В честь кого назване місто Кристинопіль. Частина ІІ


Кристина до святих реліквій, відносилася з пошаною. Надіслану отцем Інокентієм ХІ, велику освячену свічку мала за найвеличніший скарб. Свічка та була її провісником аж до смерті. Часто запалювала її під час блискавки, а перед самою смертю вона вже догорала, якби давала знати, що коли свічка, послана Папою Римським згасне – вона теж має згаснути.

Була милосердна до убогих. Хвалила завжди ці риси у княгині Радзивиллів, своєї тітки, яка піклувалася про палацову челядь, особливо під час хвороби. Кристина про всіх все знала і грошей на ліки для челяді не шкодувала при тому говорячі: ”Про тих треба краще пам’ятати, про яких всі забули, про цих убогих батраків ніхто не згадає”. Часто обіди до шпиталю посилала і сама убогих у п’ятниці відвідувала. Завжди давала зі своєї руки милостиню, тому багато убогих горнулося до тих костелів, де вона молилася на богослужінні. Жебраки називали її Добродійкою, Матір’ю. Особливо мала милосердя до в’язнів християнських у тюрмах бусурманських, просила свого чоловіка викупити або обміняти невільників. Внесла такий звичай у замку, що у день усіх святих перед вечерею всі придворні брали картки на яких було написано, що мають зробити.

Ця публікація є продовженням статті В честь кого назване місто Кристинопіль. Частина І. Текст подається з джерел без корегування. Тому деякі наведені історичні факти можуть не збігатися з результатами подальших досліджень – прим. О. Британ.

Для померлих убогих людей не шкодувала коштів на пристойне поховання. І дуже сердилася, якщо хтось був похований без костельного обряду. Ідучи з костелу, Кристина усім підданим кланялася, за що мала у людей велику пошану, адже була вище по статусу. Не дозволяла на костельному сріблі витисняти герб, ані вишивати його, не хотіла жодної як за життя, так і після смерті людської похвали. І побачивши на даху сокальського костелу Діви Марії зроблений її герб з міді, здивувалася спочатку, а потім признавалася соромлячись, що і гроша не дала на ремонт даху. Щоб якої похвали від людей не отримати після смерті, листи свої спалила, особливо перед останньою хворобою. Навіть хотіла спалити книгу секретну, на замок закриту, в якій видатні богослужіння писала і свого сповідника під час останньої хвороби просила її кинути у вогонь, але він відмовив, сховав книгу і деякі листи.

Стемма фундаторів християнських святинь Фелікса Казимира Потоцького та Кристини Любомирської.

З дитинства, читаючи про життя святих і особливо мучеників заохочувала до терпіння, особливо до тих святих, які за життя дуже страждали для Ісуса. Так Кристина читавши книги про мучеників, захотіла їх прикладом тіло своє мучити і страждати. При відсутності чоловіка, йшла до свого кабінету для вечірньої молитви і там себе била різками. Часто тіло своє сікла кропивою. Виходячи раніше всіх з кабінету у галерею, де біля валу росла кропива, через відчинене віконце сама рвала або варту просила принести букет свіжої кропиви, ніби-то для панянки сплячої, щоб таким жартом її розбудити. Після смерті Кристини, вал замковий, зі сторони її кімнат в кілька тижнів заріс. Кожний місяць на згадку про муки Христові, раз у п’ятницю кілька свічок о своє тіло гасила. Так Кристина знала найменьші свої недоліки і не тільки різними способами карала себе, але чекала від Бога більшого покарання. Коли накривали сніданок не їла, вибирала собі фрукт, який більше подобався і наказувала собі не їсти його цілий рік. Між обідом і вечерею рідко пила навіть літом, вибираючи собі години, щоб не пити. Коли бачила, що тарілка не там стоїть на столі, сама переставляла, а коли розливала на скатертину їжу ненавмисно, обіцяла що більше такого чинити не буде.

Вміла терпіти чужі недоліки і часто приховувала їх. 24 березня 1694 року написала у своєму записнику, що треба їй глибше дивитися в себе у приготуваннях до сповіді. Записувати щоденно коли щось трапиться і старатися щоб на сповіді було визнавання кожної деталі. У 1698 р. перед святом Божого тіла написала кланятися на чотири сторони рано, вдень і вечір у всіх костелах, і особливо перед вівтарем, у кабінеті 100 разів встати на коліна і там же якийсь час хрестом лежати. Просила благословення на місто і замок. Не пропускати ні одної меси і кожен день годину стояти на колінах перед святим таїнством. На щоденних молитвах клала перед собою розпяття, молилась дивлячись на нього і у дорогу завжди його брала. А після смерті це розпяття в руки їй поклали і з ним поховали. У 1699 р. за пару днів перед смертю невиразним почерком написала: ”Коханий Боже, який ні з чого створив мене. Полюбив мене так, що і вмер за мене на хресті. Що я тобі дам в знак вдячності моєї, нічого не маю, бо не можу тобі більше дати, тому що все віддала. Віддаючи своє здоров’я, віддаю що наймиліше маю, віддаю усі на світі потіхи, віддаю решту життя, нічого не хочу, тільки жити в тобі, тебе любити усю вічність. Відбери моє життя, відбери мені очі, відбери мої сили, але не відбирай своєї милості. Ісус і Марія будьте при смерті моєї”. Після смерті Кристини знайшли багато молитв написаних її рукою до Діви Марії, які люди позабирали як пам’ятку. А що до Сокальського костела Бригідок, який вона побудувала, випросила в столиці Апостольській індульгенції на ціле свято Пресвятої Діви Марії. Дуже старалася не тільки прикрасити вівтар Матері Божої, додаючи свічки, лампи, але й не забувати про богослужіння.

Півтора року перед смертю погано бачила на праве око, а потім і на ліве, шукала допомоги в опіці у Пресвятої Діви Марії, до якої написала прохання і поклала у золоте серце. Розмістила його на образі Сокальської Пречистої Діви. ”Найсвятіша, наймиліша найулюбленіша Діва, панна моя, королева неба і землі, Матір моя, то я сьогодні, найсмиренне створіння, тобі віддана в дитячих роках, невільниця твоя, преклоняюся перед тобою. Потребую зараз милосердної опіки твоєї, щоб на тому місці де багато див відбулося, дала поміч очам моїм і від сліпоти мене захистила. Обіцяю виконати 5 пунктів за ласку твою: 1. Дорога до Лорету (тепер Лорето, Італія – прим. О.Британ), 2. Кожен рік п’ятьом сліпим давати одяг, 3. У той день до смерті постити строго, 4. Об’їхати святі місця, 5. На тому місці щось значне зробити, наприклад вівтар новий побудувати Божій Матері”.

Лорето – місто в Італії, відоме своїм Святилищем Святого Дому, в якому родилась Діва-Марія, виховувалась і отримала ангельське знамення. В 1291 році, під час мусульманського набігу на Палестину «Кімната» чи  Дім був перевезений з Назарету в Іллірію (Албанія) в замок під назвою «Ріка». В ніч з 9 на 10 грудня 1294 року Дім був перенесений в Італію.

Мала такий звичай, як і інші при дворі, вибирати собі на кожен місяць покровителя святого і старанно молитися до нього. Крім цього мала найулюбленіших на ціле життя, крім Пречистої Діви. Перший був Святий Йосиф, якого дуже любила. Щоб краще люди знали про цього святого у Сокальському костелі створила орден і запросила єпископа Хелмського Станіслава Свенцицького і інших відомих духовників і знатних людей, не жаліючи коштів для пошани улюбленця Матері Божої. На священика того Ордену, разом з своїм чоловіком, виписала значну суму, яку старанно платила. Коли було свято святого Йосифа вівтарі світилися від свічок і ламп, стіни були багато прикрашені. Давала дорогоцінні камені для образу і сама керувала як прикрашати. Раділа коли багато людей з’їжджалося з околиць на всі свята святого Йосифа і вступали до ордену. Крім нього почитала святого Ігнатія, святого Францішка Ксаверія. Останнього образ поставила на вівтарі у Сокальському костелі Бригідок за їх проханням. Але смерть не дозволила поставити вівтар для нього, так як хотіла. Молилася також до святого Петра і на його честь поставила вівтар в тому ж костелі. У Красноставі почала будувати костел на честь святого Францішка Ксаверія. Народилася у день святої Анни, шанувала це свято, дякувала Богу за прожиті дні. Також була набожна до святого Лукаша-євангеліста, якому у Сурові, біля Красноставу побудувала великий костел і розказувала, що дістала ласки Божої на тому місці. Рано цілі дві години молилася, потім по месі, і ввечері після четвертої години. Також мала звичай опівночі вставати і молитися цілу годину. У відсутність чоловіка, коли брала прислугу до своєї кімнати, казала їй спати, а сама глибоко вночі просиналася і молилася, щоб ніхто не бачив. Будучи у тітки своєї, княжни Радзивіллівни, навчилася мислити над книгами Людовіка де Понте, які часто застосовувала. Ходила до ораторіуму при костелі Бригідок на реколлекції. Брала прислугу, яка цілий день сиділа у келії монастиря. Сповідник навіть забороняв їй так довго і тяжко молитися, боячись за її здоров’я. У 1693р. помер її онук. Молилася за сина Юзефа.

Читала як духовні книги, так і політичні. Довідавшись від когось про нову книжку, старалася її придбати. Мала хорошу пам’ять. Коли виникала якась дискусія, пам’ятала автора і навіть в якому місці про це написано. Вміла добре писати, так як би вчилася у канцелярії. Її листам навіть мудрі люди дивувалися. Якщо хтось новий приїжджав до двору, могла ні одного слова не почувши, а подивившись на людину, сказати, що то за особа і на що здібний.

Башта комплексу монастиря бригідок у Сокалі. Зліва видніється костел монастиря. Поштівка 1906 року. Polona.pl.

Любила свого чоловіка. Одного разу отримала лист у відсутність чоловіка від урядовця коронного, написаний в гострому стилі. Сховала його і віддала сенаторові, а копію сховала у скриньку. І до самої смерті не покаувала чоловікові, щоб його не образити. Давала мудрі поради. Спочатку свого заміжжя, часто мешкаючи у Сокалі, познайомилася з законницями святої Бригідки. Придивилася до їхніх звичаїв, святому їх життю, молитвам. Той монастир виживав тільки на благодійностях. Після того, як монастир двічі палав і був у занедбаному стані – не було звідки чекати порятунку, випросила у свого ясновельможного чоловіка, щоб поспішно надав якийсь будинок для молитви законницям. Він з охотою виконав прохання, бо мав впевненість про благочестність служниць Божих від свого давнього приятеля. Сама воєводина на честь святого Михайла Архангела вирішила збудувати костел мурований цьому ж згромадженню. Бабця Кристини була княгиня Острожська, а її чоловік Томаш Замойський, канцлер коронний, ще раніше огорожою обмурував це місце і хотів побудувати костел. Було багато таких хто хотів зіпсувати наміри Потоцької, але, дякуючи Богу, була непорушна у своїх намірах. Приготувавши будівельний матеріал, частково з цегельні і з куплених мурованих зерносховищ, які наказала розібрати, так спішила з роботою, що через три роки вже був побудований костел. Не тільки поштукатурений, але і вівтарями, й різними декораціями прикрашений з мурованою підлогою. Запросила єпископа Хелмського, Станіслава Свенцицького на освяту того костелу, яке відбулося 19 липня 1693 року. Сама прикрашала вівтарі і гроб Господній у Велику П’ятницю. А після святої меси, в трапезній, сама пригощала законниць з великим задоволенням, ділячи їжу приготовану в замку. А коли сама не могла, то присилала їм обіди три рази в тиждень. До костелу прибувало все більше законниць, так що в великому збудованому чоловіком помешканні не вистачало місця. Тітка Фелікса Потоцького, з дому Каліновських, Хелена Богуцька, каштелянша Саноцька, згаданому монастирю подарувала 20 тис. злотих, щоб воєвода, наслідуючи доброчинність тітки, монастир побудував, що той згодом і зробив.

Побудувавши костел святого Архангела Михаїла у предмісті Сокаля, задумала святому Францішку Ксаверію побудувати базиліку. Спочатку місто для неї вибрала Сокаль. Крім благодійності чоловіка, ще запропонував приєднатися до пожертви підкоморний белзький Лашч, який розпорядився 30 тис. злотих віддати в руки воєводини, за  умови, що буде створений закон Societatis у Сокалі. Але єпископ Свенцицький відмовив, тому що хотів у Сокалі мати свою катедру і місто при ній оздобити новою фундацією. Тому Кристина вирішила побудувати костел у Красноставі. Дивлячись на свої витрати, і те що сповідник був проти цього, та і сини і дочка підростали спочатку вагалася, але потім сказала, що буде економити на коштовностях і інших непотрібних речах, і має надію на Бога, що вистачить на будівництво. Це відбулося 3 грудня 1694 року. Спочатку написала до короля Яна ІІІ на купівлю землі для костелу і для колегії, і отримавши дозвіл почала скуповувати землю, проте не без перешкод. Людям, які не хотіли продавати прийшлося більше заплатити. Сама визначила місце будови, а вже коли почали закладати фундамент запросила ксьондза Яна Длужевського і адміністратора на той час Хелмського на заложення першого каменя. День призначила 31 липня, на святого Ігнатія. Запросила чоловіка свого, синів і різних гостей. Була замурована таблиця у фундаменті, де написано день і рік закладення, ім’я покровителя і інших присутніх. Повертаючись до Сокаля, у дорозі, казала що має надію на те, що Бог це прийме, бо ні одного «поганого» гроша не буде використано на будову. Пізніше, приїхавши до Жовкви з своїм чоловіком, випросила у короля Яна ІІІ привілеї для костелу і колегіуму у Красноставі.

Далі буде…

На фото вгорі: костел монастиря бригідок у Сокалі. Фото 1939 року.

Підготувала: Олена Британ.

Джерела: “Kilka rys na portrecie sławnego rokoszanina. Rzecz o najnowszej biografii Jerzego Sebastiana Lubomirskiego”, Zbigniew Anusik; “Życie Krystyny Potockiej”, Starzyński Wojciech, Polska 1695-1705; Polona.pl; Internetowy Polski Slownik Biograficzny; Хроніка Кристинополя; Wikipedia.


Hotels24.ua Отели за полцены и реальные отзывы гостей!

Залишити відповідь