Дотепер ані в польській, ані в українській історіографії не згадувався день народження Францішка Салезія Потоцького, життя якого нерозривно пов’язано з історією Кристинополя. Тому віднайдена згадка про цей день у “Літописі василіянського монастиря” 1766-1788 років є невеличким відкриттям, що заповнює прогалину у життєписі Францішка Салезія Потоцького.
ЛННБ ім.В. Стефаника, відділ рукописів, Ф.3, MB 802.
Отже, Францішек Салезій Потоцький народився 7 березня 1700 року в родині Юзефа Потоцького та Теофіли Терези з Цетнерів.
Основні кар’єрні досягнення Францішка Салезія Потоцького виглядають так: староста белзький, грубешівський, робчицький і барський, 1726 року став маршалком коронного трибуналу, 1734 року — маршалком конфедерації белзького воєводства, 1736 року — крайчим коронним, а потому писарем польним, 1755 року — воєводою волинським, а 1756 року — воєводою київським, і залишався ним до своєї смерті 22 листопада 1772 року.
1736 року одружився з Софією Жечицькою, вдовою Миколая Цетнера, з якою мав двійко дітей, Людвіка Юзефа та Стефана, як померли, вочевидь, малими дітьми. А 1742 року одружився з близькою родичкою, Анною Ельжбетою Потоцькою (1724—1772), з якою мав спільного прапрадідуся — Станіслава “Реверу” Потоцького. У цьому шлюбі, що тривав 30 років, народилося п’ятеро дітей: Аделаїда Антоніна, Пелагея Тереза, Людвіка Пелагея, Маріанна Климентина та Станіслав Щенсний.
Завдяки вигідним шлюбам та успадкованим по іншим родичам маєткам Францішек Салезій Потоцький став неофійним “маленьким королем” на величезній території Речі Посполитої. Проте, попри владу й безмежне багатство, не зумів задовольнити однієї, але найамбітнішої мрії — не став коронованим королем, хоч мав непогані шанси на успіх.
Наприкінці життя знеславив себе причетністю до викрадення та вбивства першої дружини свого єдиного сина, шляхтянки Ґертруди Коморовської. Проте залишив по собі у місті чималу матеріальну спадщину, яка існує до наших часів. Зокрема, збудовані на його замовлення палац, в якому нині міститься філія Львівського музею історії релігії, церкву та монастир отців василіян, що донині є справжньою окрасою старої частини міста.
Францішек Салезій Потоцький, так само як його дід, батьки, перша дружина та діти від цього шлюбу, друга дружина та донька Маріанна, були поховані в криптах бернардинського костелу (нині церква св. Володимира), бо був спадковим фундатором цього храму також.
У радянські часи крипти сплюндрували, і кістки Потоцьких, похованих у криптах монахів та місцевих шляхтичів, залишались безладно розкидані. Після передання колишнього католицького храму православній громаді міста (1988 р.) кістки з крипт перепоховали на старому кристинопільському цвинтарі — вони досі там, у безіменній могилі.
Автор: Олена Замойська.