Тартаківський костел св. Архангела Михаїла: знищити не можна врятувати


Донедавна мало хто, окрім прискіпливих дослідників історії, чув щось про Тартаків. Але торік, завдяки проєкту УКФ, реалізованого благодійними фондами «Софос» і «Спадщина.ua», до села приїхали кілька десятків  волонтерів з різних куточків України, кілька днів помахали мотиками, попиляли бензопилами, і королевич, себто палац Лянцкоронських-Урбанських, вийшов із коми.

Прокинувшись, він почав працювати над своєю впізнаваністю і незабаром став вельми популярною медійною персоною. Бо таких самих, або й пристойніших, трохи підупалих королевичів в Україні хоч греблю гати, а отже, цілющих поцілунків на всіх забракне. Ніде правди діти: щоб бути зауваженими і обраними, реклама потрібна не лише зубним щіткам, але й пам’яткам архітектури. Не скажу, що це мені подобається, але так є.

Однак є в цьому селі ще одна споруда, варта не меншої, а може й більшої уваги, ніж руїни палацу, – розташований неподалік  костел св. Архангела Михаїла, оголошений в липні 2020 року санктуарієм Божої Матері Зцілення Хворих.

Зовсім трішки історії

Задокументоване існування римсько-католицької парафії датоване 24.11.1603 року – фундаторкою стала Катажина Тшціньска, вдова любачівського каштеляна Зиґмунта, з сином («зі співчуття до закинутого костелу, який залишився без фондів»)  – хоча костел, очевидно, існував і раніше.  Однак вибудуваний за її кошти дерев’яний храм згорів під час польсько-козацьких воєн в середині XVІІ століття. У 1670-х костел відбудували за кошти Яна Сеправського, доктора філософії і теології, який був у той час настоятелем храму. Але у XVІІІ столітті святиня знову перетворилася на руїну. Уже 1739 року почалася відбудова споруди за кошти Францішка Салезія Потоцького, тодішнього власника Тартакова, а наступного року якийсь Марцін Кіжинський пожертвував 1 000 злотих «на направу костелу». (Отже, можна припустити, що це не було будівництво з нуля). До 1751 року відбудову, мабуть, закінчили, бо цього року Потоцький замовляє ікони для оздоблення інтер’єрів кристинопільської і тартаківської святинь.

Батальна сцена з тартаківського костелу. Фото 1913 р.

Докладніше про історію Тартакова, зокрема й про життя тутешньої римсько-католицької парафії та долю її найціннішої перлини  – чудотворної ікони Божої Матері Тартаківської, – можна прочитати у відкритих джерелах. Натомість ми зосередимося на стінописі, що наче вдихає душу в тартаківський костел і робить його справжнім магнітом для туристів, яких в Тартакові стає дедалі більше. 

Гертнер чи Строїнський?

Насамперед, хто автор стінопису? Броніслав Сокальський у праці «Сокальський повіт із географічного, етнографічного, історичного й економічного погляду» (Львів, 1899) посилається на нині втрачений Liber memorabilium парафії, і стверджує, що фрески почав писати славетний львівський майстер Станіслав Строїнський, а продовжив «Томаш Гертнер, який лише 1778 року працю закінчив» (с. 315). Натомість пізніші дослідники, аналізуючи стиль автора розпису, припускають, що Строїнський хіба що зробив проєкт стінопису. Утім, якщо уважно роздивлятися розписи у тартаківському костелі, впадають у вічі певні відмінності в авторській манері (цьому є низка пояснень, які згодом). А що особисто я не мистецтвознавець, стверджувати нічого не буду, бо для мене питання «Строїнський чи Гертнер?» не стоїть гостро: кожен із них з перспективи часу є талановитим митцем.   

Про Томаша Гертнера відомо небагато. Можливо тому, що він ніколи не творив самостійно, і більшу частину життя виконував замовлення, отримані майстернею Строїнського, з більшим чи меншим успіхом копіюючи стиль учителя. Чи робить відсутність гучного імені фрески костелу менш цінними? Аж ніяк. Тартаківський стінопис Гертнера вартий уваги хоча б тому, що його праць на теренах сучасних України і Польщі залишилося не так уже й багато, а самого художника за життя вважали одним із найздібніших учнів Строїнського, якого, своєю чергою, вважали здібним учнем Бенедикта Мазуркевича.

Облога Тартакова

Я не зупинятимусь на іконографії костельних фресок, детально описаній польською дослідницею Аґатою Дворжак. Зазначу лише одну важливу живописну сцену, що робить розписи тартаківського костелу унікальними. Однією з найцікавіших композицій, і аж ніяк не в іконографічному сенсі, є фрагментарно збережена півкругла сцена облоги міста на склепінні прясла – символічна для костелу, і для мешканців Тартакова (недарма ж костел було названо на честь покровителя вояків і лицарів, а сам архангел досі прикрашає герб міста).

Фрагмент батальної сцени оборони Тартакова з зображенням вежі. Фото М.Рітус. 2019 р.

Сцена облоги  – це багатофігурна композиція з нападниками в широких шароварах і підперезаних сорочках та оборонцями міста – здебільшого вершниками зі списами і шаблями. Зображене місто дослідники ідентифікують як Тартаків з огляду на характерну вежу давнього базару «східного типу», яка була символом міста. Принаймні так стверджував Захаревич у праці «Zabytki kościoła w Tartakowie» (1911). А якщо порівняти зображення намальованої вежі з фотографією 1913 року, це припущення здається цілком обґрунтованим.

Порівняльне зображення Тартаківської ратуші з костелу та з фото 1913 року.

Щодо того, яка саме подія з історії міста зображена у костелі, дослідники можуть лише припускати. Можливо, це описаний у костельній хроніці напад козаків 1655 року, чи один із татарських нападів, які в ті часи відбувалися часто.  Увічнена художником батальна сцена може також символізувати перемогу під Віднем в часи польсько-турецької війни, позаяк саме там відзначився гетьман великий коронний і каштелян краківський Фелікс Казімєж Потоцький, один із власників Тартакова і засновник міста Кристинополя. На думку Аґати Дворжак, написана художником постать вершника  вельми нагадує символічні зображення Яна ІІІ Собеського, який очолював битву під Віднем 12 вересня 1683 року, під час якої об’єднане військо під його проводом отримало блискучу перемогу над турками-османами. І справді, можна угледіти деяку подібність тартаківських фресок і батального полотна надвірного художника Яна III Собеського Мартина Альтамонте, що нині експонується в Олеському замку. Тому, радше за все, батальна сцена є символічною і відтворює кілька подій, важливих для замовників розписів.

Мартин Альтамонте. Битва під Віднем (1688 рік). Львівська національна галерея мистецтв, Олеський замок.

Реставраційна історія

Слід сказати, що розписи дійшли до наших часів у ненайкращому стані. Цілком знищених фрагментів стінопису Гертнера у костелі св. Архангела Михаїла не менше, ніж прогалин у творчій біографії самого митця: час добре знає свою справу, а люди інколи його кваплять.

Відомо, що 1889 року стінопис реставрував український художник Теофіл Копистинський. Митець здобув репутацію чудового реставратора завдяки реставраційним роботам у катедральному костелі на Вавелі і в Маріацькому костелі в Кракові, а також в костелах св. Андрія, Марії Сніжної і св. Мартина у Львові. Ба більше, Копистинський розробив проєкт реставрації знаменитої «Тайної вечері» Леонардо да Вінчі й увійшов до вузького кола потенційних переможців міжнародного конкурсу. Його проєкт був уважно розглянутий комісією в монастирі домініканців Санта Марія делле Ґраціє,  що ставить Копистинського в один ряд із найвідомішими європейськими реставраторами того часу. А що фахівець такого рівня відновлював розписи тартаківського костелу, можна впевнено сказати, що наприкінці ХІХ століття вони ще тішили око первозданними барвами і кшталтами.

Однак Збігнєв Лянцкоронський, що був у ті часи власником тартаківських маєтків, не лише розібрав до фундаменту старий замок Потоцьких, будуючи на його місці вишукано-легковажний палацик, але й розбудував костел, який здавався йому «худим», надаючи храму форми хреста. Першою жертвою цієї перебудови став фресковий розпис пресвітерію. Згодом для розпису новопобудованих частин запросили невідомого художника І. Крачковського, який почасти перемалював наву костелу, і так затято «підновив» оригінальні розписи, що 1935 року інвентаризатори зазначили: оригінальні фрески залишилися «лише на склепінні, над органом, кілька образів на стінах». Його роботу визнали незадовільною.

Дотепер з оригінальних розписів XVІІІ століття «дожили» без змін лише 16 композицій. Але є й гарна новина: фахівці стверджують, що більша частина оригінальних розписів непогано збереглася під шаром перемалювань ХІХ століття.

Слід сказати кілька слів і про неславне радянське минуле тартаківського храму: від 50-х роках спустошений костел служив за колгоспне зерносховище. І лише 2004 року повернувся католикам римського обряду у кепському стані: з великими втратами тиньку, зокрема на склепінні, і з втратами фарбового шару – через порушення мікроклімату в храмі і через вбиті в стіни балки двохповерхового риштування, на якому сушили зерно.  

Попри усі наявні складнощі та брак коштів (парафія у Тартакові маленька), костел почали потрохи відновлювати. Торік розписами зацікавився Національний інститут польської культурної спадщини за кордоном «Полоніка», завдяки якому чимало архітектурних пам’яток в Україні отримали нове життя, але наразі щось не зрослося. Ба більше, кілька днів тому я з подивом з’ясувала, що костел відсутній у реєстрі пам’яток архітектури національного, і навіть місцевого значення.  Споруда була занесена до «Списку пам’яток архітектури Української РСР, що перебувають під державною охороною», затвердженого постановою №320  Ради міністрів УРСР від 23 березня 1956 року. Однак до цього ж списку, затвердженого постановою № 970 від 24 серпня 1963 року, з невідомих причин не потрапила. Здається, про тартаківський храм просто… забули. І лише торік, за словами голови Сокальської районної ради п. Миколи Паська, документи для отримання статусу пам’ятки архітектури були передані в облдержадміністрацію. Відтак костел незабаром потрапить у список нововиявлених пам’яток і матиме бодай якийсь шанс на державне фінансування, а роботи контролюватимуть відповідні органи. Останнє украй важливе, і ось чому.

Наразі в костелі працює двоє волонтерів без фахової освіти і, зі слів свідків, які спілкувалися з ними 16 серпня 2020 року, принаймні один із них –  без найменшого розуміння цінності стінопису. Ба більше, кілька фрагментів дотепер збереженого розпису «прегарно» заштукатурені. Я написала про це доволі емоційний пост на власній сторінці у фейсбуку (бо ситуація виглядала загрозливою) і отримала не лише емодзі обурення та підтримки, але й доволі агресивний відгук у приватних повідомленнях. Я не називатиму імен і не цитуватиму вислуханого мною і моїми друзями, місцевими активістами, які й  ініціювали негайне оприлюднення цих фактів громадськості, бо, звісно ж, кожен має свою правду, а емоції інколи спонукають нас до необдуманих слів. Наразі моя правда виглядає так:

Звісно, фотографуючи стінопис костелу, захоплені відвідувачі зосереджувалися не на свіжій штукатурці, а на збережених розписах, які й надають цінності інтер’єру. На щастя, докладна фотофіксація стану фресок, зроблена Максимом Ритусом рік тому (фото в кінці публікації), дозволить фахівцям проаналізувати, чи не постраждали ще якісь елементи внутрішнього оздоблення прегарного храму, на відновлення якого я, попри все, плекаю надію.

На фото вгорі: костел св. Архангела Михаїла у Тартакові. Фото: М.Рітус. 2017 р. Повна підбірка фото костелу від М.Рітус. https://m-a-d-m-a-x.livejournal.com/579617.html

Автор: Олена Замойська.

1. Dworzak Agata. Freski w kościele p.w. Św. Michała Archanioła w Tartakowie [w:] Sztuka kresów wschodnich, t. 7, red. A. Betlej, A. Markiewicz, 2012.

2. Лисун Ярина. Роль творчої майстерні у формуванні художника-монументаліста в Галичині у другій половині XVIII ст. Творчість Т. Гертнера та М. Добженєвського. ВІСНИК Львівської національної академії мистецтв. Вип. 41, 2019.

3. Рудяченко Олександр. Теофіл Копистинський. Коли трибуна – мольберт. Джерело доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2734713-teofil-kopistinskij-koli-tribuna-molbert.html

4. Sokalski Bronisław. Powiat sokalski pod względem geograficznym, etnograficznym, historycznym i ekonomicznym, 1899.

Порівняльні фотографії інтер’єру Тартаківського костелу. 2019 та 2020 рр.


Привиди Сокальщини. Підтримай наш проект!

Залишити відповідь