали проти орди під Підгайцями. Якось Бог їх дивом захистив, коли сім годин під градом пострілів їм самим і їхнім коням дісталося.

Придворним теологом у Фелікса був Єжи Нагорський (Jędrzy Nagorski). Потоцький від 1682 року був воєводою краківським і старостою кременецьким, у 1685 р. віддав це староство сину Михайлу, пізніше воєводі волинському. Кристина тішилася також з дочки своєї Маріанни, що виросла вона гідною і Богу за неї дякувала. Старалася щоб в її кімнаті прислуговували слуги побожні і скромні. Брала її з собою до шпиталю, особливо у великий четвер на миття ніг убогим, заохочуючи до покори і навчаючи бачити в убогих Христа. Мала вона півторалітнього коханого онука Щенсного Потоцького, старосту Красноставського.Не тільки піклувалася про здоров’я дитини, але й про те щоб прислуга не говорила пагані слова. Любляча бабця, стежила щоб перші слова були Христос, Марія і вчила дитину так довго, поки не вимовила ті слова виразно. При їх вимові не тільки вчила склоняти голову, але й чолом бити. Радо слухала і розмовляла про Індію , Японію, молилася щоденно за місіонерів в тих краях, просила ласки Божої для просвітлення тих людей.

Далі буде…

На фото вгорі: костел єзуїтів (тепер костел святого Франциска Ксаверія) у Красноставі (Польща) – ймовірне місце поховання Кристини Потоцької-Любомирської. Фото 1906 року (фрагмент). Biblioteka Cyfrowa Lublin.

Підготувала: Олена Британ.

Джерела: “Kilka rys na portrecie sławnego rokoszanina. Rzecz o najnowszej biografii Jerzego Sebastiana Lubomirskiego”, Zbigniew Anusik; “Życie Krystyny Potockiej”, Starzyński Wojciech, Polska 1695-1705; Polona.pl; Internetowy Polski Slownik Biograficzny; Хроніка Кристинополя; Wikipedia.


Hotels24.ua Отели за полцены и реальные отзывы гостей!

Залишити відповідь