Потоцькі гербу Пилява. Історичні дані про походження роду

Формування шляхетського стану на території Польського королівства, зокрема зростання його впливу на політику держави, набуття прав і привілеїв припадає на XIV – XV ст. Впродовж наступних століть шляхта користувалась широкими правами та привілеями у економічному, політичному, суспільному житті держави, здійснювала вагомий вплив на внутрішню і зовнішню політику Речі Посполитої.

З середини ХVII ст. і до 1783 року Тартаківські землі стають маєтностями магнатів Потоцьких, які своєю господарчою діяльністю та благодійництвом дають справжній розквіт цій місцевості. Потоцькі (Potocki) – старовинний польський магнатський рід (пізніше графський) гербу «Пилява» (Pilawa), який відіграв значну роль в історії Речі Посполитої, Російської та Австрійської імперій, Австро-Угорщини. На гербі Потоцьких написано девіз: «Щит протиставляй щитам» («Scutum opponebat scutis»). Потоцькі – одна з небагатьох родин, яка мала блискавичне соціальне просування у суспільстві. Наприкінці XVIІ завдяки деяким членам родини, які зайняли вагомі військові та політичні пости Речі Посполитої, родина Потоцьких стала відомою у широких політичних та соціальних колах. У XVIІІ столітті Потоцькі вже мають значний фінансовий та політичний вплив у державі. Вони були одними з найбільших землевласників Речі Посполитої та залишились ними й після її поділів. Саме це й обумовлювало їхній особливий статус у державі, пояснювало впливовість членів роду в тогочасному соціумі. За Російської імперії (бо частина маєтків розташовувалась на території імперії) Потоцькі зберегли свій статус найвпливовіших і найпотужніших аристократичних сімей, деякі з родини отримали при цьому підданство цієї держави та титули. Герб Пилява представлений у геральдиці польських, білоруських та українських населених пунктів. Найбагатші та найвідоміші Потоцькі належали до: Ланьцутської, Кшешовицької, Віляновської, Тульчинської, Печорської, Бучацької, Смотрицької, Підгаєцької та Хшонстовської гілок родини.

За існуючими згадками в іноземній та українській історіографії гербова легенда описує, що шляхетський рід Потоцьких походить від лицаря Жирослава (Зірослава) з Потоку (Żyrosław z Potoka). Легенда, що вперше була описана Бартошем Папроцьким (Bartłomiej Paprocki) (1543-1614) у книзі «Gniazdo cnoty, Zkąd Herby Rycerstwa …początek swoy maią» (Краків, 1578) подає час появи родини 1236 рік. Цю версію підтримує і Шимон Окольський (Szymon Okolski) (1580-1653) у праці «Orbis polonus» (Краків, 1643). Ця згадка не має достатнього джерельного підтвердження і базується тільки на здогадках Папроцького і наступних атворів. Пізніше ця заплутана легендарна історія, іноді спотворена чи доповнена новою інформацію чи особами, активно впроваджувалась в науковий обіг і міцно прив’язалась до історії цієї родини. Про це свідчить багатий історіографічний список, де згадується ця легенда. Крім того, легендарним та документально не виявленим є і Бернард Потоцький, батько трьох синів Мацєя, Бернарда та Станіслава, ймовірного протопласти однієї з гілок родини.

Печатка Якуба Потоцького, першого відомого Потоцького гербу Пилява. Датування 17 серпня 1535 рік. Фото з книги М. ВОЛЬСЬКОГО, с. 89.

Однак, останні наукові пошуки та дослідження польського професора, доктора історії Мар’яна Вольського (Marian Wolski, Potoccy herbu Pilawa do początku XVII wieku. Studium genealogiczno-własnościowe, „Societas Vistulana”, Kraków 2013, ss. 438.), який провів змістовні пошукові дослідження та вивчення усіх можливих документів, а це і родинні архіви Потоцьких, і джерела в польських, російських, білоруських, литовських, українських архівах змогли довести, що це лише легенда, яка не підтверджена ЖОДНИМИ джерельними (документальними) доказами, і не може розглядатися навіть як ГІПОТЕЗА про походження родини Потоцьких. Усупереч вищепредставленій легенді професор Мар’ян Вольський переконливо і ретельно довів, що відома родина Потоцьких бере свій початок в Малій Польщі, від родини Пампіцьких з Пампіц (Pampickich z Pampic (Pępiccy) з повіту Хенцини (сучасна територія Келецького повіту Свентокшиського воєводства), які користувались гербом Ружа (герб Троянда або Порай). Та родоначальником родини Потоцьких вже гербу Пилява був Якуб, галицький підкоморій (1488–1571/74). Він переїхав з Малопольщі до Червоної Русі (Рутенії), конкретно до Галицької землі (Галичини). Перша печатка, яку поставив Якуб Потоцький, про яку відомо, датується 1535 роком, він приклав її до документу галицького земського суду.  А колиска родини – села Малий та Великий Потік, в ґміні Єнджеюв (Jędrzejów) Єнджейовського повіту Свентокшиського воєводства, звідки мали початок кілька представників родини. Землі Малого Потоку належали до Єнджейовського монастиря, а Великий Потік був у власності дрібного лицарства різних гербів, утому числі і Потоцьких.

На зламі XV і XVI ст. в частині того села, що звалася раніше Дольним Потоком (зараз це Потік Малий), мали свої наділи настільки численні Потоцькі, що мусили використовувати прізвиська (Cornus, Gawin, Grad, Pantir), оскільки для їх ідентифікації імен було недостатньо. Зміна прізвищ (їхня трансформація) та зміна гербів родин на ХVI та навіть XVII ст. була досить частим та розповсюдженим явищем. Використання того чи іншого гербу серед рядової шляхти Речі Посполитої ніколи не було надто принциповим питанням. Герб не ніс родової чи індивідуальної інформації, не вказував на походження (якщо не враховувати легенди, котрі привіткривають історію виникнення того чи іншого гербу й, як правило, позбавлені історичних реалій) і соціальний статус. Звідси така легкість, з якою герби змінювалися, звідси поява серед представників одного роду одразу кількох гербів, звідси плутанина та невизначеність, який саме герб використовувався в тому чи іншому роді. Наявні джерела згадують про осіб, які йменувалися Потоцькими, і можуть бути віднесені до представників гербу Пилява лише з середини ХVI ст.

Потоцькі у ХVI-XVIII ст., на відміну від численних заможних родин, яких багато було у тих часах, за дружин брали здебільшого вдів, які були не обтяжені численною родиною, або одиначок, з багатим спадком, що дозволяло родині примножувати численні землі та віддавати наявні борги. Ці шлюби підносили соціальний статус представників родини. Хоча, як і у кожній родині бували різні випадки. Так само на початках просування родини в ХVI-XVIII ст., у Потоцьких народжувалось не дуже багато дочок, що дало змогу не віддавати посаги і не подрібнювати вже існуючи маєтки, зберігаючи статки в одній родині.

Усі представники родини, які були дідичами маєтностей прагнули заложити (заснували) міста на своїх землях. Так, як приклад наведемо кілька географічних назв: Якуб Потоцький – Сидорів (село Гусятинського р-ну Тернопільської обл.), Міколай – Сухостав (Гусятинський р-н), воєвода Ян – Чартовець (у Руському воєводстві), Анджей – Китайгород (Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької обл.) тощо.

Трохи додамо генеалогічних даних щодо нащадків вже згадуваного Якуба Потоцького галицького підкоморія (біля 1488 – 1551), він мав брата Яна. Професор Вольський не зміг достеменно встановити імені батька Якуба. Він не підтримав теорію про Мацєя Потоцького, згаданого усіма літописцями родини Потоцьких як ймовірного батька Якуба. Він одружився в 1522 1526 році з Катажиною Ємєльніцькою гербу Ружа (1500-1540/1543), та мав другий шлюб біля 1542 р. з Друзяною з Монастерських (Язловецьких) гербу Абданк, донькою каштеляна каменецького, завдяки чому увійшов у вужче коло вищої польської шляхти. Мав родинні зв’язки з Яном Творовським гербу Пилява польним гетьманом коронним, і ймовірніше від цієї родини міг перейняти вже відомий і значно красивіший герб Пилява. Залишив шість дітей від першого шлюбу та сина Станіслава від другого. З усіх дітей нас цікавить Міколай Потоцький з Яблунова і Тишківців (бл. 1522 – 1572), урядник Королівства Польського, староста хмельницький та каменецький. Після смерті залишив вдову Анну з Черміньских гербу Рамульт (померла 1579 р.) та семеро дітей (Яна, Анджея, Якуба, Барбару, Міколая, Стефана, Катажину). Похований був у Кам’янці на замку біля невеличкого костелу св. Станіслава, а не у Золотому Потоці (Тернопільська область), як пишуть численні дослідники. У його власності було 4 міста та 12 сіл та частини земельних наділів ще в 4-х селах. Старшим сином Міколая ймовірніше був Ян Потоцький (1551 Сідорів – 1611 Смоленськ, похований у Панявцях), однак генеалогічні джерела часто подають першим народженим Анджея (Андрія) Потоцького (1551/52-1610) урядника Корони Польської в Речі Посполитій. Був одружений двічі. Перша дружина з 1583 р. Зофія з П’ясецьких гербу Забава померла у 1603 році. Мали 7 дітей (був ще другий шлюб з катажиною Бучацькою (Творовською) гербу Пилява та двоє синів у ньому), серед спадкоємців з першого шлюбу нас цікавить Станіслав «Ревера» Потоцький – родина якого була власниками Тартакова та Кристинополя. Потрібно ще нагадати, що Потоцькі на початках своєї кар’єри були кальвіністами, однак активно підтримували будівництво католицьких костелів та православних храмів у своїх маєтностях. В власне Станіслав «Ревера» перейшов з кальвінізму на католицтво. Своє прізвисько «Ревера» отримав через звичку повторювати «re vera» (з латини – «істинно»).

Герб Францішка Салезія Потоцького та його дружини Анни Потоцької – власників Кристинопільського та Тартаківського маєтків.

Наприкінці XVII – початку XVIIІ ст. найбільш потужним магнатським родом на Галичині, Волині та Поділлі стали Потоцькі, представники «Срібної» та «Золотої» Пиляви, яким належали тоді Тартаків, Кристинополь, Свитазів, Переспа, Витків, Варяж, Угринів, Вижняни, Глиняни, Новосілки, Гологори, Звенигород, Топорів, Заліщики, Язловець, Броди, Гадинківці, Оришківці, Лешнів, Семенівка, Краковець, Старе Село, Поморяни, Винникі, Виннички, Підберізці, Печеніжин; Бірки Великі, Ходачків, Панасівка, Красівка та ін. Теребовлянської землі; Більче, пр. Монастирок Чортківського циркулу, Бічиці [Польські], Красне [Бічицьке], Тшетшевина, кол. Бічиці [Німецькі] Новосанчівського циркулу, Борщовичі, Знесіння, Пруси Львівського циркулу; Отинія, Будзин, Верхній Майдан, Виноград, Ворона, Гаврилівка, Гвізд, Глинки, Голосків, Горішня Велесниця, Грабич, Граничний Майдан, Долішня Велесниця, Дятьківці, Заліщики, Закрівці, Зубрець, Кийданці, Коршів, Красилівка, Ліски, Молодилів, Нові Кривотули, Новосілка, Одаї, Перевозець, Перерісль, Порхова, Скопівка, Слобода, Старий Майдан, Старі Кривотули, Стінка, Струпків, Сопів, Угорники й Черемхів Стрийського циркулу; Рудодуби Заліщицького циркулу; Печеніжин, Брустори, Верхній Вербіж, Верхній Ключів, Маркова, Молодятин, Прокурава, Рунгори, Саджавка, Слобода Рунгорська, Трійця, Шешори, Тисьмениця, Микитинці, Підпечари, Підлуже та ін. Станіславівського циркулу; Конюшків, Білявці, Берлин, Бовдури (Болдури), Віцинь, Мерешівка, Станіславчик, Руда [Брідська], Монастирок [Брідський], Бордуляки, Грималівка Золочівського циркулу; Задубрівці, Ганківці, Любківці, Олешків, Килюхів Коломийського циркулу; Золотий Потік, Сновидів, Підвербці, Соколів, Космирин, Губин, Русилів та ін. Заліщицького циркулу; Бендземишль, Клєнчани, Домброва, Ольхова Ряшівського (Жешув) циркулу; Тернопільський, Сендзішівський ключі, Чернелицький ключ Заліщицького циркулу, до 1744 р. Тучинський та Губківський ключі тощо. Потрібно також нагадати про велику власність родини – Грубешівське староство (до 1802 року Грубешів називався Рубешів (Rubieszów). Серед земельних володінь у Подільському та Брацлавському воєводствах: маєтки та ключі Уманщина, Тульчинський, Немирівський, Могилівський, Дашівський, Браїлівський, Ямпільський, Краснянський, Махновський, Любарський ключі з селами, Ольховацьке, Гайсинське, Ушицьке, Звенигородське та Опалинське староство. Потоцькі були орендарями Белзького, Сокальського та Грубешівського староств.

На Правобережній Україні від часу поділів Речі Посполитої і до першої чверті ХХ ст. до земельного масиву родини Потоцьких входили такі маєткові комплекси: Антонінський, Белілівський, Бережанський, Букський, Бужанський, Дашівський, Корецький, Краснянський, Кристинопільський, Ладижинський, Любарський, Махновський, Могилівський, Немирівський, Новоселецький, Ободівський, Ольховатський, Печорський, Підвисочанський, Піщівський, Рижавський, Савинецький, Савранський, Смолдирівський, Смотрицький, Соколовський, Тальнівський, Тарговицький, Таужанський, Теплицько-Бубновецько-Ситковецький (з 1875 р. ординація), Томашпільський, Тульчинський, Турбійовський, Уладівський, Уманський, Четвертинівський, Харпацький, Шепетівський, Шаргородський, Ямпільський; Гайсинське, Ольховецьке та Звенигородське (на емфітеутичних правах) староства та інші землі.

Однак для оцінки маєткового потенціалу Потоцьких історики здебільшого наводили загальну кількість належних їм міст і сіл у різні роки та обмежувались лише дослідженням господарства в окремих маєтках. На заваді комплексному вивченню маєткового комплекту Потоцьких стоять як суб’єктивні (інший напрям студій), так і об’єктивні причини (необхідність проведення тривалих архівних пошуків потрібних джерел не лише в Україні, а й закордоном). Крім того на заваді точним підрахункам розмірів маєткових комплексів представників цієї родини стоїть брак історичних джерел (підтвердження купівлі чи продажу, передачі, дарування, спадкування того чи іншого земельного наділу тощо).

У наступних дослідженнях ми подамо історіографію досліджень історії родини та історію родинного гербу Пилява.

У дослідженні використані матеріали:

1) Лобко Оксана, Поміщицькі маєтки Правобережжя в умовах соціально-економічної трансформації 1831-1917 років: (за матеріалами володінь графів Потоцьких : рукопис дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук / Київ, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, 2008.

2) Wolski Marian, Potoccy herbu Pilawa do początku XVII wieku: studium genealogiczno-własnościowe, Kraków: Wydawnictwo Towarzystwa Naukowego “Societas Vistulana” 2013.

3) Katarzyna Niemczyk, Kamienieccy herbu PILAWA. Z dziejów kariery i awansu szlachty polskiej do 1535-1536 roku, Katowice, 2016.

4) Центральний Державний історичний архів м. Львів. Довідковий апарат описів 1 та 2 фонду 134  «Колекція документів про шляхетські маєтки на території Руського, Волинського, Подільського та інших воєводств (1374, 1428 – 1938 рр).

Матеріал підготувала к.і.н. Оксана Лобко (Київ) @Oksana Lobko

Подяка за уточнення та консультації досліднику геральдики в архітектурі Львова ТАРАСУ ЗАВАДОВСЬКОМУ.

Залишити відповідь