І в Петербурзі писали про Кристинопіль. Частина ІV


Будинок, в якому зупинилась сім’я Коморовських, був хороший, просторий, господарський дім, “панський двір”. Він одиноко та гордо височів на невеликому пагорбі, домінуючи над усім містечком, возвеличуючись і якби красуючись своєю миловидною зовнішністю.

З усіх сторін він був оточений густорозрісшимся тіністим садом, прорізаним великою кількістю вузьких переплетених між собою звивистих стежок, що заросли по бокам тереном, плющем та диким виноградом. Сад далеко простягається під гору і перед самим будинком створює декілька прямих та широких, як вулиця, алей, висаджених липами та грабами, котрі сходяться до одного центру – в’їздних воріт.

Ця публікація є продовженням статті І в Петербурзі писали про Кристинопіль. Частина І. Текст подається з оригіналу 1896 року без корегування. Тому деякі наведені історичні факти можуть не збігатися з результатами подальших досліджень – прим. Ю. Гринів.

Якщо увійти в дім з головного ґанку, то прямо буде одна велика зала, що проходить увесь будинок наскрізь; по праву ж руку розміщуються дві невеликі кімнатки, з’єднані аркою. Тут сиділа за вечерею вся родина втікачів в той самий момент, коли трапився напад… Козаки вторглись в двір замку і, вистріливши декілька раз у повітря, щоб нагнати страху на мирних його мешканців (так як пускати в діло зброю та взагалі допустити кровопролиття було строго заборонено воєводою), кинулись на прислугу Коморовських, почали бити її та гнати далі в сад, для того, щоб було легше справитися з господарями… Перелякані слуги, бачучи перевагу ворога і, не розуміючи причини нападу, кинулися бігти навтьоки, поховавшись по дальнім куткам двору.

Козакам це й було потрібно. Вони увійшли до кімнат, в той самий спосіб розігнали всю сім’ю Коморовських, та не вгледівши ніде Христини, перерили увесь дім, заганяючи свою головну здобич. Зрозуміло, що вони її швидко знайшли. Почувши перші постріли, родичі нещасної жінки поспішили сховати її… під диван, похапцем, не знайшовши для неї кращого місця для цього, й не подумавши, що козаки, котрі знали Христину в лице, підуть у своїх пошуках до кінця.   

Витягнувши її з-під дивану і, впевнившись, що полонянка дійсно Христина, козаки повели її на двір, а так як нещасна впиралась та кричала, то вони без зайвих церемоній, заткнули їй рот кляпом й за ноги виволокли на ґанок. Христина від страху та болю знепритомніла. Коли ж вона прокинулась, то побачила себе лежачою на коні поперек сідла на руках у козака… Викрадачі поспішили вибратись з замку та з поселення, поки не оговталась прислуга Коморовських. Вони боялись, що під проводом своїх господарів, добре знаючи місцевість, холопи осміляться на них напасти та відбити Христину.

“Смерть Гертруди Коморовської”. Є. Безніско. 1980 р. Львівський музей історії релігії.

На своє нещастя, Христина, зібравши останні сили, почала голосно кликати на допомогу. Козаки поспіхом стали зажимати своїй жертві рот, накинувши їй на голову кінські попони. Проте молода жінка й надалі чинила супротив, а її крик далеко розходився Новим селом. Тоді, після деякої наради, козаки зійшли з коней та сходили до помешкання і принесли звідти перину та декілька ковдр. Голову нещасної дівчини, поверх попон вони обгорнули цими ковдрами, а зверху ще й навалили перину, щоб не було чути крику. Це варварство для Христини, зрозуміло, не пройшло боком – «И Богу только ведомо, – говорить галицько-руський літописець, – чи то в силу накрывания перинами, чи по иншой причине удушено Христину, бо скоро от двора до санок приехали и Христину з коня зняли, уже она была нежива».

Козаки не знали, що їм робити з трупом. Порадившись, вони вирішили скинути його в ополонку і втопити. Сховавши труп в санях та повністю прикривши його, козаки галопом кинулись додому, а доїхавши до Сільця-Белзького, вирубали ополонку й спустили Христину під лід глубокої та бистрої ріки Рата.

Повернувшись до Кристинополя, козаки прийшли з повинною до свого господаря, визнавши свою «невдачу» у виконанні його наказу. Гордий Салезій Потоцький, довідавшись усі подробиці цієї нещасної експедиції, розлютився так, що ледве не розрубав доповідавшого йому Домбровського, який спритно ухилився від ударів та втік з замку… Тоді воєвода наказав усім учасникам експедиції йти в Україну, де вони, за велінням всемогутнього пана, були розприділені по гарнізонам різних укріплень з строгим наказом ніколи нічого не розповідати про новосільську катастрофу. Туди ж був посланий і біглий Домбровський, котрий знову повернувся до замку, коли гнів воєводи вщух.

Тепер вже сам Потоцький боявся наслідків свого злодіяння, так як передбачав, що тепер весь рід Коморовських не залишить цього так, а повстане проти нього та шукатиме «помсти та правди» перед судом. – Коли ж Щесний взнав про новосільський напад та про його результат – страшну смерть своєї дорогої Христини, – то впав у такий розпач, що ледве не зарізався, бажаючи накласти на себе руки. Але приставлений до нього камердинер врятував його від смерті, силоміць забравши в нього ножик. Після того, все своє довге життя, Щесний Потоцький носитиме на грудях, біля серця, невеликий портретик Христини, з котрим ніколи не розставатиметься, і зрештою, з яким його і поховають.

Далі буде…

На фото вгорі: “Гертруда Коморовська на санях”. Леон Вичулковський. 1883 р. Національний музей, Краків.

Підготував: Юрій Гринів.

Джерело: Н. Філіппов, “Счастный Потоцкий и Христина Коморовская. 1770-1772. Исторический очерк”, “Живописное обозрение”, Санкт-Петербург, №41-42 / 1896.


Привиди Сокальщини. Підтримай наш проект!


Hotels24.ua Отели за полцены и реальные отзывы гостей!

Залишити відповідь