Як Польща і СРСР обмінялися територіями у 1951 році


15 лютого 1951 року Польська Республіка і Союз Радянських Соціалістичних Республік підписали в Москві угоду про обмін ділянками державних територій площею по 480 км2. Цей обмін став найбільшим обміном територіями в історії Польщі та однією з найбільших змін кордонів у післявоєнній історії Європи. Відтак СРСР отримав “ділянку території в Люблінському воєводстві в трикутнику між річками Буг, Солокія і Гучва”, на території яких був розташований і Кристинопіль…

Бурхлива історія першої половини ХХ століття навчила кристинопільців: немає нічого постійнішого за зміни. Після фізичного знищення єврейського населення у часи Другої світової почалися брутальні депортації місцевих українців, і після 1947 року донедавна багатонаціональний Кристинопіль став моноетнічним містом, в якому мешкали лише поляки. Однак їхнє спокійне життя тривало недовго — невдовзі їм також довелося залишити рідні домівки: вищезгадана угода передбачала виселення, цього разу з економічних причин…

Офіційна карта обміну територіями.

На початку 30-х років польський геолог Ян Самсонович припустив існування покладів кам’яного вугілля у так званому «коліні Буга», а пробне буріння підтвердило його висновки. Документація Самсоновича зберігалася у Львові, отож 1939 року нею зацікавилися радянські науковці. Однак, згідно з офіційною радянською версією, саме «братерська» Польща виступила з пропозицією обміну територіями, позаяк уряд ПР ухвалив програму модернізації промисловості, для якої було вкрай потрібне пальне. Почалися торги і після тривалих перемовин уряд СРСР запропонував полякам віддати Забузький округ колишнього Сокальського повіту, де знаходилась центральна частина Львівсько-Волинського вугільного басейну, в обмін на рівнозначну за площею територію Нижньо-Устріцького району в Бескидах (тодішня Дрогобицька область) з нафтовими родовищами. Розташована на цих ділянках нерухомість передавалася сторонами безоплатно і у справному стані, а її вартість не підлягала компенсації. Натомість кожна сторона могла вивезти своє рухоме майно і невстановлене устаткування.

Згідно з додатковими протоколами на етнічні території бойків, що відійшли до Польщі, мала переселитися 15 971 особа, натомість до СРСР – 32 066 осіб тисяч. Щоб переконати мешканців 42 західно-бойківських сіл і містечка Нижні Устрики до добровільного виїзду, радянські пропагандисти прочитали їм 280 лекцій про марксизм-ленінізм і світле майбутнє селян і робітників, пообіцяли родючі землі і нові (щоправда, поспіхом збудовані) хати, яких, однак, не вистачило на всіх. Виселення бойків почалося в червні, у розпалі жнив, і закінчилося 16 жовтня 1951 року. Незамкнені дерев’яні хати (бойки не замикали дверей, а просто підпирали їх палицями) чекали на нових господарів.

“Радянське слово”. 22 травня 1951 р.

Перші чутки про виселення у Кристинополі з’явилися вже навесні 1951 року. А вже в травні мешканців повідомили про це офіційно. Як згадував колишній мешканець Кристинополя, Казімєж Тетера, попри розпач і обурення, вголос протестувати наважилася лише одна жінка, яка прийшла на зустріч з представниками влади з… чорним кроликом, який, на її думку, символізував диявола. Ця жінка, яку вважали божевільною, сказала “не дамо ворогові гнобити нас” і показала в бік радянського кордону.

Утім, будь-які протести були марними. Полякам, які переїжджали у гірські терени і на колишні німецькі території в околицях Вроцлава, теж обіцяли «землю обітовану», а ще дворічне звільнення від податків, матеріальне відшкодування за ґрунти і навіть аналогічні посади. 47 родин із Нового Двору і 38 родин з Кристинополя скерували на поселення у село Чарна, 34 родини новодвірців мусили вирушити до Дашівки, а ще 17 — до Соколової Волі. Звиклі до кращих умов переселенці-поляки вчилися засадам господарювання у гірських умовах, а виселені бойки мусили боротися за елементарне виживання у незвичних для них степових умовах. І ті, і інші, роками “сиділи на валізах”, сподіваючись повернутися до рідних домівок, за якими досі відчувають тугу нечисленні досі живі свідки тих подій і їхні нащадки.

Автор: Олена Замойська.


Привиди Сокальщини. Підтримай наш проект!