Побут міжвоєнного Добрячина


Основним заняттям жителів Добрачина 1930-х років є сільське господарство. Поміж тим, малозаможнім та збіднілим людям не завжди вистачає з цього доходів і вони мусять шукати інших додаткових джерел для існування.

Одні крім занять по господарству займаються ремеслами, другі заробляють фурманками, інші врешті працюють при залізничній колії, шосе, в тартаку чи на фабриці тощо. У селі є 5 ковалів, 4 столярі, 11 кравців. Швейних машин – 62. Крім того є 1 маляр, 5 мулярів, 4 стельмахи, 2 кушнярі, 4 крамарі і 1 повитуха. Ткацьких верстатів у поселені – 16. Фурманки заробляють на перевезенні товарів зі Львова, Жовкви, Великих Мостів, Сокаля, Порицька і зворотньо. Крім того перевозять дерево чи дошки з Великих Мостів до Сокаля або з Кристинополя до Порицька. У селі також знаходиться Будинок бідних.

Сільське господарство.

Сільських господарств на території громади є 209. Господарств до двох моргів землі – 47, 3-5 моргів – 44, 6-10 моргів – 58, 11-20 моргів – 51 і понад 20 моргів – 8. Господарств без наділів землі, які мають у власності лише будинок – 33. Крім того у селі проживають 12 родин в багатосімейному помешканні (w komornym) – це двірська служба та бідняки.

Для обробки землі використовуються плуги, борони та драпалки. Кожне господарство забезпечене таким інвентарем. Крім того у селі є в наявності 3 сівалки, 8 котків, 6 косарок, 2 жниварки, 43 кінні млини – не рахуючи майна «двору». Рілля здобрюють лише гноєм, штучні добрива майже не використовуються. «Двір» іноді використовує поташ для буряків. Перше місце у вирощуванні зернових займають пшениця та жито, урожайність яких з одного моргу становить 10-12 кіп. Ячмінь і овес (до 10 кіп) посідають друге місце, дуже мало засівається проса, гречки, гороха і конюшини. Гречка в цій місцевості добре не родить: росте добре, але зерна не дає. Просо проростає добре, але засівають мало – лише для власного використання. Зате сіють багато коноплі. А також у великій кількості вирощують картоплю, меньше буряку.

Карта села Добрячин. 1938 р., FiloSokal.

Щодо самозабезпеченості села врожаєм, то картина наступна: багатіші господарі залишають необхідну кількість жатої пшениці та картоплі на їжу – решту продають. Частина доходу йде на сплату зборів, решта – їх дохід. Проте біднішим вистарчить цього лише щоб забезпечити себе їжею та сплатити збори, тоді як для інших життєвих потреб вони повинні шукати додатковий заробіток. А от вівса та ячменю сіють стільки, скільки потрібно для утримання худоби та свиней. Слід зазначити, що картопля рятує життєвий стан дрібних господарств, які часто в період перед врожаєм перетерпають дефіцит. Пасовища, що становлять власність громади, є дуже занедбані, хоча не з вини місцевого управління, а самого населення. Перш за все, люди використовують все пасовище одразу, кожен випасає худобу, де йому заманеться. По-друге, пасовище є спільним для великої рогатої худоби та гусей, чиї величезні зграї забруднюють пасовище цілий рік.

Як господарі доглядають господарство, так господині опікуються городом. Овочів вирощують лише для власного використання. Через те, що поруч є два маленьких містечка, у яких домогосподарки зносять величезну кількість овочів – ціни дуже низькі, так що не вигідно цю продукцію вивозити на продаж. Зимою, а також навесні, перед початком роботи в господарстві, фермери експортують возами з Добрачина картоплю та овочі до Львова на продаж, незважаючи на те, що відстань досить значна, близько 100 км. Іноді вони поєднують кілька возів, а керуватиме той, хто повинен вирішити якісь справи у Львові. Найчастіше виїжджають надвечір, у Великих Мостах роблять довший відпочинок, а вранці вже у Львові. Тут вони зайняті увесь день, а ввечері повертаються цілу ніч додому.

Сади.

Садів у селі майже немає. До 1928 року тут було кілька великих садів, але сувора зима 1928-29 років ці сади знищила. При школі вч. Філософ (naucz.  Filozof) висадив більше десятка молодих дерев. Хоча й докладалися зусилля до створення садів, виявилося, що земля не є дуже придатною для цього. Можна утримувати лише певні види груш, інші кісточкові не родять, або гинуть.

Бджільництво.

У Добрачина колись були свої пасіки, на що вказує така назва частини села, як “Пасіка” з боку Мадзярок. У цьому місці добрячинські люди мали свої вулики. Крім того, в селі було кілька пасік. Однак з часом вони були знищенні чи то вирубкою лісів чи частковою зміною клімату. На даний час існує лише декілька «ледве живих».

Розведення великої рогатої худоби.

Домашні тварини спеціально не розводяться. Добір породи тут не ведуть і він тут не є важливий. У селі три бугаї, з яких один двірцевий. Середньогодована корова дає в середньому 2000 літрів молока. Ведеться вкрай нераціональне використання пасовищ. Коні заможніших господарів добре утримуються, а у бідніших часто перебувають у плачевному стані. Свиней утримують виключно для власного використання. Вівчарство майже не існує через вологий ґрунт. З домашньої птиці найбільш поширені гуси. При кожному домогосподарстві тримають також курей, які приносять який-не-який дохід. Качок, кроликів та голубів набагато менше.

Харчування.

Хліб, як правило, пшеничний, у дуже бідних людей зустрічається з непросіяного жита. Хліб готують із кислого тіста, іноді – дріжджів. Молока вживають багато, тому що вершки відносять у молочарню, а молоко залишається для особистого вживання. Яйця готують найбільше для дітей. Яйце тут вважається монетою, яку в магазині обмінюють на гас, сіль, сірники і т.п. Ці яйця магазини відвозять у міста, на склади яєць. Оскільки яйце – це незамінна монета, яєчний кооператив тут не мав би успіху. М’ясо починають вживати все більше, особливо свинину. Домашню птицю готують тільки для хворих. З грибів вживають тільки опеньки. Картопля використовується найчастіше і часто є єдиною їжею бідних родин.

На фото вгорі: випас худоби на березі Західного Бугу під Сокалем. 1914-1918 рр.

Підготував: Юрій Гринів.

Джерела: “Nasza praca”, №1 від 2 січня 1938 року,  Eug. Bielawski, м. Львів, вул. Чарнецького, 1.; DocPlayer.


Привиди Сокальщини. Підтримай наш проект!

Залишити відповідь