Для історика, певно найважчим є знаходження помилок попередників та вичленення їх із численних публікацій. В моєму випадку зацікавлення та давнього вивчення іконографії Потоцьких гербу Пилява – це надзвичайно актуально.
На початок ХІХ ст. історикам відомо два Александра Станіславовича Потоцьких – один з них «уманський» Потоцький (Александр Потоцький 1798/99-1868), а другий – «віляновський» Потоцький (Александер-Станіслав Потоцький 1778-1845). Їхні дати життя дещо подібні за цифрами, і не уважні дослідники часто плутають цих Александрів між собою, при тому видаючи зображення одного за іншого. Так сталось із зображенням молодого Александра-Станіслава Потоцького («віляновського») авторства художника Гаспара Ланге від 1796 року з колекції Віляновського палацу, інв.Wil.1629. Зауважте, що «уманський» Потоцький на цей час ще навіть не народився!!! Цей портрет у багатьох статтях про «уманського» Потоцького подається за його основне зображення. Зазначу, що це помилкове твердження знижує рівень публікацій та додає сумніви про якість викладеного матеріалу.
Сьогодні розповім про «правильні» зображення Александра Потоцького (в рос. історіографії відомий як Олександр Станіславович Потоцький) військового, політичного діяча, емігранта філантропа – сина Станіслава-Щенсного та Софії Вітт ур. Чіліче (тут теж зверну увагу читачів, що власне її прізвище правильно писалось через літеру І).
Жодна частина матеріалу не може бути використана без згоди авторки та редакції.
Почнемо історію з того, що історичні твердження «Олександр народився 09 травня 1798 р. в Тульчині» (через три тижні після тихого шлюбу батьків), не зовсім відповідають датам нанесеним на його похованні, що збереглось на старому католицькому кладовищі у Дрездені. Дата народження 10 травня 1799 року і смерті 1868 рік та надпис про діяльність вибиті на кам’яній плиті з хрестом, що буйно заросла давнім плющем. Надпис на плиті подаю в оригіналі написаному польською: «Aleksander Potocki / z Humania / Pułkownik / Emigrant z roku 1831 / ur. 1799 r. 10 Maja / um. 1868 r. 24 Sierpnia».
Минулого року я витратила багато часу, передивившись усі наявні сайти по похованням у Дрездені (переглянула записи усіх цвинтарів), шукаючи його могилу. Цього року, завдяки фотографіям Пйотра Ференца (Piotr Ferenc-Chudy), який модерує польський сайт про поховання поляків та люб’язно надав фотографії, цю могилу вдалось знайти. Вона міститься на старому католицькому кладовищі (Alter Katholischer Friedhof) – одному зі старіших цвинтарів Дрездена. Він розташований в районі Фрідріхштадт на однойменній вулиці. Цвинтар був заснований курфюрстом Августом Сильним у 1720-21 роках і знаходився у ті часи за містом.
До цього нам було відомо з генеалогічних довідників, що Александер Потоцький народився 9 травня 1798 року, проте на його могилі датування народження 10 травня 1799 року.
Питання: чи могла вагітна Софія Потоцька взяти шлюб (церковний шлюб) із Станіславом-Щенсним практично на останніх місяцях вагітності Александром? (відео Владислава Вігуржинського про те, де і коли це відбулось, можна переглянути тут: https://www.youtube.com/watch?v=2kaB26MmmXw).
З тодішніх церковних документів, виписка та копія, які були підготовлені в 1907 році на замовлення онука Станіслава-Щенсного Потоцького – Міколая Потоцького з Парижу, нам відомі деталі того вінчання, яке відбулось 17 квітня 1798 у Тульчині. Виписка з метричної книги:«во второй части бракосочитающихся под номером 5 от 17 апреля 1798 года (жених за розводом с первою женою своєю Его Сиятельство Граф Станислав-Феликс/Щенсный Потоцкий, сего города Тульчина помещик)».З записів на надгробку виходить, що Александр народився після шлюбу батьків, що є більш логічним, ніж шлюб матері на останніх місяцях вагітності (хоча відомо, що на надгробках можуть бути помилкові записи, як і буденне життя не виключає церковних шлюбів вагітних жінок, особливо зі статусом поважної Софії). Офіційних записів про хрещення Александра Потоцького поки не знайдено, тому пошуки та узгодження цієї дати поки тривають, але цілком ймовірно, що саме 1799 рік та дата 10 травня є справжнім роком його народження.
Відомо, що помер Александер Потоцький після довгого часу затяжних хвороб, що підірвали його здоров’я, 24 серпня 1868 у Дрездені, де і був похований на місцевому цвинтарі. Ніколи не був одружений, дітей не мав, постійно спілкувався з численними сестрами та братами, племінниками та племінницями часто буваючи у колі їхніх родин в Римі, Неаполі, Берліні, Гайдельберґу, Баден-Бадені тощо.
Отримавши від батьків у спадок великі маєтності Александер Потоцький став одним з найбільших землевласників Уманщини. Його маєтки це не лише Умань з парком «Софіївка», а і 40 сіл в Уманському повіті, села в Голованівському ключі (Балтський повіт), окремі ділянки лісів та ґрунтів. Від матері разом із братом Болеславом Потоцьким отримав її тульчинську частку цього маєтку, за неї у матері довгий час існувала суперечка з їхнім братом Мечиславом.
Потоцький служив в імператорській гвардії, отримав звання полковника. Брав участь у російсько-турецькій війні 1828-29 рр. 1829 року вийшов у відставку. Під впливом сестер Зофії Кисєльової та Констанції Рачинської підтримав польське Листопадове повстання 1830-1831 рр. Отримав звання полковника 5-го полку кінних стрільців. Коштами підтримував повстання та військових, мав намір створити окремий полк, але захворів. Відзначений золотим хрестом Virtutti Militari, з яким зображений на трьох відомих портретах. Після повного секвестру (конфіскації) його маєтностей за участь у підтримці польського руху емігрував з території сучасної України та осів за кордоном, згодом отримавши саксонське громадянство. З документів відомо, що 10 серпня 1831 р. Київське губернське правління наклало секвестр на величезні маєтності Потоцького, а 21 жовтня 1832 р. цар Микола І затвердив це рішення. Все нерухоме майно Александра Потоцького оцінювалось у 7 158 732 руб. асигнаціями. Довгий час вирішувалась справа з виплатою боргів як самого Александра своїм працівникам, так і інших осіб, що були йому винні за куплені землі чи оренду. Умань пам’ятає його як останнього власника парку «Софіївка» та Уманських маєтностей родини Потоцьких та людину, яка у 1826 році завершила будівництво костела Успіння Пресвятої Богородиці в Умані, якому залишив значні фінансові записи на діяльність.
Зупинимось на основному питанні нашого дослідження: який вигляд мав Александр і скільки його зображень ми знаємо? Для початку подамо описи зовнішності нашого героя, що дійшли до нашого часу. Найцікавішими з наявних є кілька описів племінниці Елізи Красінської, які вона залишила в листах до сестер та родичів. З цих спогадів Александер Потоцький має такий вигляд: «Александр, то дуже гідний та унікальний чоловік, але і надзвичайний оригінал. Практично завжди одягнений у коротке пальто (це різновид одягу paltot, тобто плащ-пальто), в гігантських кишенях якого завжди можна розшукати багато речей, від пляшки з оцтом від головного болю, до тістечок та цукерок для зустрічних дітей, зім’яті шматочки паперу, на яких малював зображення людей з якими стикався, лікоть до вимірювання зросту високих дам «гіганток» (такі йому подобались, про це згадував Юліуш Словацький) і невідомо, що ще там було. Є дуже забавний і його неможливо не кохати – має досконалу простоту серця, є добрим в такий простий спосіб, так натурально, що люди собі зі здивуванням вгадують усі його добрі якості» (лист Елізи Браницької-Красінської, племінниці Александра до тітки Зофії Потоцької, ІІ половина 1840 року).
Також племінниця відзначала його «чудовий гумор та цікаву особливість – примружувати одне око». Крім старого пальто-плащу, подібного до «плащу Діогена», як вона його назвала, і який ми бачимо на кількох фотографіях Потоцького, родина у листах згадувала його старезні чоботи, які він теж постійно любив носити. На старість він був «так само брудний, як досконалий», але для них усіх він «дорога і прекрасна душа». Чоловік Елізи поет Зигмунд Красінський, який добре знав Александра, так описував його характер: «добрий, чесний, грубіян у мові, благородний та шляхетний у вчинках… дивна натура тієї людини, соромиться добрих сторін свого характеру… З першого погляду викликає відразу, з другого, після кращого знайомства – любов та шану…», а Еліза додавала, що «його добрі вчинки, його безкрайнє милосердя здавна проклали йому шлях на Небо!». По смерті Потоцького родина надзвичайно сумувала за цим великим добрим диваком. Товариство Доброчинності у Дрездені перед самою смерті Александра надало (від 3 липня 1868 року) пожиттєво почесний титул «Почесний опікун та член Доброчинності», що свідчить про ту безкорисливу діяльність та повагу, яку він мав за свого життя. Кожного року 10 травня на цвинтарі відбувались поминальні молитви за його душу, на яких були присутня численна громада. Юзеф-Ігнацій Крашевський писав, що такі люди, як «надзвичайно шляхетна людина» Александр Потоцький «після смерті неспішно стають легендарними, ідеальними типами».
Зупинимось детальніше на усіх наявних портретах Потоцького. Особисто мною на сьогодні знайдено 15 зображень Александра Потоцького «уманського» – це живописні та графічні зображення, фотографії. Одне з графічних зображень подано з невірною атрибуцією, але візуальні порівняння не залишають сумнівів, що на ньому саме Александр Потоцький.
У часи його життя – це кінець ХVІІІ- половина ХІХ ст. (1798(?) 1799 – 1868 рр.) популярним є живописне зображення олією або аквареллю (портретування) історичної особи – ми маємо три зображення у цих техніках:
1) мініатюра у військовому одязі (олія, приватна колекція, м. Рівелстоук, Канада),
2) акварельне зображення у військовому одязі, невідомого художника, подібне до мініатюри під № 1 із приватної колекції (акварель, Р-42629, Російський музей, м. Санкт-Петербург) (акварель входить до графічних зображень, але через подібність портретів під номерами 1 та 2 подаємо їх разом), № 1 та № 2 між собою мають незначні відмінності у деталях одягу.
3) Потоцький на спільному зображенні в групі з 4-х осіб авторства Ореста Кіпренського «Читачі газет La Gazette de France в Неаполі», 1831 рік, полотно, олія 64,5 × 78,3 см., (інв. 5100, Державна Третьяковська галерея, м.Москва). Потоцький читає газету тримаючи на руці маленького песика. Зображені особи і досі викликають дискусії, хто в якій послідовності представлений, чи це є ті особи, які зазначені в картці музею тощо, але ці особи наступні: перший з песиком Александр Потоцький, Адам Міцкевич, Зігмунд Красінський та Антоній-Едвард Одинець.
Також невід’ємною частиною зображень історичних осіб в ХІХ ст. було графічне зображення: тут нам відомі 8 його зображень створених у цій техніці:
4) малюнок олівцем невідомого художника (імовірно малюнок зробив хтось з близьких друзів або родини, можливо Ружа Потоцька, яка гарно малювала (спільне зображення з сестрою, Національний музей в Варшаві),
5) рисунок Потоцького у військовому одязі авторства Юзефа Собкевича зроблений з портрету Рейхана, 1833 р. (місце знаходження та точний розмір малюнку невідомі, як і невідомий сам портрет авторства художника Рейхана (ймовірно Алоїзія (?)).
6-7-8) рисунки пером – гумористичні карикатури та малюнки авторства Юзефа Куровського, на яких Александр Потоцький: спільне зображення з друзями «Сувенір з Риму», 1844 рік (інв. BJ Graf. I.R. 4690), «Три чоловіки при фортепіано. Сувенір з Риму» (інв. BJ Graf. I.R. 4689) та «Карикатурна процесія, що прямує до диригента» (інв. BJ Graf. I.R. 4688) усі з Ягеллонської бібліотеки у Кракові,
9-10) дві літографії з Віляновської колекції, роботи літографа Ніколаса-Євстахія Моріна (Ніколь-Есташ Морін) – перше із зображень, роботи художника Юзефа-Шимона Куровського, бл. 1852 р., 175 х 150 см., (французька графіка, інв. G.6641/II) та друге зроблене з дагерротипу авторства француза Філіберта Перро (Philibert Perraud) Рим, 1846., 230 х 210 см., (літографія, інв. G.6929/I) (Національна бібліотека в Варшаві)
11) та один рисунок пензликом в сепії (інв. R21374/I) теж із цієї польської бібліотеки, підписаний як інша особа, але візуальне порівняння не дає сумнівів, що це якраз 15-те відоме мені зображення Александра Потоцького.
Згодом у людства з’являються дагерротип та фотографія (не маємо в наявності подібного дагерротипного зображення з Александром, але знаємо, що літографія Моріна була зроблена з втраченого(?) дагерротипу авторства Перро). Фотографій з Александром знаємо поки чотири:
12) перша фотографія з кінця 1850-х років (зроблена або в Польщі або в Литві) в фондах Національного художнього музею імені Мікалоюса К. Чюрльоніса (Каунас, Литва);
13) друга в приватній колекції Пшемислава-Яна Блоха в Нью-Йорку (датована 1860-ми роками) з фотоательє Gonelle & Lefard у Парижі та подібна до неї в колекції Берлінського архіву мистецтва та історії, де подана з невірною атрибуцією як інший представник родини Потоцьких;
14) третя в приватній колекції у Флоренції (Archivio privato. Eredi Scherbatoff, Firenze) датована серпнем 1862 року, зроблена в м. Гайдельберґ;
15) четверта фотографія (орієнтовно датована 1865-68 рр.) знаходилась в колекції барона Вавжинця Бензельст’єрна-Енгенстрьома з «Товариства Доброчинців» в Дрездені. Опублікована в відомостях Товариства в 1869 році. Місцезнаходження в наш час невідоме.
Поки складно сказати, чи це усі наявні зображення цієї історичної особистості, думаю, що ні, і десь по музеях, бібліотеках, приватних колекціях точно ще є портрети/фотографії Александра Потоцького з Умані, народженого у Тульчині. Людини з цікавою долею, яка залишила помітний слід в історії рідної Умані. Потоцький підтримував стосунки та дружив з багатьма відомими людьми епохи, які захоплювались цим диваком. Він почувався винним за дії батька, тому маніфестував свій патріотизм. Ті невеликі капітали у цінних паперах, які зміг вивести до Відня, давали змогу жити ощадливо, як він того хотів, натомість непогані прибутки, які мав щорічно з тих паперів, він віддавав на підтримку шляхетних цілей, не шкодуючи коштів на емігрантів, еміграційні інституції тощо. Заощаджував на собі, але був надзвичайно добрим до тих, хто цього потребував, підтримуючи нужденних та убогих.
Александр Потоцький захоплювався музикою, відміно грав на віолончелі, любив збирати оркестри з випадкових вуличних артистів, диригував ними на вулицях та площах. Представлю вперше один малюнок, на якому зображений власне Александр Потоцький за своїм улюбленим заняттям – грою на музичних інструментах. Зображення створив великий друг Потоцького, який часто супроводжував його у подорожах та часто гостював у нього, живописець з Кракова Юзеф-Шимон Куровський, який часто малював і самого Потоцького. Так само Александр Потоцький цікавився літературою та малярством. Цей малюнок має наступний етикетаж: «Містер Куровський, Барон Едмунд Ларіш, Граф А.Потоцький. «Сувенір з Риму», 1844 рік (Ягеллонська бібліотека у Кракові, інв. BJ Graf. I.R. 4690)». На зображенні троє чоловіків, двоє з яких грають на музичному інструменті (фортепіано) – це художник Куровський та Потоцький, один з піднятими руками як диригент з нотами (це барон Едмунд фон Ларіш). Є ще друге подібне зображення, яке лише частково відмінне дрібними деталями та так само зберігається в Ягеллонській бібліотеці.
Жодна частина матеріалу не може бути використана без згоди авторки та редакції.
Не оприлюднюємо сьогодні усіх відомих нам зображень Александра Потоцького, це тема іншого дослідження та довгих розповідей. Але подаємо кілька зображень, які зможуть підтвердити цікаві розповіді родини про його зовнішність та дати змогу читачам познайомитись з цією історичною особистістю. Будемо вдячні за допомогу у пошуку іконографічних зображень представників родини Потоцьких. Готуємо працю присвячену якраз зображенням Потоцьких гербу Пилява (контакт 067-7735138 та мейл oxanka777@ukr.net).
На фото вгорі: Александр Потоцький. Літографія Ніколаса-Євстахія Моріна із зображення художника Юзефа-Шимона Куровського, бл. 1852 р. (Національна бібліотека в Варшаві).
Автор: к.і.н. Оксана Лобко.