Вчора, 13.03.2015 р. мені випала нагода побувати в Астрономічній обсерваторії Каподімонте (Osservatorio astronomico di Capodimonte) у Неаполі. Розташована в однойменному районі міста, на однойменному пагорбі. Звідси відкривається чудовий вид на 3-мільйонне місто. Обсерваторія була закладена в 1812 році. Найбільшим досягненням установи, ймовірно, слід вважати відкриття 12 квітня 1849 року італійським астрономом Аннібале де Гаспарісом 10-го по списку астероїда Гігієї (10 Hygiea).
Потрапив я туди, побачивши днями оголошення, в якому було сказано, щось на зразок: “13 березня о 20:00 в Обсерваторії Каподімонте” з програмою: “Неаполітанський будинок наукової фантастики: нескінченні світи Джордано Бруно і перша подорож на Місяць Ернесто Капоччі”.
Чому Бруно і Капоччі? Ну з Бруно було все ясно, він був уродженцем Кампанії, його рідне місто Нола під Неаполем. 415-я річниця смерті була півмісяця назад, я, до речі, поклав квітку в цей день до пам’ятника Джордано на місці його страти в Римі, на Площі квітів. Капоччі був мені невідомий. Виявляється він перший директор Неаполітанської обсерваторії. І, до речі, перший в світі запропонував використовувати для надвеликих рефлекторів дзеркала з ртуттю. Скоро такий телескоп можливо встановлять на Місяці. “Перша поїздка на Місяць Ернесто Капоччі?”. Хм? Начебто першим туди злітав уві сні Жюль Верн. Виявляється, Капочіі в 1857 році, за 8 років до Ж.Верна, також написав науково-фантастичну працю “Доповідь першої поїздки на Місяць, 2057”.
У той вечір лекція була в аудиторії, в великому круглому залі; народу було на весь зал. Тут були і бородаті дядьки, бороди і окуляри помітно додавали їм розумного вигляду. І молоді люди з кепками-назад і айфонами. Кепки-назад їм явно робили скілл “Розум: -2”. Лекцію почав якийсь чоловік і розповідав історію становлення астрономії, про найбільші відкриття. Я по-італійськи ні в зуб ногою. Хвала Таніті і Баалу, що я дещо все ж таки читав в дитинстві і маю поняття, хто такий Гершель і Енке.
Другу частину заходу проводила жінка. Ну, тут мені було цікавіше. Лекція була про місію Розетта та її результати. Так як я таку ж точнісінько за змістом слухав лекцію професора Чурюмова в київському Будинку вчених. Я так зрозумів, зараз у всіх наукових товариствах тільки і роблять, що товчуть воду в ступі на тему Розетти і Філи (Rosetta & Philae). Як і годиться, кожна країна про своє. У нас півлекціі про відкриття самої комети (відкривачі К. Чурюмов, С. Герасименко). У італійців півлекціі про модуль GIADA італійського виробництва. Так, є питання з залу? – Є. Поставили питання (ну такі, щоб просто сколихнути повітря). Отримали на них такі ж відповіді. Все! – Багатостраждальну лекцію завершено. Всі бігом на подвір’я дивитися Юпітер!
Виставили нам 2 штуки Celestron С8 з аппертурою – 200 мм. Чудово! Зараз будемо дивитися. Отож, вишикувалася черга, я чомусь самий останній. Ні. Ось ще люди підходять. Словом, переді мною чоловік з тридцять. Всі по-черзі підходять-дивляться. Ну і “сейлфі маст хев”, звичайно. Підходжу і я. Дивлюся. Конкретне розфокусування. Всі зірки з дірками. Кажу “стюарту” – тут є вентилі, я збираюся їх крутити. Добре, – говорить, – крутіть! Я так зрозумів попереднім 30-ти спостерігачам було взагалі “по-барабану”, що вони там бачать. Подивився в трубу, покрутив, знову подивився. Бачив зірки. Питаю: “Яке збільшення? 50-крат? Нууу! Можна було і сильніше окуляр вставити. А що власне тільки що дивилися? М42?”. А я навіть і не зрозумів, що це! Чи то світло міста заважає, чи то просто труба наведена не на туманність, а в бік туманності. Сперечатися не став…
І ось пустили в святую святих. У купол до “400-міліметрового ока”. Дивимося Юпітер. Прекрасно! Але збільшення теж не граничне. Ймовірно, перегляд був орієнтований на масовість і хотіли в поле видимості загнати планету разом з супутниками. Гаразд, прощальне фото …. Ооо! Ще якийсь павільйон. Заходимо. Тут така собі імпровізована старовинна астрономічна бібліотека. Старовинні книги по сабжу, астрономічні прилади, замальовки, фотографії, оригінали листування вчених ХIХ ст. – поч. ХХ ст. На стіні плазмовий телевізор. На ньому транслюється якась чорно-біла ахінея без звуку в стилі Чапліна. Тільки прийшовши додому і подивившись “Вікі” я зрозумів, що це був перший науково-фантастичний фільм в історії кінематографа “Подорож на Місяць”, 1902 року.
Так і пройшов вечір. Враження самі, що не є позитивні. Особливо цікавим є те, що відвідування даного заходу було безкоштовним.
Автор: Юрій Гринів.
loading map - please wait...
